Бауман, Зигмунт

Ба́уман, Зи́гмунт (пол. Bauman, Zygmunt; 19.11.1925, м. Познань, Польща — 09.01.2017, м. Лідс, Велика Британія) — філософ, соціолог, соціальний теоретик, доктор наук (з 1960), почесний професор Університету м. Лідса (Велика Британія, з 1990), почесний професор Університету Саленто (м. Лечче, Італія, з 2015). Писав польською та англійською мовами.

Бауман, Зигмунт

(Bauman Zygmunt)

Рік народження 19.11.1925
Місце народження Познань, Польща
Рік смерті 09.01.2017
Місце смерті Лідс, Західний Йоркшир, Англія, Велика Британія
Напрями діяльності філософія, соціологія

Життєпис

Народився в сім’ї польських євреїв, яка на початку Другої світової війни виїхала з Польщі до СРСР.

З 1943 навчався в Горьковському університеті (тепер Національний дослідницький Нижньогородський державний університет імені М. І. Лобачевського). Незабаром його мобілізували та включили до складу московської міліції, в якій він служив кілька місяців «інспектором руху» (регулював дорожній рух).

1944 записався в 1-у Армію Війська Польського. Брав участь у битві за м. Колобжег (тепер Польща) і в Берлінській операції.

1945 був направлений на службу до польського Корпусу внутрішньої безпеки. У травні 1945 нагороджений Військовим Хрестом Доблесті.

Після Другої світової війни став одним із наймолодших майорів польської Армії. 1953 звільнений від займаних посад.

1954 вивчав соціологію у Варшавській Академії соціальних наук (польський аналог Вищої партійної школи). Продовжив навчання на філософському факультеті Варшавського університету.

Став асистентом соціолога-марксиста Ю. Гохфельда. 1954–1968 — лектор і науковий співробітник у Варшавському університеті.

Перший головний редактор журналу «Соціологічні дослідження» Варшавського університету.

У січні 1968 відмовився від членства в правлячій Польській об’єднаній робітничій партії в результаті антисемітської кампанії міністра-популіста М. Мочара.

У березні 1968 його з політичних міркувань звільнили з посади. Після цього Бауман емігрував із Польщі до Ізраїлю.

1969–1971 викладав в університетах Тель-Авіва і Хайфи.

1971 виїхав до Великої Британії.

1971–1990 — професор соціології в Університеті Лідса.

Співпрацював також з іншими університетами: Берклі, Єльським університетом, Австралійським національним університетом, Меморіальним університетом Ньюфаундленду, Копенгагенським університетом.

Підтримав створення Парламентської асамблеї ООН — організації, яка виступає за демократичні реформи в ООН та формування відповідальної міжнародної політичної системи.

Наукова діяльність

Бауман — дослідник проблем модерну, консюмеризму політичного, етики, антиглобалізму — альтерглобалізму, Голокосту, плинної сучасності (англ. liquid modernity).

Автор 57 книг і понад 100 статей. З-поміж них: «Актуальність Голокосту» (2010), «Етика постмодерну» (2006) та «Плинні часи. Життя в добу непевності» (2013). Його книги виходили у США, Великобританії, інших європейських країнах

Під науковим керівництвом Р. Макензі (1917–1981) в Лондонській школі економіки Бауман підготував дослідження історії британського соціалістичного руху. Книга вийшла 1959 польською мовою (в 1972 — доповнене і перероблене англомовне видання).

До початку 1980- х розроблював тему класових та соціальних конфліктів. Результати викладені в книгах: «Спогади про клас: передісторія і подальша доля класу» (1982), «Соціологія на щодень» (1964); «Думки по-соціологічному» (1990) та ін.

У пізніших книгах, які не стосуються класових питань, продовжував позиціювати себе як соціаліста, водночас ніколи повністю не відкидав марксизм. Зазнав значного впливу праць неомарксистського теоретика [[Грамші, Антоніо Себастьяно |А. Грамші] та неокантійського соціолога, філософа Г. Зіммель

Погляди Баумана також близькі до неопрагматизму. Зокрема, підтримував Р. Рорті у визначені ідеї інтерпретаційного плюралізму. Це вплинуло на тлумачення етичних і моральних питань, інтерпретацію Голокосту Баумана.

Наприкінці 1980-х — початку 1990-х досліджував взаємозв’язок між сучасністю, бюрократією, раціональністю та соціальним відчуженням. Спираючись на ідеї З. Фрейда, Бауман сприймав європейську сучасність як компроміс: європейське суспільство погодилося відмовитися від повноти свободи заради підвищення індивідуальної безпеки. Стверджував, що сучасність, яку пізніше назвав «твердою» (англ. solid) формою, перебуває в процесі усунення невизначеності. Передбачав, що контроль над природою, ієрархічна бюрократія, правила та норми, контроль та категоризація — все спрямоване на поступову редукцію особистої невпевненості, упорядкування хаотичних аспектів людського життя.

