Анайдея

Діоген у діжці. Художник Джон Вільям Вотергаус, 1882

Анáйдея (Анайдейя; грец. ἀναίδεια — безсоромність, нахабство) — етичне поняття, яке фіксує межу людської свободи з погляду пристойності чи непристойності.

Зміст

1 Характеристика
2 Додатково
3 Література
4 Автор ВУЕ

Характеристика

Є ознакою свідомого бажання порушувати встановлений традицією спосіб життя спільноти, що часто сприймається як безсоромність і нахабність. Анайдея має місце, коли людина через погорду чи презирливе ставлення до інших людей зневажає усталені правила поведінки.

У пантеоні Стародавньої Греції Анайдея — богиня безсоромності і пороків. У 7 ст. до н. е. в м. Афінах існував храм Анайдеї та Гібріс, що свідчить про неоднозначне ставлення в античності до людського спротиву божественній волі: при шанобі до волі богів поважалася й людська сміливість. Так, міфологічний Едіп власноруч осліпив себе за мимовільне вбивство батька й інцест із матір’ю, кидаючи тим виклик злій долі та демонструючи розрив з богами, що її визначили, і його страждання пробуджували у глядачів трагедії Софокла співчуття, катарсис.

Діоген Синопський вийшов за межі усталеного, злиденно мешкаючи у великому піфосі (метафорично — «діжці») на міському звалищі поблизу м. Коринфа. Епатував оточення зневагою до «світового порядку» та демонстрував індивідуальну свободу на противагу колективізму поліса, що викликало в соціумі водночас інтерес і презирство. За однією з версій, школа кініків саме через таку поведінку Діогена отримала презирливу кличку «собаки». Античний філософ прагнув побороти спокуси насолод і накопичення благ, бути вільним і не звертати уваги на людські настанови як такі, що не відповідають «природному стану». Завдяки цьому Діоген сприймався як мудрець із незвичною безсоромною поведінкою — практичним втіленням його ідей.

Анайдейя оприсутнює питання про межі свободи та необхідності в індивідуальному та соціальному житті людини.

Додатково

Коли невибагливе помешкання Діогена — великий глек для зерна — розбився, то коштом полісу філософу надали новий піфос, тим самим демонструючи терпимість до його незвичного вчення та способу життя. Після смерті корінфяни поховали філософа з шаною, поставивши на могилі мармурову колону.

Література

Боннар А. Греческая цивилизация : От Илиады до Парфенона. От Антигоны до Сократа. От Еврипида до Александрии. Москва : Искусство, 1995. 672 с.
Слотердайк П. Критика цинического разума / Пер. с нем. Екатеринбург : У-Фактория ; Москва : АСТ, 2009. 800 с.
Скомаровський В. О. Історія європейської філософії: Античність, Середньовіччя, Відродження. Умань : Сочінський М. М., 2018. 582 с.