Арагон, Луї

Араго́н, Луї́ (фр. Aragon, Louis; 03.10.1897, м. Париж, Франція — 24.12.1982, м. Париж, Франція, похований у с. Сент-Арну-ан-Івелін, департамент Івелін, регіон Іль-де-Франс, Франція) — письменник, літературний критик, публіцист, громадський діяч, почесний доктор Карлового університету (з 1962).

Арагон, Луї (Aragon, Louis)
Народження	03.10.1897
Місце народження	Париж
Смерть	24.12.1982
Місце смерті	Париж
Місце поховання	Сент-Арну-ан-Івелін, Франція
Напрями діяльності	література, мистецтвознавство

Життєпис

Позашлюбний син Луї Андрійо та Маргаріт Тука. Батько не визнав дитину; в акті про народження записаний як Луї Арагон, батьки невідомі.

З 1911 Арагон навчався у ліцеї Корно (м. Париж). 1916 вступив на медичний факультет Паризького університету. Після знайомства з А. Бретоном і Ф. Супо почав друкуватися в авангардистській пресі: з’явилася його перша стаття про Г. Аполлінера й вірші.

Під час Першої світової війни з червня 1918 перебував на фронті як санітар, там почав писати роман «Анісе, або Панорама» («Anicet ou le Panorama»; опублікований 1921). Писав також поетичні твори. За мужність нагороджений Воєнним хрестом (1918).

Після демобілізації 1919 повернувся до навчання, з січня 1922 повністю присвятив себе літературній творчості. Разом з А. Бретоном і Ф. Супо 1919 заснував журнал «Літератюр» («Littérature»), де публікувалися П. Валері, А. Жід, М. Жакоб, Б. Сандрар та ін.

У 1919–1923 входив до паризької групи дадаїстів (див. Дадаїзм), 1924 разом із А. Бретоном і Ф. Супо заснував рух сюрреалістів (див. Сюрреалізм).

Злам у світогляді Арагона відбувся в 1927, коли поет вступив до лав Французької комуністичної партії та почав активно займатися журналістикою.

06.11.1928 зустрів Е. Тріоле (одружився 28.02.1939). У червні 1932 — травні 1933 разом із дружиною жив у м. Москві, працював у Міжнародній спілці революційних письменників. Після повернення 1933 працював журналістом газети «Юманіте» («l’Humanité»), 1933–1939 — секретарем редакції журналу «Коммюн» («Commune»), брав участь в антифашистському русі, роботі Асоціації революційних митців і письменників.

Був присутній на 1-му (1934) й 2-му (1954) з’їздах радянських письменників. Виступав за створення літератури й мистецтва соцреалізму.

Був одним із організаторів Конгресу письменників на захист культури (м. Париж, 1935). Обраний секретарем Міжнародної асоціації письменників на захист культури, керував випуском серії видань асоціації у видавництві «Деноель» («Denoël»). У 1937–1939 і 1947–1953 — директор газети «Се Суар» («Ce soir»).

Під час Другої світової війни 02.09.1939 брав участь у Русі Опору. 1943 разом із Е. Тріоле заснував Національний комітет письменників південної зони, 1944 — газету «Ла Дром ан арм» («La Drôme en armes»).

1953–1972 — директор літературного тижневика «Леттр франсез» («Lettres françaises»). З 1950 — член ЦК ФКП, з 1957 — член Всесвітньої ради миру. Публікував книжки радянських письменників, 1954 видав антологію «Радянські літератури» («Littératures soviétiques»).

1960 висловлювався за відкриту дискусію щодо сталінізму, 1968 — проти введення радянських військ до Чехословаччини. 1977 особисто звертався до Л. Брежнєва з проханням звільнити кінорежисера С. Параджанова. 1978 висловив підтримку музиканту М. Ростроповичу, позбавленому радянського громадянства. 1982 засудив репресивні дії уряду Польщі стосовно профспілки «Солідарність».

Творчість

Арагон пропрацював у літературі 65 років, опублікував багато книг лірики, поем, романів і публіцистичних творів.

Найдавніший з відомих творів — поезія «Жалі» («Regrets»; 1913). В студентські роки захоплювався поезією С. Малларме, А. Рембо, Г. Аполлінера. Рання поезія Арагона розвивалася під впливом дадаїзму, згодом — сюрреалізму.

Опублікував поетичні збірки «Феєрверк» («Feu de joie»; 1919), «Вічний рух» («Le Mouvement perpétuel»; 1926), «Бучні веселощі» («La Grande Gaîté»; 1929), романи «Пригоди Телемаха» («Les Aventure des Télémaque»; 1922), «Паризький селянин» («Le Paysan de Paris»; 1926).

