Антонов, Олег Костянтинович


Антонов, Олег Костянтинович

Анто́нов, Оле́г Костянти́нович (25.01.1906, с. Троїца, тепер у складі м. Москви, Російська Федерація –– 04.04.1984, м. Київ, тепер Україна) — авіаконструктор, Герой Соціалістичної Праці (з 1966), лауреат Ленінської (1962) та Державної премій (1952), академік Академії наук УРСР (з 1967) та СРСР (з 1981), заслужений діяч науки Української РСР (з 1976).

Антонов, Олег Костянтинович

Рік народження 1906
Місце народження Москва, РФ
Рік смерті 1984
Місце смерті Київ, Україна
Місце поховання Байкове кладовище, Київ
Alma mater Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого
Місце діяльності Київ, Санкт-Петербург, Москва, Новосибірськ
Напрями діяльності літакобудування


Відзнаки

Ордени ордени Леніна (1957, 1966, 1975), орден Жовтневої Революції (1971), орден Трудового Червоного Прапора (1944), орден Вітчизняної війни І ступеня (1945), орден Відродження Польщі (1967)
Медалі медаль «Партизан Великої Вітчизняної війни» І ступеня, Золота медаль ім. А. М. Туполєва (1984).
Премії Ленінська премія (1962)



Життєпис і професійна діяльність

Народився в сім’ї інженера-будівельника. Завдяки батьковій бібліотеці з інженерної справи майбутній конструктор з дитинства був обізнаний з технікою та розрахунками, займався конструюванням повітряних зміїв та моделей літаків із паперу.

Конструювання планерів

З 1923 працював відповідальним секретарем планерної секції у Саратовському відділенні «Товариства друзів повітряного флоту», де почав будувати перші планери власної конструкції. У 1924 навчався на шляховому факультеті Саратовського університету.

У 1924 створив планер ОКА-1 «Голуб» (ОКА ― абревіатура, утворена з ініціалів і першої літери прізвища конструктора), який того ж року було відзначено грамотою за оригінальність конструкції на Других всесоюзних планерних випробуваннях у Криму.

З 1925 навчався на відділенні гідроавіації суднобудівного факультету Ленінградського політехнічного інституту (тепер Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого). За час навчання сконструював і збудував у гуртку Товариства сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву (ТСОАВІАХІМ) навчальні планери ОКА-2, ОКА-3, «Стандарт», «Стандарт-2» (ОКА-5).

Після закінчення університету у 1930 працював начальником Дослідно-конструкторського бюро планерних майстерень та інженером заводу № 47 у м. Ленінграді (тепер Санкт-Петербург, РФ), а в грудні того ж року був направлений до м. Москви для організації Центрального бюро планерних конструкцій ТСОАВІАХІМу, де створив серію навчальних планерів ОКА-7 ― ОКА-9, планер-ширяч «Місто Леніна».

У 1933 Антонова призначено Головним конструктором планерного заводу в м. Тушині (тепер у складі м. Москви). У 1933–1938 конструктор створює планери-ширячі «Шість умов», «Рот Фронт» та ін., навчальні планери «Навчальний стандарт», «Масовий», «Роберт Ейдеман», серію експериментальних планерів «Випробовування профілю», експериментальний мотопланер ЛЕМ-2.

За створення нових конструкцій планерів Антонова в серпні 1933 нагороджено грамотою Центрального виконавчого комітету СРСР. У 1923–1938 Антоновим створено понад 40 типів планерів, а за все життя ― 52 типи планерів різного призначення.

Літакобудування

У 1938 обійняв посаду провідного інженера Дослідно-конструкторського бюро О. Яковлєва (завод № 115) у м. Москві. У 1940–1941 працював начальником дослідно-конструкторських бюро заводів № 23 та № 380 у м. Ленінграді, конструював літак зв’язку ОКА-38. У 1941 — Головний конструктор заводу № 465 у м. Каунасі Литовської РСР (тепер Литва). З червня 1941 — головний інженер планерного управління Наркомату авіаційної промисловості у м. Москві; з липня того ж року ― Головний конструктор заводу у містах Москві й Тюмені, сконструював і побудував десантний планер А-7 (1941), двомісний навчальний планер А-2 (1942) та планер КТ «Крилатий танк» (1942).

У 1943–1945 обіймав посаду першого заступника Головного конструктора в дослідно-конструкторському бюро О. Яковлєва в м. Москві та брав участь у створенні найлегшого і найманевровішого радянського винищувача Другої світової війни Як-3.

З травня 1946 очолив власне літакобудівне дослідно-конструкторське бюро ДКБ-153 на території Новосибірського авіаційного заводу імені В. Чкалова у м. Новосибірську, де 31.08.1947 піднявся в небо перший літак новоутвореного ДКБ, призначений для використання в сільськогосподарській авіації. У 1948 літак було впроваджено в серійне виробництво на Київському авіаційному заводі під маркою Ан-2. Це єдиний у світі біплан, що безперервно випускається та масово експлуатується й дотепер. У СРСР Ан-2 випускали на авіазаводах у містах Києві та Долгопрудному (Московська обл., РФ), а за ліцензією серійний випуск Ан-2 був налагоджений у Китаї (з 1956) та Польщі (з 1959). Задуманий як сільськогосподарський, Ан-2 був виконаний у шести офіційних модифікаціях та десятках спеціалізованих варіантах.

