Асєєв, Микола Миколайович

Асє́єв, Мико́ла Микола́йович (рос. Асеев, Николай Николаевич; справжнє прізвище — Штальбаум; 10.07.1889, м. Льгов, тепер Курської області, Російська Федерація — 16.07.1963, м. Москва, тепер Російська Федерація) — поет. Писав російською мовою.

Асєєв, Микола Миколайович
Справжнє прізвище	Штальбаум
Народження	10.07.1889
Місце народження	Льгов, Курська область, Росія
Смерть	16.07.1963
Місце смерті	Москва, Росія
Alma mater	Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Напрями діяльності	літературна твочість, поезія

Відзнаки
Ордени	Леніна (1939), Трудового Червоного Прапора (1959)

Життєпис

Походив із дворянської родини. Батько працював страховим агентом, мати померла, коли Миколі було 6 років.

До 1909 навчався в Курському реальному училищі, 1909‒1913 ― у Московському комерційному інституті та на історико-філологічному факультеті Імператорського Московського університету (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова) і філологічному факультеті Імператорського Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна).

Від 1908 публікувався в журналах «Весна», «Заповіти» («Заветы»), «Проталинка», альманасі «Первоцвіт» («Первоцвет») та ін.; певний час працював секретарем в журналі «Російський архів» («Русский архив»).

1913 году разом із С. Бобровим та Б. Пастернаком створив у м. Москві групу футуристів (див. Футуризм) «Центрифуга», до якої згодом долучилися поети К. Большаков (1895–1938), Василіск Гнєдов (1880–1978), Божидар (1894–1914), Г. Петніков та ін. Свої твори друкували у видавництві «Лірень» («Лирень»). У маніфесті «Труба марсіян», який підписали В. Хлєбников, М. Синякова, Божидар, Г. Пєтніков і Асєєв, московські футуристи проголосили, що вони «вбрані в шати перемог», «вітрило» їхньої спілки «тримається вісі часу», а завдання їхні ― «хоробрі, величні й суворі».

1915 призваний в армію. Навчання пройшов у запасному полку в м. Маріуполі (тепер Україна), згодом був відряджений у м. Гайсин і на Австрійський фронт.

1918 разом із С. Третьяковим (1892–1937), Д. Бурлюком, М. Чужаком (1876–1937) перебував у м. Владивостоці (тепер Приморський край, РФ), усі були учасниками групи «Творчість». Згодом перебрався в м. Читу (тепер Забайкальський край, РФ).

1922 за сприяння А. Луначарського повернувся до м. Москви.

1923‒1928 долучився до творчої групи ЛЕФ (Лівий фронт мистецтв), яка реорганізувалася 1929‒1930 у РЕФ (Революційний фронт мистецтв); співпрацював із В. Маяковським.

Від 1931 постійно мешкав у м. Москві.

Під час Другої світової війни перебував в евакуації в м. Чистополі (тепер Республіка Татарстан).

У різний час опікувався творчою долею поетів Б. Пастернака, О. Кручоних, М. Цветаєвої, В. Соснори (1936–2019).

Похований на Новодівочому цвинтарі у м. Москві.

Творчість

Перша публікація датується 1909.

Ранні твори написані у стилі символізму [зб. «Нічна флейта» («Ночная флейта»), 1914] та футуризму [зб. «Зор» (1913) та «Леторей» (1915)]. 1918 у видавництві «Центрифуга» опублікував збірку віршів «Оксана», присвячену дружині О. Синяковій.

Пізніше у творчості переважала революційна романтика [поеми «Свердловська буря» («Свердловская буря», 1925); «Семен Проскаков» («Семён Проскаков», 1928)].

У ранній творчості М. Асєєва відчутний вплив символізму О. Блока, акмеїзму М. Гумільова, футуризму В. Хлєбнікова і В. Маяковського. Футуристичні експерименти щодо рими та словотворення характеризуються використанням давньоруських елементів.

Усього опублікував понад 70 збірок поезії.

Написав багато поем. «Поема про Будьонного» («Поэма о Буденном» 1923) присвячена червоному командиру часів Громадянської війни в Росії 1917–1922 С. Будьонному. «Марш Будьонного» («Конница Буденного») з цієї поеми став популярною піснею (музика О. Давиденка).

В епічній поемі «Ліричний відступ» («Лирическое отступление», 1924), надрукованій у другому числі журналу «ЛЕФ», критично зобразив Нову економічну політику (НЕП).

Поема про двадцять шість бакинських комісарів («Двадцать шесть», 1925) була зразком агітаційної поезії, присвячена завоюванню більшовиками Кавказу в 1918.

