Яновський, Феофіл Гаврилович

Портрет Феофіла Яновського Збірник пам'яті Академіка Теофіля Гавриловича Яновського. 1930 (page 16 crop).jpg

Яно́вський, Феофі́л Гаври́лович (Теофіл Гаврилович; 24.06.1860, с. Миньківці, тепер Дунаєвецького району Хмельницької обл., Україна — 08.07.1928, м. Київ, Україна) — лікар, фтизіатр, нефролог, терапевт і клінічний дослідник, представник Київської школи терапевтів, академік ВУАН (з 1927). Один із засновників системи медичної допомоги в м. Києві (швидкої допомоги та боротьби з туберкульозом).

Яновський, Феофіл Гаврилович

Рік народження 24.06.1860
Місце народження с. Миньківці, тепер Дунаєвецького району Хмельницької області, Україна
Рік смерті 08.07.1928
Місце смерті Київ
Напрями діяльності лікар, фтизіатр, нефролог, терапевт і клінічний дослідник

Життєпис

Народився в сім’ї чиновника. З 1870 навчався у Київській подільській прогімназії (1874 реорганізована у Третю київську гімназію). 1878 закінчив гімназію із золотою медаллю. 1878–1883 навчався на Медичному факультеті Київського імператорського університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Серед викладачів — Г. Мінх, Н. Хржонщевський, В. Томса (1830–1895; Чехія), В. Караваєв, К. Трітшель (1842–1914), К. Гейбель (1839–1915) та ін.

1881 був серед 11 студентів, які за ініціативою О. Киселя (1859–1938) організували «Наукове клінічне товариство студентів-медиків міста Києва». 1883 закінчив університет і здобув диплом лікаря з відзнакою.

З 1884 працював позаштатним ординатором при кафедрі шпитальної терапевтичної клініки, з грудня 1884 — штатним ординатором. Водночас відкрив приватний прийом пацієнтів. На запрошення К. Трітшеля працював його асистентом.

Улітку 1886 Яновський поїхав у тримісячне відрядження до Європи, де вдосконалював знання та навички в Р. Коха (1843–1910; Німеччина) та його асистента Ю. Петрі (1852–1921; Німеччина), Е. фон Лейдена (1832–1910, Німеччина) в м. Берліні; Л. Пастера та Ж. Се (1818–1896; Франція) у м. Парижі. Повернувшись, за дорученням ради Медичного факультету організував першу в м. Києві бактеріологічну лабораторію.

1888–1890 працював прозектором на кафедрі фізіології Київського університету під керівництвом С. Чир’єва (1850–1915; Росія — Україна).

Водночас 1884–1901 працював у лазареті при Київсько-Подільській духовній школі, а також лікарем Четвертої київської гімназії (1890–1891).

1890 знову відряджений до м. Берліна, де вивчав дію туберкуліну в лабораторії Р. Вірхова. Повернувшись до м. Києва, уперше почав лікувати пацієнтів за цим методом і домігся успіху.

Захистив дисертацію (травень, 1890) на ступінь доктора медицини на тему «До біології тифозних бацил».

З 1891 — приват-доцент Київського університету, від 1892 — прозектор і завідувач лабораторії Олександрівської лікарні (тепер Олександрівська клінічна лікарня м. Києва).

1894 кілька місяців провів у відрядженні у м. Лейпцигу, де вивчав патологічну анатомію у Ф. В. Бірх-Гіршфельда (1842–1899; Німеччина) й К. Г. Шморля (1861–1932; Німеччина), навчався в клініках Ф. Гофмана та Г. Куршмана (1846–1910, Німеччина).

1903 балотувався на посаду професора кафедри діагностики Новоросійського університету в м. Одесі (тепер Одеський Національний університет імені І. І. Мечникова), але не отримав її. 1904 його призначили екстраординарним професором кафедри шпитальної терапії цього університету. Одеський період був нетривалим: у грудні 1904 його обрали екстраординарним професором кафедри діагностики Київського університету, завідував кафедрою 1905–1913. 1910 обраний ординарним професором. Від 1912 завідував клінікою дитячих хвороб. 1914 очолив кафедру шпитальної терапевтичної клініки.

Делегат 4-го З’їзду російських лікарів (м. Київ, 1896) та 4-го Міжнародного з’їзду фізіотерапевтів (м. Берлін, 1913).

