Абісаль


Абісаль
Океанічні областя

Абіса́ль (від грец. ἄβυσσος — безодня, прірва) — глибоководна зона Світового океану, частина бенталі, зона морського дна, що відповідає ложу океану та простягається від підніжжя континентального схилу. Розташовується в середньому на глибинах 3000–6000 м; охоплює понад 75 % площі океану. Характеризується цілковитою відсутністю денного світла, відносно слабкою рухливістю води, стабільно низькою температурою від 0 до 2 °С, постійною солоністю (34,7–34,9 %), величезним тиском (20–110 МН/м², або 200–1100 кг/см²). Ґрунти — різні мули органогенного або мінерального походження.

Живий світ

Через такі специфічні умови в абісальній зоні сформувався своєрідний органічний світ. Рослинності та будь-яких фотосинтезуючих організмів немає. Мікрофлора представлена гетеротрофними і хемотрофними бактеріями. Тваринний світ існує, споживаючи детрит, фекалії, рештки відмерлих рослин і тварин — органічну речовину, що надходить із поверхневих шарів океану та багатого на життя мілководдя (так званий дощ трупів). Фауна абісалі збіднена, число видів тварин не перевищує 1,5–3 % усього різноманіття видів морської фауни, а біомаса бентосу абісалі варіюється від 0,01–0,05 г/м² в оліготрофних районах і до 1 г/м² в евтрофних. Фауну абісалі представляють детритоїди і хижаки: скляні губки, багатощетинкові черви, голотурії, морські зірки, морські лілії, рівноногі раки, бокоплави, деякі двостулкові молюски, риби. Через нестачу їжі більшість представників фауни абісалі малі за розмірами. Тварини абісалі або сліпі, або в них дуже розвинені (телескопічні) очі. Багато видів мають органи світіння — фотофори. Глибоководні риби пристосувалися до складних умов ловіння здобичі. У риб-вудильників є відростки-приманки, оснащені фотофорами. У мішкоротів і великоротів — величезні пащі, часто з гострими загнутими всередину довгими зубами. Живоглоти мають стінки тіла і шлунок настільки еластичні, що можуть заковтувати здобич, більшу від себе вдвічі-втричі. Тваринний світ абісалі характеризується низькою плодючістю, пізнішим дозріванням, більшою тривалістю життя та ін. Глибоководні вудильники абісалі, де відсутні будь-які сезонні зміни, розмножуються навесні і влітку. Більшість тварин нижніх горизонтів абісалі не витримують сильних змін гідростатичного тиску і не здатні існувати на менших глибинах.

Товща води в межах глибин абісалі, населена пелагічними тваринами, називається абісопелагіаллю. Нижче абісальної зони розташована зона ультраабісалі.

Література

  1. Gradziński R., Kostecka A., Radomski A., Unrug R. Zarys sedymentologii. Warszawa : Wyd. Geol., 1986. P. 1–628.
  2. Реймерс Н. Ф. Основные биологические понятия и термины: кн. для учителя. Москва : Просвещение, 1988. 319 с.
  3. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
  4. Геологический словарь : в 3 т. 3-е изд., перераб. и доп. Санкт-Петербург : ВСЕГЕИ, 2017. Т. 1. 430 с.

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю:

Межжеріна Я. О. Абісаль // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Абісаль (дата звернення: 22.02.2019).