Корсунський, Марк Ісакович

Ко́рсунський, Марк Іса́кович (21.02.1886, м. Єлисаветград, тепер м. Кропивницький, Україна — 08.07.1921, м. Харків, тепер Україна) — піаніст, композитор, фундатор української фортепіанної школи.

Корсунський, Марк Ісакович
Народження	21.02.1886
Місце народження	Кропивницький
Смерть	08.07.1921
Місце смерті	Харків
Напрями діяльності	музичне мистецтво

Життєпис

Батько, Ісак Ізраїльович, був удівцем і виховував сина сам. Музичний хист Марка виявився змалку: дивував музичною пам’яттю та абсолютним слухом. Перші уроки фортепіанної гри отримав від тітки Ф. Розенберг. Компонував і видозмінював почуті мелодії.

У 4-літньому віці хлопчик грав у присутності піаніста Д. Поппера (1843; тепер Чехія — 1913; тепер Австрія), який здійснював концертне турне Росією. Хлопчик навчався у музичній школі Попова у м. Миколаєві, де брав участь у шкільних і благодійних концертах.

Жив на хуторі своєї тітки у Бессарабії, згодом навчався грати на скрипці у м. Варшаві.

У 13-літньому віці вступив до Харківської музичної школи, де його викладачем був Р. Геніка (1859, тепер Росія — 1942; тепер Словенія). На вступних іспитах юнак виконав свої дитячі твори. Упродовж року навчався на молодшому відділенні К. Кнепфера, потім став учнем Р. Геніки. Корсунський блискуче засвоїв різні школи і напрямки фортепіанної гри, мав точну, ясну і кришталево прозору манеру виконання. У його музичній техніці домінувала дитяча пристрасть. Учнівське виконавство Корсунського викликало позитивні відгуки у композиторів і музикантів: А. Аренського (1861–1906; тепер Росія), В. Ребікова (1866; тепер Росія — 1920; тепер Україна), О. Виноградського (1855–1912; тепер Україна). Однак у прагненні дійти технічної досконалості хлопець потайки від викладача почав використовувати неприпустимі маніпуляції із пальцями, внаслідок чого про кар’єру піаніста незабаром довелося забути.

У травні 1906 закінчив Харківську музичну школу. Одночасно з іспитами в дворянському зібранні виступив на концерті як піаніст і композитор, де виконав власні твори «Прелюдія» і «Етюд», п’єсу видавця музичної літератури П. Юргенсона (1836; тепер Естонія — 1904; тепер Росія). За рекомендацією Р. Геніки у якості стипендіата К. потрапив на навчання до Московської консерваторії (тепер Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського), де брав уроки в М. Іпполітова-Іванова, О. Ільїнського (1859–1920), С. Василенка (1872–1956), М. Ладухіна (1860–1918; усі — тепер Росія), С. Танєєва. У студентські роки Корсунський підготував власні академічні праці: зшитки з контрапунктами, фугами, мотетами у сучасних і староцерковних ладах, частиною симфонії для великого оркестру, увертюрою «Олексій, Божий чоловік», обробками творів Е. Г. Гріга, Ф. Шопена, П. Чайковського.

Від 1913 викладав фортепіано на музично-драматичних курсах О. Ільїнського у м. Москві.

У квітні 1915 Корсунський закінчив консерваторію, отримавши диплом вільного артиста. Маючи кілька пропозицій від Російського музичного товариства, Корсунський обрав м. Ростов-на-Дону (Росія), де почав викладати теорію музики і фортепіано на музичних курсах М. Пресман (1870–1941; тепер Росія).

1917 Корсунський отримав дозвіл на відкриття музичних курсів у м. Кременчуці (тепер Полтавська область). Того ж року Харківську музичну школу реорганізовано в консерваторію (тепер Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського), Корсунський переїхав туди працювати та отримав місце на кафедрі теорії музики: методист, професор, завідувач кафедри. Артистична рада доручила йому розробляти молодший курс фортепіано. Корсунський до 1921 працював над створенням власної фортепіанної школи.

Прагнув розвивати в учнях вишуканий смак, тонке відчуття музики, привчав їх до суголосів. Задля реалізації методичних задумів написав кілька п’єс для учнів-початківців («Оповідання бабусі», «Сирітка», «Колискова пісенька»).

03.05.1921 Корсунський одружився із С. Опітц.

Був хворобливим, мав вади серця і легенів. На початку липня 1921 занедужав на тиф і за тиждень помер.

