Еол

Ео́л (грец. грец. Αἴολος) — ім’я персонажів давньогрецької міфології.

1) Правнук Прометея, онук Девкаліона, син Елліна та німфи Орсеїди, міфічний родоначальник грецького племені еолійців (еолян). Успадкував від батька трон Фессалії. Мав молодших братів — Дора і Ксуфа. Поселення еолійців у Давній Греції мали назви, пов’язані з іменами численних синів Еола.

2) За «Одіссеєю» (X, 1–75), син Гіппота (вів свій родовід від гігантів, нащадків Геї), володар плавучого острова Еолія, оточеного бронзовими мурами й високими скелями. Мав шість синів і шість доньок. Зевс за порадою Гери призначив Еола хранителем вітрів. Еол гостинно прийняв Одіссея, а на прощання подарував йому попутний лагідний вітер (Зефір) та бичачий міх, де були запечатані всі інші вітри. Поблизу Ітаки супутники Одіссея, попри сувору заборону, розв’язали міх і випустили на свободу штормові вітри, які розвернули корабель з правильного шляху та віднесли його назад до Еолії. Цього разу Еол відмовив Одіссеєві в гостинності та прогнав його.

У Аполлонія Родоського в поемі «Аргонавтика» (3 ст. до н. е.) Еол на прохання Гери заспокоїв усі вітри, крім західного, щоб допомогти Ясону та аргонавтам повернутися додому.

За іншою версією (зокрема за міфами, які переказав Діодор Сицилійський) — син Посейдона та Арни (доньки фесалійського царя Еола — прародителя еолійців), напівбог. Мав брата-близнюка Беота. Кількаразово брати уникали смерті, звільнили ув’язнену в гробниці матір. Разом із кількома друзями Еол вирушив до Тірренського моря, де й оселився на острові Еолія та став повелителем вітрів.

За Вергіліем, мешкав на одному з семи островів у Тірренському морі (звідси — Еолові острови), заснував місто Ліпара. Був хранителем вітрів, ув’язнених у скелі. Згідно з текстом першої книги «Енеїди», вітри перебували у підземній в’язниці, закуті в залізні кайдани (аби не знищили землю, море та небо). На прохання Юнони Еол випустив вітри на волю (вдаривши списом у скелю і пробивши отвір), наслав бурю на кораблі троянців і потопив флот Енея. Проте Нептун вгамував велетенські хвилі, які здійняли вітри Еола, завдяки чому Еней був урятований.

Дійова особа трагедій Евріпіда, Антіфана (4 ст. до н.е.), Лікофрана (4–3 ст. до н.е.) та ін., згаданий у комедії Арістофана «Хмари». У живописі з Еолом зазвичай пов’язані сюжети з «Одіссеї» (Еол дарує Одіссеєві міх з вітрами) та «Енеїди» (Юнона прохає Еола звільнити вітри). У бурлескно-травестійній «Енеїді» І. Котляревського зображений як старий і лукавий «Еол-дід», який тримає «вітри і вихори» у покорі, наче худобу, за допомогою «пужала» (батога).

На честь Еола названо еолові процеси (геологічні процеси, спричинені активністю вітру), еолові відклади, еолові форми рельєфу.

Джерела

Аполлоній Родоський. Аргонавтика / Поетичний переказ В. І. Пащенка, Н. І. Пащенко. Тернопіль : Навчальна книга–Богдан. 2011. 232 с.
Вергілій. Енеїда: Поема / Пер. з лат. М. Білика. Харків : Фоліо, 2017. 319 с.
Гомер. Одіссея / Пер. з давньогр. П. Байди-Ніщинського. Львів : Апріорі, 2022. 544 с.