Євротунель
Євротуне́ль, тунель під Ла-Маншем (англ. Channel Tunnel, або Eurotunnel; фр. Tunnel sous la Manche) — призначена для руху залізничних потягів транспортна підземна споруда, яка пролягає під протокою Па-де-Кале (північно-східне продовження протоки Ла-Манш) між м. Фолкстоном (Велика Британія) і муніципалітетом Сангатт (поблизу м. Кале, Франція).
Зміст
Історична довідка
Авторство ідеї будівництва тунелю під Ла-Маншем приписують геологу Н. Демаре і датують 1750. Гірничий інженер А. Матьє-Фав’є (рік та місце народження і смерті невідомі; Франція) 1802 запропонував проєкт, що передбачав буріння дворівневого тунелю, верхня частина якого призначалась для руху транспорту (вагони з кінною тягою), нижня — для відведення інфільтрованих вод; вентиляцію мали забезпечувати вертикальні труби, що виходили б на поверхню моря, освітлення — масляні лампи. Посередині протоки було передбачено будівництво штучного острова для зміни коней і відпочинку пасажирів. Від 1833 гірничий інженер Е. Томе де Гамон (1807–1876; Франція) вивчав можливості будівництва і розробляв детальний проєкт підводного тунелю. Занурюючись на дно протоки, він зібрав перші геологічні дані для траси запланованого тунелю. 1867 його проєкт погодили імператор Наполеон III Бонапарт і королева Вікторія, проте франко-німецька війна 1870 унеможливила будівництво. 1869 вийшла книга Томе де Гамона «Мемуари щодо планів нового проєкту підводного тунелю між Англією та Францією», на яку спиралися послідовники проєкту.
1874 Французька асоціація тунелю під Ла-Маншем та Англійська тунельна компанія отримали 99-річну концесію на будівництво залізничного тунелю під протокою. Маршрут тунелю було визначено на основі робіт Томе де Гамона. Упродовж 1879–1883 під керівництвом гірничого інженера і геолога Л. Бретона (1844–1916; Франція) від муніципалітету Сангатт було пройдено перші 1 839 м підводного тунелю, з англійського боку — 2 026 м. Із політичних причин 1883 роботи припинили (в Англії припустили небезпечність тунелю у разі ймовірного воєнного вторгнення з європейського континенту).
Будівництво Євротунелю
Повернення до реалізації будівництва пов’язане з утворенням Європейської економічної спільноти. 1957 створено Групу дослідження тунелю під Ла-Маншем, проєктні напрацювання якої було акцептовано, але з економічних причин відкладено. За рішенням франко-британського саміту 1981 нова група експертів розглянула варіанти мостових, тунельних і комбінованих переходів протоки та обрала будівництво залізничного тунелю. 1985 оголошено публічний конкурс відповідно до принципу приватної концесії. У конкурсі переміг проєкт «Євротунель» (англ. Eurotunnel), що передбачав будівництво двох паралельних тунелів для залізничного руху і центрального сервісного — для обслуговування і безпеки. Генеральним підрядником будівництва став англо-французький консорціум «Транс Манш Лінк» (англ. Trans Manche Link), що складався із десяти будівельних компаній і п’яти інвестиційних банків обох країн. Спорудження тунелів з обох боків протоки Па-де-Кале розпочали 1987–1988 і завершили 1991. Євротунель офіційно відкрили 06.05.1994 за участі королеви Великої Британії Єлизавети II і президента Франції Ф. Міттерана.
Для будівництва тунелів розробили 11 спеціальних прохідницьких телескопічних комплексів (англ. Tunnel boring machine) довжиною до 200 м і діаметром ротора 8 м (робочий рух ротора — 2–3 оберти на хвилину). Прохідницькі роботи здійснювали у сприятливій для будівництва мергельно-крейдяній товщі гірських порід на глибині в середньому 45 м від дна протоки. Кріплення здійснювали залізобетонною сегментною оправою з регламентованим терміном служби 120 років. Бічні тунелі мають внутрішній діаметр 7,6 м, центральний — 4,8 м. Відстань між головними тунелями — 30 м. Довжина тунелів між двома порталами складає 50,5 км, з яких 37,5 км пролягають під водою. Будівництво сервісного тунелю було пілотним і визначало фактичні умови спорудження основних тунелів. Від англійського боку пройдено 84 км тунелів, із французького — 69 км. У роботах було задіяно близько 13 тис. виконавців (інженерів, техніків і робітників). За час будівництва вилучили близько 8 млн м³ гірської породи. На британському березі з частини цієї породи утворено штучний мис Шекспіра площею близько 300 тис. м², на якому пізніше створили парк Самфаєр Гоу.
Транспортна система
Тунель використовують для вантажних і пасажирських перевезень. Пасажири можуть пересуватися як звичайним залізничним вагоном, так і власним або громадським автотранспортом, який завантажують у спеціальні вагони. Потяги рухаються тунелем зі швидкістю до 160 км/год, проїзд займає близько 35 хвилин [потяг «Шаттл» (англ. Shuttle) для перевезення автотранспорту] або близько 20 хвилин [швидкісний пасажирський потяг «Євростар» (англ. Eurostar)]. Річне перевезення пасажирів системою швидкісних потягів «Євростар» складає 11,2 млн осіб (2023), загальне — понад 20 млн, перевезення вантажів — понад 22,5 млн т (2017).
Значення
Це третій за довжиною залізничний тунель у світі (після Готардського базисного тунелю у Швейцарії та тунелю Сейкан в Японії), але з найдовшою підводною частиною. Залізничне поєднання континентальної Європи із Великою Британією стало символом об’єднаної Європи, важливим економічним чинником її розвитку.
Література
- Vogel R. M. Tunnel Engineering: A Museum Treatment // Contributions from the Museum of History and Technology. 1966. Vol. 41. Is. 240. P. 203–239.
- Flyvbjerg B., Bruzelius N., Rothengatter W. Megaprojects and Risk: An Anatomy of Ambition. Cambridge : Cambridge University Press, 2003. 215 р.
- Haydock D. Channel Tunnel: 25 Years of Experience. Sheffield : Platform 5 Publishing, 2020. 136 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гайко Г. І. Євротунель // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Євротунель (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.03.2025