Творчість

Досягнення фортепіанної школи Корсунського: гармонізував навчальні вправи у п’яти нотах, чим удосконалив популярні початкові школи фортепіанної гри за методиками Ф. Баєра (1803–1863) і З. Леберта (1822–1884) — Л. Штарка (1831–1884; усі — тепер Німеччина). Методичним здобутком Корсунського стала вимога виконувати легато без повторення однакових нот. Натуральне положення рук під час гри на фортепіано педагог досягав шляхом виконання вправ, написаних для правої руки у другій октаві та для лівої — двома октавами нижче (у малій октаві). У колі уваги Корсунського перебували фізичне і психологічне виснаження учнів-початківців.

Мистецька творчість Корсунського позначена неповторними, різножанровими композиторськими творами та оригінальною піаністською технікою. Доробок митця складається з етюдів, прелюдій, увертюр, п’єс, варіацій на теми композиторів-класиків.

В архіві композитора знайдено 7 підготовлених до друку п’єс. Одну з них — «Полішинель» — інструментовано і виконано 26.05.1913 у м. Москві на Сокольничому колі під орудою М. Малька (1883; тепер Україна — 1961; Австралія). Корсунський створив оркестрові п’єси: «Гімн весни», «Ескіз східних мотивів», 30-й псалом для хору, органа і кантора. Передсмертним твором композитора стала п’єса «Сутінки» із фантазіями і меланхолією. На слова І. Буніна Корсунський написав романс «Ніч і день», в якому занотовано поетичні картини з яскравими чуттєвими контрастами.

Корсунський належав до покоління композиторів-емігрантів, реформаторів музичного мистецтва О. Глазунова, О. Гречанінова, С. Рахманінова та В. Ребікова (1866; тепер Росія — 1920; тепер Україна), які створювали навчальні методики гри на фортепіано.

Творчість Корсунського вплинула на засновника кольоромузики О. Скрябіна та деяких європейських композиторів-модерністів.

Додатково

Батько, маючи добру освіту та працюючи викладачем математики і російської мови у Єлисаветградській державній єврейській школі, забезпечив сина високим рівнем навчання та виховання. Батько мав неабиякий літературний хист, працював у місцевих періодичних виданнях і залишив кілька цікавих друкованих праць: «Історія Рима» (рос. «История Рима») для дітей, психологічний нарис «Нотатки вмираючого» (рос. «Записки умирающего»), оповідання з єврейського життя.

М’якою вдачею, серйозною, мислячою натурою, винятковою порядністю і скромністю Корсунський завдячував саме йому.

Вплив батька на сина був колосальним, тому після його смерті син прожив 1,5 року.

За спостереженням учителя Р. Геніки, Корсунський прагнув збагнути естетику фортепіанної гри «з філософічної і наукової точок зору», працював «марудно», приділяючи значну увагу технічній, ремісницькій частині фортепіанного мистецтва, з легкістю засвоював усі хитрощі «поліфонічної в’язі, найвигадливіші ритмічні комбінації», швидко збагнув «різноманітні квітчасті мелізми» і заглибився у «найскладніші музичні варіації».

За висловом викладача Корсунського Р. Геніки, школа фортепіанної гри Корсунського становила «першу оригінальну російську [йдеться про харківську, а значить українську — Л. Д.] школу, позаяк до нинішнього часу в Росії [і Харкові, як її складової на той час — Л. Д.] були вживані лише чужоземні школи Гюнтена, Дамма, Бейєра та ін.».

Професори та викладачі, визнаючи факт існування у Корсунського власної навчальної методики, підкреслювали, що його школа гри на фортепіано: «...є цінним внеском у педагогічну літературу завдяки великій обміркованості і наступності викладення, стислості обсягу і художньості написаного автором музичного матеріалу...».

Єдиним друкованим джерелом інформації про Корсунського є 47-мисторінкове нотне видання «Первоначальная школа для фортепиано профессора Харьковской музыкальной академии М. И. Корсунского в 2-х тетрадях», що вийшло в харківському «Всевидаві» 1920. Окрім авторських навчальних вправ, етюдів і п’єс, у збірнику вміщено спогади викладача Харківської музичної академії Р. Геніки про Корсунського. Меморат подано російською, українською, французькою мовами та вміщує графічне фото з особистим підписом автора.

Література

Первоначальная школа для фортепиано профессора Харьковской музыкальной академии М. И. Корсунского : в 2 т. Харьков : Всеиздат, 1920.
Дояр Л. Відроджуємо невідомі імена: М. Корсунський — фундатор української фортепіанної школи (за матеріалами Книжкової палати України) // Вісник Книжкової палати. 2019. № 9. С. 35–38.

Автор ВУЕ

Л. В. Дояр

Покликання на цю статтю: Корсунський, Марк Ісакович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Корсунський, Марк Ісакович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.07.2024