Анахарсіс

Анаха́рсіс (грец. Ἀνάχαρσις; бл. 614, бл. м. Ольвії, тепер на території України — після 559
до н. е., місцевість Гілея, тепер на території України) — напівлегендарний скіфський мудрець, мандрівник, філософ, поет.

Життєпис

Про Анахарсіса згадували близько 70 античних авторів. Він був сином скіфського царя Гнура (чи Девкета; 1-ша пол. 6 cт. до н. е.) і еллінки, зведеним братом царевича Савлія (Кадуїда; 6 cт. до н. е.). Перші знання грецької культури й мови отримав від матері. Батько направив Анахарсіса на навчання до Греції, щоб той набув нових знань, необхідних майбутньому державникові.

Юнак відвідав Елладу й західну частину Малої Азії, де зустрічався з усіма «сімома мудрецями» Греції – «класичний перелік» наводять за Платоном: Фалес із Мілета, Солон із Афін, Клеобул із Лінда (540–460), Піттак із Мітілени, Біант із Прієни, Хілон із Спарти, Місон із Хени; інші автори включали Піфагора, Періандра тощо. У Мілеті Анахарсіс побачився з філософом Фалесом, потім побував у Елевсіні, Піреї. В архонтство Евкрата (592) він прибув до Афін, де познайомився з мудрецем і реформатором Солоном. За свідченням Плутарха, Анахарсіс постукав і сказав, що він іноземець і хоче укласти з ним союз дружби і взаємної гостинності. Солон відповів, що краще заводити дружбу у себе вдома. «Так ось, – відповів Анахарсіс, – ти сам-то вдома, то ж і уклади з нами союз дружби й гостинності» (Plut. Sol. 5). Cолон був вражений винахідливістю гостя, якого прийняв гостинно. У Афінах Анахарсіс зустрів іншого знатного скіфа – лікаря та мудреця Токсаріса, прибічника поміркованого способу життя. Надалі царевич тривалий час подорожував Грецією, еллінізувався, захопився грецькою релігією, набув слави філософа. Він зустрічався з тираном Періандром (625–585) у Коринфі, політиком і поетом Хілоном (596–528) — у Спарті, мудрецем Місоном (VII–VI ст.) — у Дельфах. Там же він відвідав оракул Аполлона. У 550-х разом із Солоном, Біантом (642/625 — 577/540) і Піттаком (648–569) Анахарсіс приїздив у Сарди до лідійського царя Креза (560–546). За Геродотом, «Анахарсіс побачив багато країн і проявив там свою велику мудрість» (Her. Hist. IV, 77). Його мандрівка тривала близько 30-ти років.

Коли влада у Скіфії після смерті Гнура перейшла до Савлія, той вирішив, що зведеному братові час повертатися. Можливо, на цей час проти Анахарсіса вже склалася змова. До того ж Анахарсіс, згідно з грецькими джерелами, мав намір навчити земляків жити за еллінським взірцем. Геродот переповідав, що на зворотному шляху до Скіфії Анахарсіс оминув Геллеспонт (тепер Дарданелли) і зупинився в м. Кізіку, де урочисто справляли свято матері богів Кібели. Мудрець дав обітницю принести богині жертву за умови успішного повернення додому, а також заснувати на її честь всенощне свято. У Скіфії він виконав (таємно) бачений ним обряд у Гілеї (лісиста місцевість у нижній течії р. Дніпра, напроти Дромоса Ахіллеса – тепер Тендрівська коса). Як повідомляв Геродот, за доносом свідка-скіфа на місце дійства прибув цар Савлій й убив брата стрілою з лука під час святкування (Her. Hist. IV, 77).

Скіфи, як передає офіційну версію Геродот, засуджували чужоземні звичаї, що зумовило їхнє ставлення до запитань про Анахарсіса (тривалий час відповідали, що «не знають такого»). Проте про відступництво Анахарсіса від скіфських богів однозначно у джерелах не йдеться. Припускають, що причиною братовбивства було побоювання Савлія втратити владу і бажання дискредитувати опонента. Сам Анахарсіc, за свідченням Діогена Лаертського, перед смертю промовив: «Розум оберіг мене в Елладі, заздрість занапастила мене на батьківщині» (Diog. Laert. І, 8).

Діяльність

Вважається, що Анахарсіс винайшов двозубий якір, ковальські міхи, вдосконалив гончарний круг і вітрило, на чому наголошували Платон і Страбон. Був також знаним лікарем і поетом. Діоген Лаертський зазначав, що Анахарсіс написав 800 віршів, але вони до нас не дійшли.

