Більшовизм

Більшови́зм — течія політичної думки (відгалуження марксизму) й політичний режим, що існував у РСФРР (після Жовтневого перевороту 1917) і інших радянських республіках (після захоплення відповідних країн Червоною армією і проголошення їх радянськими республіками), а з 1922 (офіційно з 31.01.1924, після набуття чинності першою Конституцією СРСР) — у СРСР.

Історичний нарис

Більшовизм почав формуватися як течія всередині Російської соціал-демократичної робітничої партії невдовзі після її заснування. термін «більшовизм» і окреслення його прихильників («більшовики») набули поширення після розколу РСДРП (1903, ІІ З’їзд РСДРП, міста Брюссель і Лондон).

Приводом до розколу стало різне бачення двома фракціями партії тактичного питання про членство в партії. Меншість на з’їзді отримала назву «меншовики», хоча впродовж кількох наступних років їхні прихильники складали більшість у партії. У подальший період, що перебував Революції 1905–1907 в Росії, між двома течіями увиразнилися ідеологічні розбіжності. Основні ідеологічні й тактичні постулати більшовизму в цей період розвинув В. Ленін.

До 1912 всередині партії тривала дискусія між більшовиками й меншовиками, яка стосувалася як тактичних, так і ідеологічних питань. Більшовики й меншовики в цей період діяли як фракції всередині однієї партії. При цьому чітка розбіжність між прихильниками фракцій існувала в Центральному комітеті і окремих великих комітетах у містах. Натомість у низових організаціях поділ не був настільки відчутним. Остаточний розкол відбувся 1912. З цього періоду доцільно говорити про існування двох окремих партій — РСДРП(б) (з 1918 — РКП(б), з 1925 — ВКП(б), з 1952 — Комуністична партія Радянського Союзу) і РСДРП(м) (у 1918–1921 поступово ліквідована в РСФРР і інших радянських республіках, продовжувала діяльність на еміграції).

До здобуття більшовиками влади внаслідок Жовтневого перевороту 1917 більшовизм був сукупністю теоретичних концепцій про перебудову суспільства згідно з відповідно інтерпретованими принципами марксистського різновиду соціалізму або комунізму і поглядів на тактику захоплення влади. З 1917 більшовизм як ідеологія правлячої партії еволюціонував, основне місце в ньому почали займати концепції утримання влади й поширення її на інші країни (т.зв. експорт революції), а також поглинання інших партій (більшовизація). У 1919–1943 він також був офіційною ідеологією партій, що входили до Комуністичного Інтернаціоналу (Комінтерну).

Після зосередженння влади в руках Й. В. Сталіна (див. Сталінізм) частина прихильників більшовиму в інших країнах виступала на підтримку його супротивників. Це увиразнилося після вислання з СРСР Л. Д. Троцького і створення в низці країн троцькістських організацій (див. Троцькізм). Останні поділяли більшовистську ідеологію у власній інтерпретації, однак були в різкій опозиції до правлячої верхівки в СРСР.

Залежно від позиції дослідника, для окреслення ідеології і правлячого політичного режиму в СРСР термін «більшовизм» не застосовується до періоду після 1952 (перейменування ВКП(б) на КПРС), 1953 (смерть Й. В. Сталіна і початок процесу десталінізації) або 1956 (інтенсифікація десталінізації після ХХ З’їзду КПРС). У той самий час, частина дослідників і публіцистів позначає цим терміном троцькістські організації, що діють у різних країнах дотепер.

Погляди

Перелік основних постулатів більшовизму не був сталим. Деякі з його елементів залежно від внутрішньо-або зовнішньополітичної ситуації втрачали актуальність або взагалі переходили з галузі практичної політики у сферу теорії.

Серед головних тез більшовиму:

заперечення здобуття влади парламентським шляхом, висування на перший план революційної боротьби за диктатуру пролетаріату, а також повне або часткове заперечення доцільності співпраці з іншими партіями (ця позиція в ідеології частини закордонних партій, що входили до Комінтерну, поступово пом’якшилася у 1930-ті, при цьому самі більшовики як у РСФРР, так і в УСРР і інших респуліках уже у 1918 налагоджували контакти з лівми течіями всередині інших партій);
заперечення приватної власності (виразилося у скасуванні приватної власності на засоби виробництва на підконтрольній більшовикам території, що спершу охопила велику промисловість, а згодом була поширена на землю, малу промисловість, нерухомість тощо);
ідея неминучості всесвітньої революції (ця ідея знайшла яскравий вияв у створенні Комінтерну 1919, вона була панівною до 1920, після чого поступово втратила актуальність, хоча зберігалася у програмних документах і виступах лідерів правлячої партії); відгалуженням цієї ідеї є ключова для троцькізму теорія перманентної революції;
заперечення або применшення політичного значення селянства або підкреслення його вторинної ролі порівняно з робітниками (див. Пролетаріат); найбільш послідовний теоретичний вияв ця ідея знайшла в ототожненні селянства і дрібної буржуазії в ранньому маоїзмі (1930-ті, до його виділення в окрему політичну течію);
інструменталізація національного питання, декларативне визнання права націй на самовиначення шляхом створення власних держав із одночасними практичними діями з придушення спроб реалізувати це право на підконтрольній більшовикам території, використання формальних гасел захисту національних меншин або прав корінного населення колоній західних держав для забезпечення поширення геополітичного впливу СРСР за його межами (див. Геополітика).

Література

Carr E. H. A History of Soviet Russia. Part 1: The Bolshevik Revolution, 1917–1923. 3 vols. London :The Macmillan Company, 1950–1953.
Evans A. B. Soviet Marxism-Leninism: The Decline of an Ideology. Westport, CT : Praeger, 1993. 237 p.
Кульчицький С. В. Комунізм в Україні: Перше десятиріччя (1919–1928). Київ : Основи, 1996. 396 с.
Harding N. Leninism. Basingstoke, England : Macmillan, 1996. IX+346 p.
Російська революція 1917 року: новий погляд. Київ : Наш час, 2008. 80 с.
Куртуа С. Більшовизм à la française / Перекл. з фр. П. Таращука. Київ : Tempora, 2012. 456 с.

Автор ВУЕ

С. І. Гірік

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.04.2026

FREEARTICLES