Аппіані, Андреа

Автопортрет, бл. 1790

Аппіа́ні, Андре́а (італ. Appiani, Andrea; 31.05.1754, м. Мілан, Італія — 08.11.1817, там само) — художник, провідний представник неокласицизму.

Аппіані, Андреа (Appiani, Andrea)
Народження	31.05.1754
Місце народження	Мілан
Смерть	08.11.1817
Місце смерті	Мілан
Alma mater	Академія Амброзіана в Мілані
Напрями діяльності	образотворче мистецтво

Життепис

Народився в сім’ї медика та мав намір продовжити кар’єру батька, але згодом вступив до приватної академії живописця К. М. Джудічи (1723–1804), де брав уроки з малювання та пластики, копіював скульптури й гравюри.

1769 приєднався до класу художника-монументаліста А. де Джорджи. Навчався в Академії Амброзіана в м. Мілані. Тоді ж відвідував майстерню М. Кноллера (1725–1804), де поглиблював знання про олійний живопис.

Вивчав анатомію в клініці «Оспедале Маджоре» (італ. «Ospedale Maggiore») у м. Мілані у скульптора Г. Монті (1750–1824).

Інтерес Аппіані до естетики стимулював поет-класик Дж. Паріні (1729–1799), два портрети якого він намалював олівцем.

1776 вступив до Академії мистецтв Брера, щоб опанувати живопис у Дж. Трабаллесі (1721–1812) та удосконалити навички монументаліста.

1796 французька влада призначила Аппіані комісаром у справах образотворчого мистецтва Цизальпінської республіки, йому були підпорядковані Академія мистецтв і картинна галерея Брера. 1804 брав участь у коронації Наполеона І Бонапарта. Відтоді став придворним художником у королівстві Італія: писав портрети Наполеона та членів його сім’ї, міністрів і генералів.

Від 1813 був паралізований.

Творчість

Основний твір Аппіані — фрески, створені на замовлення Наполеона в Королівському палаці (м. Мілан), де мешкав намісник Е. де Богарне. Зала каріатид (1803–1807) включала 35 епізодів, присвячених перемогам армії Наполеона І Бонапарта, у техніці гризайль (знищені 1943 під час Другої світової війни, відомі за гравюрами). Тронна зала палацу за допомогою алегорії уславлює імператора («Апофеоз імператора», «Аполлон і музи», «Чотири частини світу», «Вулкан і Мінерва»). Серед монументальних творів — фрески із зображенням 4-х євангелістів та Вчителів церкви, які митець намалював для церкви Сан-та-Марія-прессо Сан-Чельсо (1792–1795); фреска «Парнас», що зображує Аполлона й муз, на стелі їдальні Королів. вілли у м. Мілані (1790–1807).

Автор портретів: «Автопортрет» (1790–1800), «Генерал Дезо» (1801–1802), «Уго Фосколо» (бл. 1802), «Наполеон І» (1803), «Співачка Грассіні» (1805) та ін. Писав картини на міфологічні та історичні сюжети: «Колісниця Аполлона» (1800), «Аполлон і Дафна» (1805) тощо.

Працював як сценограф, виконав ескіз завіси для Драматичного театру в м. Мілані. Реставрував «Таємну вечерю» Леонардо да Вінчі (1802), займався реставраційними роботами в замках Італії.

Література

Antal F. Riflessioni intorno al classicismo e al romanticismo, in Classicismo e Romanticismo. Torino : Einaudi, 1975. P. 3–57.
Zanchi А. Andrea Appiani. Bologna : CLUEB, 1995. 238 p.
Zeitz L., Zeitz J. Napoleons Medaillen. Petersberg : Michael Imhof, 2003. 288 p.
Leone F. Andrea Appiani. Pittore di Napoleone. Vita, opere e documenti (1754–1817). Milano : Skira, 2016. 368 p.