Амореї

Амореї серед інших народів Передньої Азії

Аморéї [амори́ти, аморея́ни; від івр. האמורי‎ (еморí) — Захід, буквально — люди з Заходу; самоназва — сутії, тобто нащадки Сута (івр. שֵׁת‎‎‎)] — давній кочовий народ семітського або змішаного (семітського та індоєвропейського) походження, що населяв стародавню Передню Азію.

Історична довідка

Вихідці з Аравії. Спочатку населяли гірський край на захід від Мертвого моря і на схід від р. Йордану, але поступово значно розширили свої володіння.

У 24–16 ст. до н. е. мешкали у Сирійському степу від Палестини до Персидської затоки.

Назву «амореї», що вказувала на західні терени проживання, отримали від мешканців Межиріччя. В очах вавилонян кочові племена амореїв були варварами, що споживали сире м’ясо й не ховали своїх мерців.

Проте у 19 ст. до н. е. амореї захопили Вавилон, заснувавши нове царство й першу царську династію, найвідомішим представником якої став Хаммурапі. У Вавилоні зберігали етнічну ідентичність до 18–17 ст. до н. е., у Сирії — до 16–14 ст. до н. е., у Палестині — до
12–10 ст. до н. е. Поступово асимілювалися з місцевим населенням Межиріччя, Сирії, Палестини.

У 15–14 ст. до н. е. з середовища амореїв виділилися стародавні євреї.

У Біблії й Талмуді

За Біблією, амореї походять від Ханаана, сина Хама (Бут. 10:15,16). Були одним із семи народів, що населяли Ханаан, землі яких Господь обіцяв Ізраїлю (Бут. 15:21; Пов. Зак. 7:1). Виходячи з Єгипту, ізраїльтяни просили дозволу пройти через їхню територію, обіцяючи не брати навіть води з колодязів, але їм було відмовлено. Амореї намагалися зупинити ізраїльтян, але потерпіли поразку, їх країна була захоплена. Цар Саул повністю підкорив амореїв (1 Сам. 7:14). Про рештки племені згадано у часи царя Соломона (1 Цар. 9:20; 2 Хр. 8:7).

Біблія забороняє ізраїльтянам чинити «за звичаями ханаанського краю» (Лев. 18:3). Назва «аморе» (аморей) часом вживається в текстах замість назви «ханаанеянин» (Бут. 15:16, Іс. Нав. 7:7), особливо коли йдеться про язичництво, «беззаконня», ідолошанування, віру в чаклунство і магію. У Талмуді згадані з цього приводу численні аморейські магічні практики: використання в чаклунських цілях яєць сарани, зубів лисиці, нігтів страченого на шибениці тощо. Тут аморейськими звичаями узагальнено іменуються язичницькі культурні стереотипи загалом.

Додатково

Патріархи Ізраїлю мали аморейські імена; від аморейського племені біні-яміна пішло ізраїльське коліно Веніаміна.

Література

Дьяконов И. М. Народы древней Передней Азии // Переднеазиатский этнографический сборник. 1958. № 1. С. 5–72.
Haldar A. Who Were the Amorites? Leiden : E. J. Brill, 1971. 93 p.
Heltzer M., Arbeli-Raveh Sh. The Suteans. Naples : Istituto universitario orientale, 1981. 139 p.
Clay A. T. The Empire of the Amorites. Andesite Press, 2015. 198 p.
Mieroop M. V. D. A History of the Ancient Near East, ca. 3000-323 BC. 3rd ed. Sussex : Wiley-Blackwell, 2015. 432 р.

Автори ВУЕ

Покликання на цю статтю: Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Амореї // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амореї (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.01.2021