Андієвська, Емма Іванівна

Андіє́вська, Е́мма Іва́нівна (19.03.1931, м. Сталіно, тепер м. Донецьк, Україна) — письменниця, художниця. Пише українською мовою. Має громадянство США.

Андієвська, Емма Іванівна
Народження	19.03.1931
Місце народження	Донецьк
Alma mater	Український вільний університет
Напрями діяльності	літературна творчість, поезія, проза, мистецтво образотворче, живопис

Відзнаки
Ордени	За інтелектуальну відвагу (2002)
Премії	Національна премія України імені Тараса Шевченка (2018), літературна премія Фундації Т. та О. Антоновичів (1984), міжнародна літературна премія «Тріумф» (2003), премія «Глодоський скарб» (2009)
Грамоти	«Золота грамота» Донецького Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (2011)

Життєпис

До 12 р. мешкала в м. Сталіно. Батька (хіміка-винахідника) розстріляно на початку Другої світової війни. 1943 родина емігрувала.

Навчалася у Вільному українському університеті (м. Мюнхен, ФРН). 1957 захистила магістерську роботу з філософії й філології. Працювала диктором, сценаристом, режисером на радіостанції «Свобода» (див. «Свобода» (радіостанція); 1954–1957, 1959–1995).

У 1957–1959 мешкала в м. Нью-Йорку (США), працювала дизайнером у «Норкрос грітін кард компані» («Norcross Greeting Card Company»), бібліотекарем у медичній бібліотеці.

Після одруження з І. Кошелівцем повернулася до м. Мюнхена, де мешкає дотепер. У 1990-х подружжя відвідало Україну. У 2000-х Андієвська побувала на Донеччині.

З 1994 член Національної спілки письменників України, Міжнародного ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини.

Творчість

Лірика

Дебютувала 1951 збіркою «Поезії».

Творчість Андієвської розгортається на стику модернізму та постмодернізму, близька до авангардизму. У поезії, прозі й малярстві простежують спільну художньо-світоглядну платформу, попри різні стильові засади.

Більшу частину доробку Андієвської становить лірика. За світоглядно-стильовими особливостями виділяють три періоди: 1) лірика 1960–1970-х —домінація сюрреалізму (простір сну, фантазії, очуднення світу), феноменологічна увага до окремих реалій, пошук незвичайного звичному; 2) лірика 1980–1990-х — онтологічна, апокаліптична тематика, художньо відтворені процеси трансформації, оновлення світу, переходу від старого буття — через фазу небуття — до нового; рефлексії процесу вмирання / народження; 3) лірика 2000–2010-х: рефлексія онтологічних та космологічних процесів (дійсність, світ, тлін, душа, небуття, плин тощо). Провідний жанр лірики — сонет (розгорнуті цикли-серії), але також представлені жанри поеми («Базар»), лічилки («Бездзиґарний час»).

У ранній ліриці Андієвської актуалізовані світоглядно-філософські засади буддизму, учення К. Кастанеди. Поетеса експериментує з трансгендерністю, стилізує гомосексуальний наратив у «перекладах» вигаданих нею поетів Варубу Бдрумбґу («Риба і розмір»; 1961), Халіда Хатамі («Хвилі»; 2002).

Авторка поетичних збірок, переважно ілюстрованих власноруч: «Поезії» (1951); «Народження ідола» (1958); «Кути опостінь» (1962); «Первні» (1964); «Базар» (1967); «Наука про землю» (1975); «Каварня» (1983); «Спокуси святого Антонія» (1985); «Вігілії» (1987); «Архітектурні ансамблі» (1989); «Межиріччя» (1998); «Вілли над морем» (2000); «Атракціони з орбітами і без» (2000); «Півкулі і конуси» (2006); «Ідилії» (2009); «Міражі» (2009); «Мутанти» (2010); «Маратонський біг» (2016); «Щодення: перископи» (2017) та ін.; самвидавного літературно-художнього альбому «Сегменти сну» (1998).

Мала проза

Стрижневий мотив малої прози — метаморфоза буття, що відкриває його дивовижні грані, позбавляє предмети їхніх властивостей. Абсурдизація дійсності осмислена іронічно, як життєва даність. Мала проза представлена циклом мініатюр («Джалапіта»; 1962), новелетками, оповіданнями, казками, часом близька до притчі, «житія», «фрески». Авторка збірок: «Подорож» (1955, перевидано в Україні 1995); «Тигри» (1962); «Проблема голови» (2000) та ін.

Романи

Метаприйом сновидіння визначає асоціативно-фрагментарну композицію та алогічний сюжет роману «Герострати» (1971). Тут сюрреалізм і фантасмагорія корелюють із психологізмом. В епіцентрі «Роману про добру людину» (1973, перевидано в Україні 1992) та «Роману про людське призначення» (1982, перевидано в Україні 1992) — життя українців у таборах для переміщених осіб у післявоєнній Німеччині, проблеми ментального коріння й природи української душі, морально-етична домінанта доброти.

Твори Андієвської перекладені польською, англійською, німецькою, французькою, російською мовами, івритом та есперанто.

Живопис

З 1956 виставляє художні роботи в Нью-Йорку, Чикаго, Торонто, Парижі, Єрусалимі, Ріо-де-Жанейро та інших містах світу, зокрема в Україні.

