Абісальні відклади


Абісальні відклади

Aбіса́льні відклади — глибоководні морські та океанічні відклади, що займають бл. 90 % площі дна Світового океану та бл. 56 % площі Земної кулі. Термін «абісальні відклади» запропонував у 1907 німецький дослідник О. Крюммель. Абісальні відклади акумулюються в абісалі в умовах окисного середовища. Нагромадження абісальних відкладів відбувається повільно: за 100 років у середньому відкладається шар червоної глини завтовшки 0,86 мм. В абісальній області рельєф дна дуже різноманітний — глибоководні жолоби, хребти, гори, окремі острови, що впливає і на характер осадків.

Найчастіше абісальні відклади — це мул із скелетних утворень форамініфер, діатомових водоростей, радіолярій та інших організмів, дрібних частинок зруйнованих кристалічних порід і космічного пилу, а також глибоководна червона глина.

Залежно від складу абісальні відклади поділяються на органогенні глибоководні глини (пухкі або ущільнені осади, утворені найчастіше із скелетів планктонних організмів, наприклад, вапнякові й кременисті мули) та полігенні червоні глибоководні глини.

Рух води в абісальних зонах спричинюють тільки підводні течії. Мутьєві течії спостерігаються лише в крайових зонах, поблизу океанічних хребтів. Тому в першому типі абісальних відкладів грубого і навіть піщано-алевритового матеріалу, принесеного із суші, або взагалі немає, або він наявний у мінімальній кількості. Майже немає і донної фауни. Роль місцевого планктонного матеріалу зростає. Карбонатність відкладів низька, тільки на форамініферових ділянках підвищується до 30 %. Органічного вуглецю також мало — не більше 0,5 %, натомість підвищена концентрація заліза — від 3 до 10 %, марганцю — від 0,2 до 3 %. Підвищений також вміст Co, Ni, Cu, Mo, Pl та ін. Часто в цих глинах — цілі поля залізо-марганцевих конкрецій.

Загалом у Світовому океані зміна нижніх границь поширення вапнякових мулів червоною глиною відбувається на глибинах 4500–4700 м. Другий тип — це кремнисті (радіолярієві) мули, в складі яких — глибоководна глина з підвищеним вмістом черепашок радіолярій та аморфного кремнезему (від 5 до 30 %). Ці відклади поширені в акваторіальній зоні Індійського і Тихого океанів на глибинах 4500–6000 м і більше. На менших глибинах відбувається фаціальне заміщення кремнисто-карбонатними і карбонатними формуваннями. Діатомові мули на 70 % складаються з опалових панцирів діатомових водоростей і поширені здебільшого в помірних широтах Південної півкулі. Аналогічні осади трапляються в деяких глибоководних жолобах екваторіальної зони.

Література

  1. Биология океана : в 2 т. / Отв. ред. М. Е. Виноградов. Москва : Наука, 1977. Т. 1: Биологическая структура океана. 398 с.
  2. Минеральные ресурсы мира. Москва : ФГУНПП Аэрогеология, 1999. 911 с.
  3. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
  4. Геологический словарь : в 3 т. 3-е изд., перераб. и доп. Санкт-Петербург : ВСЕГЕИ, 2017. Т. 1. 430 с.

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю:

Вергельська Н. В. Абісальні відклади // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Абісальні відклади (дата звернення: 22.02.2019).