У творах цього періоду поєдналися вишуканий стиль і «чорний гумор». У «Трактаті про стиль» («Traité du style»; 1928) підкреслював такі характерні особливості сюрреалістичного стилю, як неузгодженість, неправильність, забуття попереднього. Поема «Червоний фронт» (1931) позначила розрив Арагона з сюрреалізмом.

1934 з’явилися перші реалістичні твори — поема «Ура, Урал!» («Hourra l’Oural»), «Базельські дзвони» («Les Clôches de Bâle»), перший роман із циклу «Реальний світ» («Le Monde réel»), 1936 — другий роман із цього циклу «Багаті квартали» («Les Beaux quartiers»), який отримав премію «Ренодо».

Під час Другої світової війни у підпільній пресі друкував свої твори під псевдонімами Франсуа Ле Колер, Блез д’Амберйо, Арно де Сен-Роман, Ле Темуан де Мартір. Опублікував поетичні збірки «Ніж у серці» («Le crève-coeur»; 1941), «Очі Ельзи» («Les Yeux d’Elsa»; 1942), «Музей Гревен» («Le Musée Grévin»; 1943), «Французька зоря» («La Diane française»; 1944), збірку новел «Рабство і велич французів. Сцени жахливих років» («Servitude et grandeur des Français. Scènes des années terribles»; 1945). У творчості воєнних років особисті мотиви переплітаються з громадянськими, образ коханої жінки — з образом Батьківщини. Творчо продовжив у французькій національній поезії класичні форми сонета, балади, рондо і терцини.

Паралельно з поезією громадянського звучання Арагон створив зразки любовної лірики [збірки «Незакінчений роман» («Le Roman inachevé»; 1956), «Ельза» («Elsa»; 1959), «Одержимий Ельзою» («Le Fou d’Elsa»; 1963), «Кімнати» («Les Chambres»; 1969), «Прощання та інші поеми» («Les Adieux et autres poèmes»; 1981)].

Після звільнення Франції вийшли романи «Орельєн» («Aurélien»; 1944) і «Пасажир з імперіала» («Voyageurs de l’Impériale»; 1947). У період холодної війни й гострої політизації написав поетичну збірку «Знову ніж у серце» («Le Nouveau crève-coeur»; 1948) і роман-епопею «Комуністи» («Les Communistes»; т. 1–6, 1949–1951; остаточна редакція 1967–1968; перевидано 2003 з новою інтерпретацією).

У романі «Страсний тиждень» («La Semaine sainte»; 1958) автор звертається до минулого — подій 1815, революції, Реставрації. Після успіху цієї книги та романів «Загибель всерйоз» («La mise à mort»; 1965) і «Бланш, або Забуття» («Blanche ou l’oubli»; 1967) Арагон відходить від традиційної романної форми й повертається до сюрреалістичних витоків.

Арагон і Україна

Арагон відвідував Україну. 1930 разом із Е. Тріоле та письменником Ж. Садулем брав участь у 2-й Міжнародній конференції революційних письменників у м. Харкові, побував на будівництві Дніпрогесу. Свої враження від побаченого в 1930-ті в СРСР, зокрема в Україні, згодом підсумував у поемі «Це наше життя», включеної до поетичної збірки «Незакінчений роман» («Le Roman inachevé»; 1956).

У 1948 разом із Е. Тріоле відвідав м. Київ.

У 1955 опублікував нарис «Українське інтермецо — український Пушкін» («Intermezzo ukrainien — un Pouchkine de l’Ukraine»), де зробив огляд української літератури, зокрема творчості Т. Шевченка, назвав його фундатором українського реалізму, дав яскраву характеристику творчості. Переклав кілька віршів Т. Шевченка: «Ми заспівали, розійшлися», «Мій Боже милий, знову лихо!», «Я не нездужаю, нівроку», «На батька бісового я трачу», «О люди, люди небораки!» та ін.

Писав також про роман «Вершники» Ю. Яновського, був особисто знайомий з автором. Роман вийшов друком у м. Парижі за його редакцією та з його передмовою.

Твори Арагона українською мовою переклали М. Терещенко, Борис Тен, В. Коптілов, В. Ткаченко, М. Овруцька, В. Колодій, М. Литвинець, І. Світличний, Л. Танюк, М. Москаленко, С. Йовенко та ін.

Нагороди та визнання

Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1957). Нагороджений радянськими орденами Жовтневої революції (1972), Дружби народів (1977), французьким орденом Почесного легіону (1981).