У 1946–1948 за сумісництвом очолював Державний Союзний Сибірський науково-дослідний інститут авіації (тепер Сибірський науково-дослідний інститут авіації ім. С. О. Чаплигіна).

Київський період

У 1952 Антонов із колективом ДКБ переїхав до м. Києва, де йому практично заново довелося створювати і новий колектив, і виробничу базу. У цей період до ДКБ увійшла велика група випускників Харківського авіаційного інституту (тепер Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»), а також авіаційні фахівці з міст Києва, Москви, Ленінграда та ін. Подальша наукова і конструкторська діяльність Антонова була зосереджена на розробленні й створенні військово-транспортних, вантажних, пасажирських та багатоцільових літаків.

Упродовж 1950-х під керівництвом Антонова спроектовано та побудовано транспортний літак Ан-8 (1956), пасажирський літак Ан-10 «Україна» та військово-транспортний Ан-12 (1957), багатоцільовий літак короткого зльоту і посадки Ан-14 (1958), пасажирський Ан-24 (1959). У конструкції Ан-24 вперше у світі були застосовані клеєзварні з’єднання у фюзеляжі.

У 1960–1965 створено перший у світі широкофюзеляжний надважкий транспортний літак Ан-22 «Антей», на якому в подальшому було встановлено 41 світовий авіаційний рекорд.

Одним із основних принципів творчої діяльності ДКБ Антонова стала спадкоємність авіаційних конструкцій. Так, на базі Ан-14 були створені літаки Ан-14М та Ан-28 (1973), на базі Ан-24 розроблені аерофотознімальний Ан-30 (1967), транспортні Ан-24Т (1965) і Ан-26 (1969), а також транспортний літак для умов високогір’я Ан-32 (1976).

Літаки сімейства «Ан» серійно будували на заводах у містах Києві, Харкові, Іркутську, Воронежі, Ульяновську, Новосибірську, Арсеньєві (Приморський край, РФ), Долгопрудному, Омську, Ташкенті, Улан-Уде, Мелеці (Польща), Шицзячжуані та Нанчані (Китай).

Останнім літаком, розробленим під керівництвом Антонова, став найбільший у світі серійний військово-транспортний літак Ан-124 «Руслан» (1982), розрахований на перевезення вантажу 150 т.

Антонову належать 72 свідоцтва на винаходи та 10 міжнародних патентів. Професійний спадок Антонова — унікальна школа авіабудування, розвинена авіабудівна інфраструктура на території України.

Громадська, культурна і викладацька діяльність

Науково-конструкторську діяльність Антонов поєднував із активною культурно-громадською, суспільно-економічною і викладацькою діяльністю.

Був депутатом Верховної Ради СРСР 5–11 скликань. Проводив роботу з підготовки висококваліфікованих інженерних кадрів для авіаційної промисловості та цивільної авіації. Від 1997 працював завідувачем кафедри конструкції літаків Харківського авіаційного інституту.

Відповідно до власної суспільно-громадської позиції, у листопаді 1965 Антонов підписав колективний лист до ЦК КПУ і ЦК КПРС із протестом проти закритих процесів над дисидентами і вимогою відкритого публічного розгляду судових справ. Докладав значних зусиль щодо відновлення пам’яті та реабілітації в історії вітчизняної авіації імені авіаконструктора І. Сікорського. Активно виступав на захист озера Байкал від забруднення його стічними водами целюлозної фабрики, закликав берегти та раціонально використовувати природні ресурси.

Антоновим створено близько 100 живописних полотен. За його ініціативи й за безпосередньої участі у 1981 у Києві Спілкою художників України було організовано виставку «Учені малюють», яка поклала початок розвитку ідеї розкриття багатогранності творчих особистостей.

Праці

Антонов — автор низки книг та понад 200 наукових та науково-популярних публікацій, присвячених проблемам конструювання, ергономіки, екології, технічної естетики, економіки, культури й мистецтва.

Поміж праць:

  • брошури «Найпростіші моделі планерів з паперу» (1924); «Навіщо нам потрібні планери» (1924); «Планеризм — у маси» (1933);
  • навчальний посібник для планерних шкіл «Теорія польоту на планері» (1933);
  • підручник для планерних гуртків, станцій і шкіл «Техніка і практика планеризму» (1934, у співавторстві з А. Розановим, С. Стоклицьким);
  • науково-популярні автобіографічні книжки «На крилах з дерева та полотна» (1962), «Десять разів з початку» (1969);
  • монографія, присвячена вдосконаленню показників планування соціалістичного промислового виробництва «Для всіх і для себе» (1965).

