Амвросій (Дубневич)

Амвро́сій (у миру — Дубне́вич; 1688, с. Ляхівці, тепер с. Підгір’я Івано-Франківської обл., Україна — 23.02.1750, м. Глухів, тепер Сумської обл., Україна; похований у м. Чернігові, тепер Україна) — релігійний та освітній діяч, богослов, філософ; ректор Києво-Могилянської академії, патрон Чернігівського колегіуму.

Амвросій (Дубневич) (Дубневич)
Народження	1688
Місце народження	Підгір’я
Смерть	1750
Місце смерті	Глухів
Місце поховання	Чернігів
Alma mater	Києво-Могилянська академія
Напрями діяльності	філософія, богослов'я, релігія, освіта
Традиція/школа	православ'я

Життєпис

Походив зі шляхетської родини. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії; по завершенні навчання лишився в академії викладачем молодших класів. 1727–1731 — префект, 1731–1735 (за іншими даними 1737) — ректор Києво-Могилянської академії.

Водночас 1731–1733 архімандрит Києво-Братського Богоявленського монастиря (за митрополита Рафаїла (Зборовського) першим серед ігуменів Братського монастиря отримав сан архімандрита). Від 1733 — архімандрит, а від 1737 — ігумен Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря.

1739 переведений настоятелем Троїце-Сергієвої Лаври у м. Сергіїв Посад (тепер Московської обл.). Мав намір заснувати при Лаврі духовну семінарію за українським зразком. Плани не були реалізовані у зв’язку з висвятою 08.09.1742 на єпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського.

1742—1750 — єпископ Чернігівської єпархії (підлеглої Московському патріарху), патрон Чернігівського колегіуму.

Від 1749 страждав на тяжку хворобу. Помер у м. Глухові, куди був запрошений на церемонію відновлення Гетьманщини та інавгурації гетьмана Кирила Розумовського. Похований у кафедральному Борисоглібському соборі м. Чернігова.

Діяльність

Сучасники визнавали Амвросія (Дубневича) одним із кращих викладачів філософських і богословських курсів Києво-Могилянської академії. За традиціями Академії та взірцем єзуїтських колегій укладав філософський курс як цикл діалектики, логіки, фізики, метафізики. Першим упровадив вивчення морального богослов’я й етики, яку після 1729 ввели до регулярного викладання в межах філософського курсу. Набув поваги й визнання як ректор академії.

1733—1735 працював у складі кодифікаційної комісії (з місцеперебуванням у м. Глухові), створеної 1728 за наказом Петра ІІ з метою підготовки першого кодексу чинних в Україні правових норм, відомого як «Права, за якими судиться малоросійський народ». Проєкт кодексу не отримав офіційного схвалення, але фактично застосовувався на території Лівобережної України. Києво-Могилянська академія неодноразово зверталася з проханням замінити Дубневича в складі комісії іншою особою (оскільки його відсутність відчувалася при викладанні богословських дисциплін).

За часів єпископського служіння у Чернігівській єпархії опікувався розвитком Чернігівського колегіуму. Саме за Амвросія (Дубневича) колегіум пережив період розквіту, став другим за значущістю (після Києво-Могилянської академії) осередком просвіти й культури в Україні.

1749 запровадив дворічний курс філософії в колегіумі, що підвищило його освітній рівень; зорганізував навчання за європейським зразком. Через нестачу приміщень філософський курс викладали у монастирській трапезній кафедрального Борисоглібського монастиря (у перервах між церковними службами й трапезами монахів). Дбаючи про рівень освіченості населення Чернігівської губернії, Амвросій (Дубневич) зобов’язав священнослужителів віддавати дітей до колегіуму. Для тих, хто ухилявся від розпорядження, запровадив щомісячні стягнення (з дячків та пономарів — 50 коп., з протопопів та дияконів — 1 руб., зі священиків — 1 руб. 50 коп.). Вилучені кошти спрямовував на матеріальне забезпечення колегіуму та утримання учнів; увів на користь навчального закладу збір грошей і продуктів з монастирів та церков Чернігівської єпархії.

1746 очолив духовну комісію зі засвідчення чудес Охтирської ікони Богородиці в Слобідській Україні. 1751 (вже після смерті Амвросія (Дубневича), «слідство про чудеса» було завершене, постановою Священного синоду ікона визнана чудотворною.

Здійснив ревізію церков у Чернігівській єпархії з описом стану та церковного майна.

Саме Амвросію (Дубневичу) присвячений єдиний збережений у давніх українських поетиках взірець епіцедії (різновид похоронного вірша, який читають під час поховання небіжчика — «Чернігівська поетика», 1750).

Праці

Залишив по собі кілька латиномовних рукописних курсів філософії за 1727/28–1728/29 навчальні роки (до рукописів додані дискусійні питання, а також перелік студентів-слухачів); латиномовні трактати: «Філософія перипатетиків» («Philosophia peripathetica», 1727–1729), «Богословський трактат про втілення Слова Божого» («Tractatus theologicus de incarnatione Verbi Divini», 1730), «Богословський трактат про єдиного Бога в трьох іпостасях» («Tractatus theologicus de Deo uno in personis trino», 1749–1750); пастирські грамоти.

Література

Травкіна О. Чернігівський колегіум (1700–1786). Чернігів : ДКП РВВ, 2000. 120 с.
Лавріненко О. З історії становлення і розвитку педагогічної майстерності в освітній та виховних системах Чернігівського колегіуму 1700–1776 рр. // Постметодика. 2008. № 4 (81). С. 35–40. URL: http://lib.iitta.gov.ua/6471/1/Untitled0.pdf11.pdf
Циганок О. Коментована публікація Опису похорону Амвросія Дубневича (інтермедіальний формат тексту) // Питання літературознавства. 2012. Вип. 86. С. 93–99.
Циганок О. Про єдиний взірець давньої української шкільної епічної епіцедії // Сіверянський літопис. 2012. № 1–2. С. 158–163.
Травкіна О. До історії повсякденності чернігівських ієрархів та про подорожі у сер. ХVІІІ ст. // Сіверянський літопис. 2015. № 5. С. 34–38.
Симчич М. Вчення про нескінченність у Могилянських філософських курсах (ХVІІ–ХVІІІ ст.): до постановки проблеми // Sententiae. 2018. № 2. С. 6–19.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Амвросій (Дубневич) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амвросій (Дубневич) (дата звернення: 11.10.2026).

Оприлюднено: 07.05.2019