Окремі твори присвятив темі індустріалізації: вірш «Стальний соловей» («Стальной соловей», 1922), поеми «Електріада» («Электриада», 1924), «Пісня про нафту» («Песня о нефти», 1934), вірш «Курський край» («Курские края», 1930) та ін.

За поему «Маяковський починається» («Маяковский начинается», 1934‒1940) удостоєний Сталінської премії 1941 (доповнив поему строфами про В. Хлєбнікова в 1950; цих рядків немає у виданнях 1948‒1953).

Темі Другої світової війни присвячено збірки поезій «Перший взвод» («Первый взвод», 1941) і «Полум’я перемоги» («Пламя победы», 1946).

У післясталінський період творчості торкається широкого кола злободенних та філософських питань: лірична публіцистика 1950-х «Божевілля над Рейном» («Безумие над Рейном»), «За Кубу», «Захід» («Запад»), «Роззброєння» («Разоружение»); «Поема про Гоголя» («Поэма о Гоголе», 1955), збірки «Роздуми» («Раздумья», 1955), «Лад» (1961).

Наприкінці творчого шляху відійшов від революційних форм поезії.

Писав оповідання, нариси, мемуари, статті з питань теорії віршування. У праці «Навіщо і кому потрібна поезія» («Зачем и кому нужна поэзия», 1961) твердив, що міра вірша визначається диханням, а не метром і ритмом.

Українська складова

Автор віршів «Нова Україна» (1927), «Дніпро» (1928), «Дніпробуд» (1931), «Україні» (1954).

Переклав поезії Т. Шевченка («Гамалія», «Невольник», «Чернець», «Вітер з гаєм розмовляє» та ін.; 1939–1941 опубліковано у російських виданнях творів Т. Шевченка), П. Тичини («Пісня трактористки», «Як ми писали листа М. Коцюбинському», «Молодий я, молодий»; опубліковані 1975).

Асєєву належать статті про П. Тичину, статті «Досвід перекладу» (1938, про роботу над перекладами історичних поем Т. Шевченка); Шевченкову поему «Невольник» згадував у статті «Російський вірш» (1957), присвятив Кобзареві поезію «Вірші і серце» (1961).

Українською мовою окремі твори М. Асєєва переклали Гео Шкурупій, Ю. Яновський, Я. Савченко та ін.

Визнання

Нагороджений:

орденом Леніна (1939);
орденом Трудового Червоного Прапора (1959).

Ім’ям Асєєва названо вулиці в містах Москві, Курську і Льгові.

На будівлі Курського реального училища, де навчався поет (тепер середнє професійно-технічне училища № 1), встановлено меморіальну дошку.

1988 у м. Льгові, в будинку, де Асєєв народився, провів дитинство і юність, відкрито літературно-меморіальний музей.

У Курському літературному музеї діє експозиція, присвячена життю і творчості Асєєва.

09.07.2014 в м. Курську, з нагоди 125-річчя поета, біля входу до обласної бібліотеки ім. М. М. Асєєва встановлено пам’ятник (скульптор І. Мінін).

Твори

Избранное. Москва : Советский писатель, 1948. 320 с.
Стихотворения и поэмы : в 2 т. Москва : Гослитиздат, 1959.
Собрание сочинений : в 5 т. Москва : Издательство художественной литературы, 1963–1964.
Родословная поэзии. Москва : Советский писатель, 1990. 557 с.
У к р. п е р е к л. — Мій Тичина // Творчий світ письменника: Літературно-критичні матеріали про творчість українських радянських письменників. Київ : Радянська школа, 1982. 271 с.

Література

Карпов А. С. Николай Асеев. Москва : Просвещение, 1969. 160 с.
Смола О. П. Лирика Асеева. Москва : Художественная литература, 1980. 158 с.
Шайтанов И. В содружестве светил. Поэзия Николая Асеева. Москва : Советский Писатель, 1985. 400 с.
Казак В. Лексикон русской литературы XX века / Пер. с нем. Москва : РИК «Культура», 1996. С. 25−26.
Шайтанов И. Дело вкуса: книга о современной поэзии. Москва : Время, 2007. 656 с.
Огнев В. Фигуры уходящей эпохи. Москва : Гелеос, 2008. 608 с.
История русской литературы XX — начала XXI века : в 3 ч. / Сост. В. И. Коровин. Москва : Владос, 2014.
Огрызко В. Импульс, иголка, звёздочка, чистое золото: Николай Асеев // Советский литературный генералитет: Судьбы и книги. Москва : Литературная Россия, 2018. 912 с.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Асєєв, Микола Миколайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Асєєв, Микола Миколайович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 16.03.2021