У малярстві Андієвської Відчутні традиції далекосхідного живопису, а також впливи різних течій авангардизму 20 ст. — фовізму, експресіонізму, кубізму, сюрреалізму. У стильовому плані її картини (переважно акрил, олія) близькі до примітивізму, їхня тематика — антропо-фантазійна. Образні стильові моделі виявляються в однотипному формальному, кольоровому вирішенні образів чудернацьких істот, геометризованих квітів, примітивізації архітектурних споруд. Кольорові стильові моделі передбачають використання чистих насичених яскравих або пастельних кольорів, чорно-білого контуру; часто способом розфарбування фігури є кольорові з білим цятки або орнамент зі знаків.

Визнання і нагороди

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2018); літературної премії Фундації Т. та О. Антоновичів за «Роман про людське призначення» (1984); міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003); премії «Глодоський скарб» (2009).

Нагороджена орденом «За інтелектуальну відвагу» Незалежного культурологічного часопису «Ї» (2002); «Золотою грамотою» Донецького Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (2011).

Цитати

«…Носить на собі, як слимак свою хатку, майбутню самостійну Україну, котра й найасимільованішого, найзапроданішого малороса-небораку, що давно відцурався свого кореня, змусить кинути всі лакомства чужинецькі, хороми, близьких, жінку й дітей і на голому місці серед пустелі й каміння заходиться будувати вільну незалежну Україну, оскільки без повернення до власного кореня, ніхто не годен добігти вищого призначення, нитки якого тримає Всевишній…».
(Андієвська Е. Роман про людське призначення. Мюнхен : Сучасність, 1982. С. 157).

«Є тільки божевільний від доброти Бог (людство не хоче приймати ні божевілля, ні безмежної доброти Бога, хоч Бог тільки такий), що час від часу приходить вмирати серед людей то в образі Будди, то в образі Христа, то в образі майбутнього Месії. Бог, який так прагне не існування, як людство вічности…» .
(Андієвська Е. Герострати // Твори : в 10 т. Ізраїль : Соборність, 2009. Т. 4. С. 79).

«Чому людина має тінь», — спитали Джалапіту. – «Тому, що в неї погано працює освітлення зсередини», — відповів Джалапіта».
(Андієвська Е. Джалапіта // Твори : в 10 т. Ізраїль : Соборність, 2009. Т. 5. С. 79).

Додатково

Про життя і творчість мисткині знято документальний фільм «Містерія в монологах. Емма Андієвська» (О. Демчук, 2014). *Про її постать ідеться й у фільмі «Акваріум у морі» (О. Фразе-Фразенко, 2016).

За пропозицією Б. Бойчука Андієвська опублікувала в спільному виданні свої вірші, що згодом дало підстави включити її до Нью-Йоркської групи. Письменниця свою належність до цього угруповання категорично заперечує.

Твори

Роман про людське призначення. Київ : «Орій» при УКСП «Кобза», 1992. 514 с.
Роман про добру людину. Київ : «Орій» при УКСП «Кобза», 1993. 269 с.
Казки Емми Андієвської. Париж; Львів; Цвікау : Зерна, 2000. 136 с.
Твори : в 5 т. / Упоряд. О. Деко. Хмельницький : Поділля, 2004–2010.

Література

Струк Д. Г. Як читати поезії Емми Андієвської // Сучасність. 1981. № 12 (252). С. 8−15.
Стех М. Р. Пошуки істини крізь інтелектуальну візію Всесвіту, або Дещо про поезії Емми Андієвської // Сучасність. 1989. № 2 (334). С. 27−41.
Возняк Т. «Небуття хамелеон» в поезії Емми Андієвської // Сучасність. 1992. № 5 (373). С. 144−147.
Сорока П. Емма Андієвська. Літературний портрет. Тернопіль : Стар Софт, 1998. 240 с.
Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти / Упоряд. Л. Таран. Київ : Факт, 2002. 208 с.
Державин В. Поезія Емми Андієвської // Кур’єр Кривбасу. 2004. №170. С. 96−107.
Зборовська Н. Від спонтанної міфотворчості до сюрреалізму // Стильові тенденції української літератури ХХ століття. Київ : Фоліант, 2004. С. 238−253.
Зимомря І. Поліфонізм прози Емми Андієвської. Дрогобич : Коло, 2004. 148 с.
Рубчак Б. Т. Поезія звільненої особистості // Кур'єр Кривбасу. 2004. № 170. С. 121−126.
Жодані І. Емма Андієвська і Віра Вовк: тексти в контексті інтерсеміотики. Київ : Університет «Україна», 2007. 116 с.
Смерек О. Романи Емми Андієвської: художньо філософські шукання, міфологізм, поетика творчості. Львів : НАН України, 2007. 191 c.
Шаф О. Сонет Емми Андієвської в західноєвропейському контексті. Дніпропетровськ : Овсяніков Ю. С., 2008. 171 с.
Шаф О. «Догори ногами — світ», або Час без дзиґаря // Андієвська Е. Бездзиґарний час: поезії. Київ : Всесвіт, 2013. С. 7–24.
Емма Андієвська // Лущій С. І. Романістика української діаспори 1960–1980 х років: проблематика, жанрово стильові парадигми. Тернопіль : Джура, 2017. С. 144–161.

Автор ВУЕ

О. В. Шаф

Покликання на цю статтю: Шаф О. В. Андієвська, Емма Іванівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андієвська, Емма Іванівна (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 28.01.2021