Як мислитель, обстоював помірковану аскезу; цікавився етикою, політикою, логікою. Античні й візантійські джерела приписували йому понад 50 афоризмів з різних тем (про взаємини та поведінку людей, захист власної гідності, заздрість, значення мови, мореплавство, гімнастику, політику та суспільний устрій, вино і шкоду пияцтва тощо).

Грекам запам’ятався і сподобався дивовижний варвар, який прибув із далекої Скіфії та вразив Елладу оригінальними думками, про що свідчать діалоги Лукіана. Так, один афінянин, який звик скептично сприймати чужі народи, дорікав Анахарсісу тим, що він скіф, на що мудрець відповів: «Мені ганьба моя батьківщина, а ти є ганьбою для своєї батьківщини». Філософ Анахарсіс так вразив співбесідників своїм мистецтвом мови, дивовижною здатністю виголошувати короткі та змістовні сентенції, продемонстрував таку словесну майстерність, що у греків народився вислів «мовить як скіф» (Diog. Laert. І, 8).

Відомо 10 «кінічних» листів Анахарсіса: до Креза, афінян, Солона, тирана Гіппарха, Аннона, царського сина, Терея, правителя Фракії Терея, Фразілоха та ін. Направду всі вони укладені у 3–1 ст. до н. е. на підтримку кінічної тенденції ідеалізувати варварів як «природні» народи.

Припускають, що Анахарсіс бував у м. Ольвії та міг брати участь у релігійних церемоніях ольвіополітів. Серед епіграфічних пам’яток Ольвії відоме графіті сер. 6 ст. до н. е., яке пов’язують із сином Анахарсіса Анагерром – це посвячення Аполлону Борею, здійснене «Анагерром, сином Анахірса, сколотом» (грец. Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν]).

Визнання

Анахарсіс, за словами Страбона, зажив великої поваги у еллінів, оскільки продемонстрував риси скромності, простоти і справедливості свого народу (Strab. Geogr. VII, 3, 8). Греки визнавали не тільки інтелектуальний авторитет Анахарсіса, але й порівнювали його смерть за «ідею» з пізнішою долею Сократа.

Ім’я Анахарсіса увійшло до переліку перших семи мудреців, пошанованих у Стародавній Греції. На Анахарсіса посилалися найавторитетніші мислителі Еллади (Платон, Аристотель, Плутарх Афінський, Лукіан). Популярність мудреця була такою, що його ім’я намагалися використати для поширення своїх ідей представники різних філософських напрямів, зокрема кініки.

У м. Афінах йому було встановлено статую.

Під впливом постаті мислителя та античних ідей назагал узяв собі ім’я Анахарсіс французький політичний, діяч, революціонер, філософ-просвітник Жан-Батист Клоотс.

Джерела

Luciani Samosatensis opera ex recensione Guilielmi Dindorfii, graece et latine cum indicibus, editio altera emendatior. Parisiis : Еditoribus Firmin-Didot et sociis, Instituti francici typographis, 1884. 851 р.
Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. Москва : Мысль, 1979. 620 с.
Платон. Держава / Пер. з давньогрец. Д. Коваль. Київ : Основи, 2000. 355 с.
Геродота турійця із Галікарнасу «Історій» книг дев’ять, що їх називають музами / Пер. із старогрец. А. О. Білецького. Харків : Фоліо, 2006. 656 с.
Плутарх. Порівняльні життєписи / Пер. з давньогрец. Й. Кобів, Ю. Цимбалюк. Київ : Стилет і Стилос, 2023. 480 с.

Література

Русяєва А. С. Славетний мудрець — скіф Анахарсіс. Київ : Наукова думка, 2001. 90 с.
Мозговий І. П. Сова Мінерви над Понтом Евксинським // Філософські науки. 2007. Вип. 10. С. 114–121. URL: http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/52610
Мозговий І. П., Мозговий Я. І. Анахарсiс як мислитель на рубежі двох цивілізацій // Світогляд – Філософія – Релігія. 2011. Вип. 1. С. 58–66. URL: http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/58737
Мурзін В. Ю. Анахарсіс і Скіл (про один із пасажів «Історії» Геродота) // Культурологічний вісник. 2014. Вип. 32. С. 7–10.
Меленко С. Г., Марчак В. Я. Філософсько-правові погляди Анахарсиса у контексті формування соціальної та правової філософії українського соціуму // Право.ua. 2015. № 1. С. 171–177.

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Анахарсіс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анахарсіс (дата звернення: 28.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.03.2026