Азбест


Тремолітовий азбест

Азбе́ст, гірський льон — загальна назва ряду тонковолокнистих мінералів класу силікатів, що утворюють у природі агрегати з тонких гнучких волокон, здатних розщеплюватися на окремі волокна. Хімічний склад найбільш використовуваних різновидів: CaMg3Si4O12, або CaO·3MgO·4SiO2. Колір від біло-сірого, сірого, сіро-зеленого до сіро-коричневого, також золотисто-жовтий, зелений до чорного, в розпушеному стані білий; злам — занозистий; блиск — матовий; щільність — 2,5–2,6 г/см3; твердість за шкалою твердості мінералів Мооса — 2–2,5, в окремих випадках до 4. Азбест вогнестійкий, луго- та кислототривкий, нетеплопровідний.

Добувають азбест переважно з мінералів групи серпентину (хризоліт) і амфіболу (тремоліт, білий амфібол; рибекіт, блакитний амфібол). Відтак розрізняють 2 основні види азбесту — хризотил-азбест та амфібол-азбест — і понад 20 різновидів залежно від хімічного складу, кольору і району видобування.

Найбільшим запасом азбесту володіє Канада (до 75 %). Великі родовища є в Італії, Казахстані, Китаї, ПАР, РФ, США, Швейцарії. Азбест застосовують у виробництві будівельних матеріалів, труб для водогону та каналізації, вогнетривких і теплоізоляційних тканин. Визнаний канцерогеном.

Роботи з азбестом регулюються Конвенцією 1986 про азбест (№ 162; ухвалено 24.06.1986 на Генеральній конференції Міжнародної організації праці у Женеві, Швейцарія).

Література

  1. Артемов В. Р., Кузнецова В. М. Киембаевское месторождение хризотил-азбеста. Москва : Недра, 1979. 223 с.
  2. Бетехтин А. Г. Курс минералогии. Москва : КДУ, 2007. 721 с.
  3. Дворкін Л. Й., Лаповська С. Д. Будівельне матеріалознавство. Рівне : НУВГП, 2016. 448 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Вергельська Н. В. Азбест // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Азбест (дата звернення: 17.06.2019).