Шагід

Шагі́д [шахід; араб. شَهيد‎‎ (šahīd, shahīd) — свідок] — в ісламі — багатозначний термін.

Зміст

1 Значення терміна
2 Додатково
3 Джерело
4 Автор АУЕ

Значення терміна

1) Свідок у традиційному мусульманському судочинстві. Шагідом може бути будь-яка правоздатна особа, але у справах віри — винятково мусульманин. За шаріатом, залежна людина не може свідчити у справах свого господаря або старшого родича. Особливістю шаріатського суду був інститут постійних свідків. Список таких свідків уперше був складений у 801. Для слухання справи суддя (каді) відбирав зі списку, зазвичай, 4 свідків. З 10 ст. шагідів затверджувала влада, а належність до цього інституту стала ознакою високого суспільного становища особи.

2) Аш-Шагід — одне з 99 імен Аллаха. Про Аллаха як «Свідка кожній речі» й кожній події згадують чимало аятів Корану, як-от: «Та Аллах свідчить, що зіслане тобі — зіслане за знанням Його. Ангели також свідчать про це. І Аллаха достатньо як Свідка!» (Коран 4:166; див. також 4:79, 41:53, 48:28 тощо).

3) Мусульманин, який пожертвував собою за віру, загинув мученицькою смертю (під час джигаду або був підступно й несправедливо вбитий ворогом), захищаючи свою віру, батьківщину, гідність, родину. Поняття історично набувало різних інтерпретацій: спершу його поширювали на воїнів, які загинули на полі бою в ім’я Аллаха, в битві з іншовірцями; з часом шагідами стали вважати всіх, хто помер насильницькою, наглою смертю (загиблі під час стихійних лих, епідемій, від руки заколотників, зловмисників, породіллі під час пологів), а також померлих під час хаджу. Унаслідок деяких пізніших радикальних тлумачень Корану та Сунни, шагідами стали називати бійців-смертників, які свідомо пожертвували своїм життям, вчинивши акт тероризму (частина богословів категорично заперечують правомірність такого означення).
Згідно з хадисами, шагід стверджує свою віру смертю в битві. Аллах прощає шагідам всі земні гріхи: «А тим, які переселилися, були вигнані зі своїх домівок, зазнавали страждань на Моєму шляху, боролися та гинули, тим Я неодмінно відпущу всі вчинки їхні та введу таких у сади, де течуть ріки. Такою є винагорода у Аллаха, а у Аллаха — найкраща винагорода!» (Коран 3:195). Душі мучеників, отже, нібито відразу після смерті стають «свідками раю», потрапляють до престолу Аллаха (минаючи випробування в могилі та Барзаху — місці, де перебувають до часу загального воскресіння душі померлих), тоді як усі інші чекатимуть Судного дня. Для всіх мазгабів притаманне уявлення, що шагід не потребує омовіння, перевдягання перед похованням, бажано поховати його саме там, де він прийняв смерть.
Уславлення загибелі за віру та обіцяне шагідам наближення до Аллаха завжди спонукало прагнення удостоїтися цієї честі. У різних історичних контекстах мусульманські богослови, політичний провід були змушені або стримувати самовбивчі прагнення ревних вірян до загибелі, або, навпаки, всіляко їх заохочувати, що призводило до значних людських жертв. Особливо культ мучеників за віру та вшанування їхніх поховань розвинутий у шиїзмі. Так, до шагідів віднесені праведний халіф Алі ібн Абу Таліб, інші загиблі шиїтські імами (зокрема, Хасан ібн Алі, «шах шагідів» Хусейн ібн Алі) та багато їхніх сподвижників.

4) В ісламському містицизмі термін вживали в контексті концепції «потаємного свідка» (шагід аль-гайб) — двійника людини в світі ідей, який може являтися містику на деяких стадіях Шляху.

5) За сучасними тлумаченнями — той, хто пізнав і прийняв іслам, визнав і свідчить істинність єдиного Бога, вірує у потойбічний світ і вічність, не боїться смерті.

Термін «шагід» на позначення святих мучеників використовують також араби-християни (особливо в Сирії), сикхи, деякі течії індуїзму.

Додатково

Ісламський богослов, правознавець, один із чільних мислителів шафіїтського мазгабу Імам ан-Нававі (бл. 631‒676; тепер Сирія) вказував 7 причин того, чому тих, хто загинув у бою, називають шагідами: а) сам Аллах свідчить, що вони будуть у раю; 2) вони живі у Аллаха; 3) ангели свідчать про їхнє мучеництво, коли забирають душу; 4) вони — з-поміж тих, хто буде свідчити над спільнотами; 5) їхня смерть на полі бою — явне свідчення їхньої віри; 6) пролита ними кров є свідченням їхньої правдивої віри в Аллаха; 6) їхня душа побачить (засвідчить) рай, тоді як душі інших будуть не будуть свідками раю до Судного дня.