З початком Першої світової війни обійняв посаду завідувача клінічного відділення Київського військового шпиталю. 1916 разом з М. Волковичем був у комісії з розробки обов’язкового курсу бальнеології для медичних факультетів.

Під час єврейських погромів ховав євреїв у себе вдома та в Олександрівській лікарні.

1918 працював у науковій раді при Міністерстві охорони здоров’я Української Держави гетьмана П. Скоропадського; виступив ініціатором створення комісії з української медичної термінології.

1919–1921 мешкав у містах Севастополі та Сімферополі; брав участь у організації медичного факультету Кримського університету (тепер Таврійський національний університет імені Вернадського); виконував обов’язки професора кафедри нервових хвороб. На відміну від багатьох колег, не емігрував, залишившись у радянському Криму.

1921 на запрошення ради Київської медичної академії (тепер Національний медичний університет імені О.О. Богомольця) повернувся до м. Києва та був обраний завідувачем кафедри факультетської терапії. Паралельно з 1921 очолював наукову раду Київського туберкульозного інституту (тепер Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського).

З 1926 — член наукової медичної ради при Наркомздоров’я УСРР.

Наукова діяльність

Першу наукову працю Яновський написав під час роботи під керівництвом К. Трітшеля та присвятив її дії жарознижувального каїрину на організм хворих на інфекційні захворювання. Складаючи іспит на докторський ступінь, написав огляд теорій розвитку гарячки та базедової хвороби.

Під час роботи в бактеріологічній лабораторії описав мікрофлору води в р. Дніпрі, снігу, біологію хвороботворних бактерій.

Важливі праці Яновського присвячені туберкульозу та нефрології. Низку праць останнього періоду життя вченого присвячено дослідженню курортів і бальнеології.

Загалом підготував близько 70 наукових публікацій російською, німецькою та французькою мовами. Автор першого в СРСР посібника з туберкульозу.

Був співредактором наукових і медичних журналів «Лікарська справа» («Врачебное дело»), «Український медичний архів» («Український медичний архів»), «Питання онкології» («Вопросы онкологии») тощо.

У клінічний практиці вперше визначив діагностичне значення простору Траубе (1897) для розрізнення пневмонії та плевриту, визначив туберкульозну паличку як причину казеозної пневмонії (1901), діагностував прижиттєво інфаркт легень (1902).

Розробив удосконалену модель скляного стетоскопа для прослуховування дихання пацієнта (1893), запропонував спосіб пальцевої перкусії (простукування) грудної клітки дітей (спосіб Яновського).

Був одним з засновників київської терапевтичної школи; серед його учнів — О. Бернштейн, І. Базилевич, А. Каковський, В. Іванов та ін.

Громадська діяльність

Надавав медичну допомогу найбіднішим прошаркам населення.

Від 1880-х брав активну участь у діяльності Київського товариства нічних лікарських чергувань — першій службі швидкої допомоги в м. Києві для бідних. 1888–1889 був заступником голови, 1890–1891 — головою цього товариства. Допомогу надавав незалежно від етнічної чи релігійної належності пацієнтів.

Чимало сил витратив на боротьбу із туберкульозом, зокрема: займався організацією київського Товариства боротьби з туберкульозом (з 1901); був членом Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом (з 1909), співзасновником туберкульозного санаторію в Пущі-Водиці.

1893 та 1910 організовував та особисто лікував киян під час епідемій холери, 1918 — епідемії «іспанського» грипу.

1921–1928 очолював Київське терапевтичне товариство; 1922–1928 — Товариство київських лікарів, у 1926–1928 — Єдине наукове медичне товариство м. Києва.

1923 і 1925 обирався депутатом Київської міської ради.

Визнання

Нагороджений 4 орденами Російської імперії: Святого Володимира 4-го ступеня, Святої Анни 2-го ступеня та 3-го ступеня, Святого Станіслава 2-го ступеня, а також удостоєний чину статського радника.

Ще за життя Яновського Український Червоний хрест назвав його іменем лікарню в Києві на вул. Короленка (тепер Володимирській).

1928 його ім’я було присвоєне Туберкульозному інституту.

Від 1993 Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України вручає Премію НАН України імені Ф. Г. Яновського за наукові роботи в галузі терапії, клінічної бактеріології та імунології.

