Аврора

Аврора та Титон. Франческо де Мура, 18 ст.

Авро́ра (лат. Aurora) — у римській міфології — богиня вранішньої зорі. Відповідає богині Еос у давньогрецькій міфології.

Аврора зображувалася з крилами у червоно-жовтому золотавому вбранні, часто з сонячним диском, вінком із сонячного проміння на чолі чи німбом над головою, інколи з росою у амфорі в руках. За одними варіантами, Аврора була донькою титана Гіпперіона й титаніди Тейї та сестрою Сонця — Геліоса й Місяця — Селени. За іншими (ймовірно, пізнішими) — донькою останніх. Аврора (Еос) — улюблена помічниця Геліоса (у варіантах — Аполлона). Вранці вона встає зі свого ложа на дні Океану, випливає на божественних конях Лампосі та Фаетоні з морських глибин, відчиняє своїми рожевими пальчиками ворота палацу сонцеликого бога та пролітає небом, сповіщаючи про наближення свого володаря. Відтак, у Гомера вже йменується богинею дня та ототожнюється з Гемерою (днем).

Як і з рештою грецьких, а згодом — і римських богів, з Авророю відбувалися складні любовні перипетії. Побутувала версія про шлюб Аврори з Еолом, богом штормів, якому богиня народила шістьох гарних синів-вітрів (злі вітри, що несуть руйнування, зливи і бурі, вважалися втіленням темних сил — породженням велетня Тифона, який уособлював вогненні руйнівні сили землі та її випарів, скинутого під землю): Борея, Кора, Аквілона, Нота, Евра та Зефіра. Поширенішою стала версія про шлюб Аврори з титаном Астреєм (зоряним небом), якому богиня народила Зефіра, Борея і Нота, а також, за Гесіодом, божество вечірньої зорі Геспера, Люцифера та інших зірок.

За розділене ложе з богом війни Марсом (Аресом) його кохана, богиня вроди й любові Венера (Афродита) помстилась Аврорі, вселивши у неї постійну хтивість, особливо до смертних вродливих юнаків (цей мотив служив виправданням негативних вчинків богині й позбавляв її образ негативної конотації). Закохавшись у троянського царевича Титона (сина Лаомедонта), Аврора викрала його й перенесла до себе на край землі й неба, де народила йому синів Мемнона, Ематіона й Кефала. У могутнього бога-громівника Зевса богиня виблагала для коханого безсмертя (згодом він стає божеством світла, первинно — «полудень», «початок кінця дня», «згасле світло»), однак забула попросити про вічну молодість. Старіючи, Титон став тягарем для Аврори, благав про смерть, однак смерть не приходила, тож богиня залишила його на самоті й зачинила, немічного, в одній зі спочивалень. Поширеним є варіант (ймовірно, пізніший), за яким Титон, з милості Аврори перетворюється на цикаду.

Один із синів, Мемнон, став царем Ефіопії. Під час війни у Трої бився на боці троянців і загинув від руки Ахілла. Богиня перенесла тіло сина до Ефіопії й оплакувала його, вкриваючи землю сльозами-росою. Під Фівами в Єгипті Мемнону споруджено величну гігантську статую, з якої, за легендами, з першими променями сонця линули звуки, подібні до гри на арфі. Невтішне горе богині-матері спонукало Зевса повернути Мемнона до життя й подарувати йому безсмертя.

На час старості чоловіка Титона богиня зорі покохала Кефала, сина бога Гермеса, одруженого з Прокридою. Кефал захоплювався полюванням, й Аврорі часто на світанку доводилося бачити вродливого чоловіка. Богиня викрала Кефала, віднесла на край землі, однак отримала відмову й змушена була відпустити коханого до Афін, оскільки він не хотів зраджувати своїй дружині. Ображена, Аврора підмовила Кефала, запевнивши у нечесності дружини, що врешті призвело до тривалих випробувань і смерті Прокриди (міф про Кефала в епоху Відродження став джерелом натхнення для європейських драматургів («Прокрида» А. Арді, «Кефал і Прокрида» П. Кальдерона, Й. Е. Шлегеля, К. Рамлера; «Аврора і Кефал» Р. Кайзера, Е. Т. А. Гофмана та ін.).

Образ Аврори трапляється у творах українських письменників, зокрема у Т. Шевченка («Прогулянка з задоволенням і не без моралі», «Близнюки»), згадується у його щоденнику. На честь Аврори названо астероїд головного поясу 94, відкритий 06.09.1867 Дж. К. Вотсоном.

Література

  1. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. Львів : Світ, 2005. 568 с.
  2. Гербер X. Мифы Греции и Рима. Москва : Центрполиграф, 2007. 68 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Наумовська О. В. Аврора // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аврора (дата звернення: 13.11.2019).