Після смерті Антонова вийшла друком збірка його праць «Планери та літаки» (1990). У першій частині збірки «Планери» наведено теорію польоту на безмоторних апаратах, розглянуто питання їхнього проектування, будівництва та експлуатації, показано розвиток спортивного планеризму в країні. У другій частині «Літаки» проаналізовано питання безпеки, довговічності та економічності літакових конструкцій, наведено рекомендації щодо застосування нових матеріалів і впровадження нових технологічних процесів, промислового дизайну і ергономіки, простежено історію створення серії літаків Ан.

Нагороди та відзнаки

Діяльність Антонова відзначена нагородами, серед яких три ордени Леніна (1957, 1966, 1975), орден Жовтневої Революції (1971), Трудового Червоного Прапора (1944), Вітчизняної війни І ступеня (1945), Відродження Польщі (1967), медаль «Партизан Великої Вітчизняної війни» І ступеня та Золота медаль ім. А. Туполєва (1984).

Ім’ям Антонова названі вулиці в різних містах колишнього СРСР, Державне підприємство (1984), міжнародний вантажний аеропорт (2000) та Державний музей авіації України у Києві (2016), у 2003 названа мала планета № 14317, відкрита науковцями Кримської обсерваторії. У 1997 Національною Академією наук України була заснована Премія імені О. Антонова, яку вручають за видатні досягнення в галузі технічної механіки та літакобудування.

На вшанування пам’яті Антонова встановлено меморіальні дошки у м. Києві на будинках, де він жив та працював, у м. Харкові на будівлі Харківського авіаційного інституту.

Пам’ять про Антонова увічнена в залі Слави Аерокосмічного музею США (англ. Air & Space Museum) у м. Сан-Дієго, штат Каліфорнія; Міжнародна асоціація вантажних перевізників у американському м. Маямі удостоїла Антонова своєї вищої нагороди «Почесний свиток»; Міжнародна федерація аеронавтики запровадила диплом імені О. Антонова у сфері авіамоделювання.

Цитата

"У кожного літака своя доля. Одні народжуються легко, за загального схвалення, під оплески. Це улюбленці долі. Інші пробиваються важко, доводять своє право на існування щоденною важкою боротьбою, випадаючи з планів, тулячись на задвірках цехів. Їм дістаються іронічні посмішки, поблажливі гостроти прихильників усталеної класики. Однак саме ця боротьба загартовує, вимагає все нових підтверджень високих якостей машини, усе більш високих характеристик. Літак удосконалюється, позбавляється окремих дефектів, наближається до досконалості".

"У каждого самолета своя судьба. Одни рождаются легко, при всеобщем одобрении, под аплодисменты. Это баловни судьбы. Другие пробиваются с трудом, доказывая свое право на существование ежедневной тяжелой борьбой, выпадая из планов, ютясь за задворках цехов. Им достаются иронические улыбки, снисходительные остроты приверженцев устоявшейся классики. Однако как раз эта борьба закаляет, требует все новых подтверждений высоких качеств машины, все более высоких характеристик. Самолет совершенствуется, избавляется от отдельных дефектов, приближается к совершенству".

(Антонов О. К. Десять раз сначала. Рассказы. Киев : Веселка, 1978. 146 с.).

Див. також

АН, Антей (літак), Мрія, Руслан (літак), Авіація.


Література

  1. Моїсеєв В. А. Крилате ім’я. Документальна повість. Київ : Днiпро. 1974. 50 с.
  2. Антонов Олег Константинович / вступ. ст. В. И. Пашинцева, А. Н. Грацианского; указ. лит. сост. В. Б. Ильченко, Л. П. Веракша; АН УССР. Киев : Наукова думка, 1982. 39 с.
  3. Захарченко В. Д. Олег Антонов. Москва: Молодая гвардия, 1996. 80 с.URL: http://booksonline.com.ua/view.php?book=161626
  4. Шаров І. Ф. 100 видатних імен України. Олег Антонов. Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. 496 с.
  5. О. К. Антонов – многогранность таланта : к 100-летию со дня рождения. Киев : АНТК им. О. К. Антонова, Издат. центр «АэроХобби», 2006.184 с. URL: http://docplayer.ru/55852514-O-k-antonov-mnogogrannost-talanta.html
  6. Анисенко В. Від "Голуба" - до "Руслана" / В. Анисенко // Крила України. 2016. № 5. С.10.

Відео: https://www.youtube.com/watch?v=86qw1okaUW8 https://www.youtube.com/watch?v=QqJkWar54og https://www.youtube.com/watch?v=RPt0V4id4n0

Відео

Документальна телепередача "Київські історії" на тему "Олег Антонов" (телеканал "Київ")

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю:

Довбуш А. М. Антонов, Олег Костянтинович // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Антонов, Олег Костянтинович (дата звернення: 10.12.2018).

[[Категорія:Проектування, виробництво та випробування літальних апаратів]