У с. Миньківцях споруджено погруддя Яновського. У м. Києві йому встановлено пам’ятник (архітектор М. Кислий, скульптор О. Скобліков, 1992). Меморіальні таблиці встановлено в м. Києві на будинку, де мешкав академік (архітектор А. Ф. Ігнащенко, скульптор О. П. Скобліков, 1972) та на будинку факультетських клінік Київського медичного інституту, де він працював.

Яновському присвячена окрема експозиція в Музеї однієї вулиці (м. Києв), де представлені його особисті речі, а також експозиція в музеї Інституту фтизіатрії і пульмонології (світлини, книжки та статті).

Додатково

У м. Києві Яновський через лагідне ставлення до хворих та видатні діагностичні здібності здобув репутацію «святого доктора». Кияни створили чимало «міських легенд» про випадки з його медичної практики. Сучасники свідчили, що лише поява цього лікаря викликала у хворих сильний ефект плацебо, у декого наступала короткочасна ремісія.

Яновський вважав, що при огляді пацієнта лікар має використовувати всі органи чуття — не тільки зір чи слух, але й нюх. Свій досвід у цій галузі він узагальнив у окремій публікації «Клінічне значення запаху» (1925).

Симптомом Яновського називають зменшення болю при стискуванні грудної клітки з боків при ураженні дихальної системи; також позначають симптоми Яновського під час висипного тифу (т. з. «кролячі очі» чи кон’юнктивальний симптом) та туберкульозу («образ святих», піт з «запахом прілого сіна»).

Після справи Бейліса (1913) припинив особисте спілкування з психіатром І. Сікорським (1842–1919), що вирізнявся антисемітськими заявами (див. Антисемітизм). Серед пацієнтів Яновського були письменники та інші культурні діячі, зокрема М. Лисенко, М. Старицький, Леся Українка, М. Заньковецька.

Праці

  • О полулунном пространстве Traube и диагностическом значении его при плевритах // Русский архив патологии, клинической медицины и бактериологии. 1897. Т. 3. Вып. 2. С. 121–145.
  • К симптоматологии и патогенезу творожистой пневмонии. : докл. в О-ве киев. врачей // Труды Общества киевских врачей за 1899–1900 г. Киев : Типография Имперского Университета Св. Владимира, 1901. С. 211–225. (у співавт.)
  • О способах функционального распознавания почечных болезней // Русский Врач. 1913. № 6. С. 169–177.
  • Zum gegenwartigen Stande der Diatetik bei Nephritis // Medizinische Klinik. 1913. Т. 9. № 35. P. 1404–1407.
  • Туберкулез легких. (патология, клиника и лечение). Москва; Петроград : Госиздат, 1923. 241 с.
  • Диагностика заболеваний почек // Основы клинической диагностики. Для врачей и студентов. 4-е изд., перераб. и доп. Москва; Ленинград : Госиздат, 1928. С. 471–537.

Бібліографія

  1. Корнілова Л. Є., Мамедова Н. І., Гулівець М. І. Лікарська совість м. Києва початку ХХ ст. До 150-річчя від дня народження Теофіла Гавриловича Яновського. Київ : Національна наукова медична бібліотека України, 2011. С. 55.

Література

  1. Яновський В. М. Біографічні відомості про академіка Теофіла Гавриловича Яновського // Збірник пам'яті академіка Теофіла Гавриловича Яновського / За ред. Д. Заболотного, О. Корчак-Чепурківського, І. Шмальгавзена. Київ : Всеукраїнська академія наук, 1930. С. 11–60.
  2. Аронов Г. Е. Феофил Гаврилович Яновский. Київ : Наукова думка, 1988. 144 с.
  3. Шипулін В. П., Назаренко Д. Академік Ф. Г. Яновський: грані особистості // Гастроентерологія. 2014. Вип. 2. С. 94–101.
  4. Васильев К. К., Бородулин В. И. Материалы для биографии лидера терапевтической науки Украины Ф. Г. Яновского (1860–1928) // Східноєвропейський журнал внутрішньої та сімейної медицини. 2019. № 1. С. 63–73.

Автор ВУЕ

О. І. Болдирєв


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Болдирєв О. І. Яновський, Феофіл Гаврилович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Яновський, Феофіл Гаврилович (дата звернення: 1.10.2020).

Відео

Документальна телепередача "Прогулянки містом" (телеканал "Київ")


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
10.09.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