Цитата

Не йди від мене о життя
Без тебе небосхил хмурний
Сад без квіток пусті лани
Не йди
Не йди куди ідуть вітри
Без тебе птах втекти захоче
Без тебе навіжені очі
Не йди
Не йди де губиться вода
Що зневажає щастя скла
І навіть буйний цвіт зела
Не йди
Не йди мов кров що облляла
Ту руку що мене скосила
О слабкосте моя о сило
Не йди
(Арагон Л. Покинута / Пер. з фр. В. Ткаченка // Захід-Схід. Цит. за електронним джерелом: http://zahid-shid.net/index.php?rt=pereklad&num=2&start=1 ).

«…В епоху, коли поезія вагалася між традицією, що задихалася, й авангардом, що шукав себе, Арагон був, безперечно, найпершим з французьких поетів. Найяскравішим. Найпопулярнішим. Наймайстернішим і найхвилюючим. Найвідомішим у Франції та у всьому світі. Блискучий, зарозумілий, завжди рухомий, провокуючий, він був здатний на все: найкраще й найгірше»
« ....En une époque où la poésie hésite entre une tradition qui s’essouffle et une avant-garde qui se cherche, Aragon était sans conteste le premier des poètes français. Le plus éclatant. Le plus populaire. Le plus habile et le plus déchirant. Le plus connu en France et dans le monde entier.... Brillant, hautain, toujours mobile, provocant, il était capable de tout : du meilleur et du pire.
(Д’Ормессон Ж. Могила поета. Цит. за електронним джерелом:
https://www.maison-triolet-aragon.com/louis-aragon ).

Додатково

Через матеріальну скруту й глибоку душевну кризу у вересні 1928 у м. Венеції намагався покінчити життя самогубством.
У вересні 1947 побував у м. Москві. Виступив на захист французького мистецтва, зокрема А. Матісса, П. Пікассо, проти кампанії нищівної критики «паризького модернізму», яка велася тоді у радянській пресі.

Твори

Œuvres romanesque croisées d’Elsa Triolet et d’Aragon : in 42 t. Paris : Robert Laffont, 1964–1971.
Œuevres poetique : in 15 t. Paris : Livre Club Diderot, 1974–1981.
Œuvres romanesques complètes : in 5 t. Paris : Gallimard, 2007–2012.
Р о с. п е р к л. — Собрание починений : в 11 т. Москва : Гослитиздат, 1957–1961.
Огонь прометея. Воспоминания. Москва : Прогресс, 1987. 628 с.
Глаза Эльзы. Москва : А. А. Зусман, 2006. 166 с.
У к р. п е р е к л. — Поезії / Пер. з фр. М. І. Терещенка. Київ : Держлітвидав України, 1950. 74 с.
[Вірші] // Всесвіт. 1958. № 4. С. 3–4; 1978. № 12. С. 5–8; 1980. № 5. С. 8–11.
З незакінченого роману // Всесвіт. 1967. № 4. С. 6–7.
[Вірші] // Із зарубіжної поезії. Київ : Дніпро, 1972. 189 с.
[Вірші] // Колодій В. С. Братерство: переклади поезій братніх літератур народів СРСР та зарубіжних країн. Львів : Каменяр, 1985. 175 с.
Зброєю слова. Київ : Мистецтво, 1987. 272 с.

Література

Вербицький П. П. Прапороносці миру: нариси про творчість Анрі Барбюса, Луї Арагона та Андре Стіля. Харків : Обласне видавництво, 1956. 214 с.
Пащенко В. І. Луї Арагон і література Руху Опору у Франції. Львів : Видавництво Львівського університету, 1960. 60 с.
Затонський Д. В. Осягнення майбутнього // У пошуках сенсу буття. Київ : Дніпро, 1967. 309 с.
Седых В. Н. Он нес людям огонь Прометея // Арагон Л. Огонь Прометея: Воспоминания. Москва : Прогресс, 1987. 624 с.
Встречи с Арагоном // Наркирьер Ф. С. От Роллана до Моруа. Этюды о французских писателях. Москва : Советский писатель, 1990. 382 с.
Olivera Ph. Louis Aragon. Paris : [s. n.], 1997. 75 p.
Равіс С. Луї Арагон // Алхимия слова живого. Французький роман 1945–2000. Київ : Промінь, 2005. С. 26–32.
Staroselski V. Aragon, la liason délibérée. Paris : L'Harmattan, 2005. 354 p.
Juquin P. Aragon: Un destin française : in 2 t. Paris : La Martinière, 2012–2013.
Daix P. Aragon retrouvée, 1916–1927. Paris : Tallandier, 2015. 232 p.
Forest Ph. Aragon. Paris : Gallimard, 2015. 894 p.
Louis Aragon // Maison. Triolet. Aragon. URL: https://www.maison-triolet-aragon.com/louis-aragon

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Глухова С. В., Ткаченко В. І. Арагон, Луї // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арагон, Луї (дата звернення: 22.01.2022).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 18.02.2021