У 1990-ті займався проблемами пізньої сучасності, споживання і технологій. Розробив концепцію «плинної сучасності», яка характеризується фрагментарністю, невпевненістю індивідуума, епізодичністю в глобалізованому капіталістичному суспільстві, що змінюється під впливом технологій. «Плинна сучасність» є не стільки протилежністю сучасності, скільки її своєрідним хаотичним продовженням. Це сучасність, яка змирилася з крахом власного проекту. Уперше поняття вжито Бауманом у книзі «Плинна сучасність» (2000).

З кінця 1990-х — один із провідних теоретиків альтерглобалістського руху. Бауман також є автором концепції «індивідуалізованого суспільства», яку виклав в однойменній праці 2001.

Концепцію ліквідності розвинув у книгах, присвячених окремим проектам сучасності: «Плинна любов: про крихкість людських стосунків» (2003), «Плинне життя» (2005), «Плинний страх» (2006), «Плинні часи: життя в епоху невизначеності» (2006) і «Плинне зло» [спільно з литовським філософом Л. Донскісом (1962–2016)].

В останні роки життя досліджував кризу демократії, боротьбу з тероризмом, проблеми біженців (монографія «Незнайомці у нас за порогом»; 2016).

Як мислитель-постмодерніст, мав значний вплив на інтелектуальне середовище — від нових лівих до лібералів.

Бауман та Україна

2012 приїздив до м. Києва, брав участь у дискусійній програмі Першого київського бієнале сучасного мистецтва Arsenale.

2013 відвідав м. Львів, де презентував працю «Плинні часи. Життя в добу непевности». Крім того, прочитав лекцію у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Визнання

За монографію «Актуальність Голокосту» отримав європейську премію Амальфі (Італія) в галузі соціології та суспільних наук (1990) та премію Адорно (1998).

2010 спільно з А. Туреном нагороджений премією принцеси Астурійської у галузі комунікації та гуманітарних наук.

У вересні 2010 Університет Лідса створив Інститут Баумана в рамках школи соціології та соціальної політики.

19.11.2010, у свій 85-й день народження, отримав від міністра культури та національної спадщини Польщі Богдана Здроєвського (2007–2014) золоту медаль «За заслуги в культурі Gloria Artis».

Додатково

У 1953, після того, як його батько зв’язався з ізраїльським посольством у м. Варшаві, щоб емігрувати до Ізраїлю, звільнений від займаних посад. При цьому З. Бауман не поділяв сіоністські погляди свого батька — був антисіоністом. Його звільнення через зв’язок із «буржуазною сім’єю», а також розподіл спадщини (спільного з батьками будинку) викликало серйозне, хоча тимчасове відчуження від батька.

Праці

  • Memories of Class: The Pre-history and After-life of Class. London-Boston: Routhledge & Kegan Paul, 1982. 209 p.
  • Modernity and the Holocaust, Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 1989. 224 p.
  • Thinking Sociologically. An Introduction for Everyone. Cambridge, Mass.: Basil Blackwell, 1990. 208 p.
  • Mortality, Immortality and Other Life Strategies. Stanford, CA: Stanford University Press, 1992. 222 p.
  • Postmodern Ethics, Life in Fragments. Essays in Postmodern Morality. Cambridge, Mass.: Basil Blackwell,1995. 229 p.
  • Culture as Praxis, Thousand Oaks, California: Sage Publications, 1999. 208 p.
  • Етика постмодерну / Пер. з англ. Р.Зимовець, О.Юдін, Д.Король. К.: Port-Royal, 2006. 329 с.
  • Does the Richness of the Few Benefit Us All? Cambridge: Polity Press. 2013. 101 p.
  • Плинні часи. Життя в добу непевності / Пер. з англ. Антона Марчинського. Київ: «Критика». 2013. 176 с.
  • State of Crisis (with Carlo Bordoni). Cambridge: Polity Press, 2014. 172 p.
  • Practices of Selfhood (with Reine Raud). Cambridge: Polity Press, 2015. 180 p.
  • Liquid Evil (with Leonidas Doskis). Cambridge: Polity Press, 2016. 192 p.
  • Strangers at Our Door. Cambridge: Polity Press, 2016. 120 p.

Література

  1. Tester K. Bauman Befor Postmodernity / K. Tester, M.H Jacobsen / Aalborg Univ. Press, 2005. 221 p.
  2. Best S.The Emerald Guide to Zygmunt Bauman (Emerald Guides to Social Thought). Bingley: Emerald Publishing Limited, 2013. 268 p.
  3. Davis M. Liquid Sociology: Metaphor in Zygmunt Bauman's Analysis of Modernity. Farnham: Ashgate, 2013. 252 p.
  4. Blackshaw T. The New Bauman Reader: Thinking Sociologically in Liquid Modern Times", Manchester: Manchester University Press, 2016. 424 p.
  5. Jacobsen M. H. Beyond Bauman: Critical Engagements and Creative Excursions. London: Routledge, 2016. 278 p.
  6. Rattansi A. Bauman and Contemporary Sociology: A Critical Analysis. Manchester: Manchester University Press, 2017. 346 p.
  7. Best S. Zygmunt Bauman on Education in Liquid Modernit. London, Routledge, 2020. 182 p.

Автор ВУЕ

Г. А. Черних


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Черних Г. А. Бауман, Зигмунт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бауман, Зигмунт (дата звернення: 24.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
28.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