Хвороби інфекційні (Л. Ф. Сілаєва)

Хворо́би інфекці́йні, Захво́рювання інфекці́йні, Зара́зні хворо́би (лат. morbus infectiosus) — група хвороб, спричинюваних патогенними мікроорганізмами.

Виникають унаслідок взаємодії макроорганізму (людини, тварини) і мікроорганізму (бактерії, віруси, паразити, гриби). Під час взаємодії компенсаторні можливості макроорганізму порушуються, що призводить до появи клінічних симптомів.

Хвороби інфекційні можуть ставати причиною інвалідності та смерті.

Відомо близько 1500 хвороб інфекційних, серед них: вітряна віспа, грип, кір, лептоспіроз, правець, сказ та ін.

Історична довідка

Хвороби інфекційні відомі з античних часів та середньовіччя, коли людство потерпало від глобальних епідемій — натуральної віспи, чуми та ін. Ґрунтовне вивчення хвороб інфекційних розпочалося з 1850-х. Завдяки досягненням науки та планомірної профілактики (насамперед вакцинації населення) вдалося ліквідувати багато хвороб, знизити рівень захворюваності на поліомієліт, кір, краснуху та ін.

Класифікація

Унаслідок великої кількості мікроорганізмів, які спричинюють хвороби, розмаїття механізмів передавання збудників інфекції, існують труднощі в їх класифікації. Хвороби інфекційні класифікують за різними критеріями.

  • за етіологічним принципом: бактеріальні, вірусні, грибкові, хламідійні, паразитарні, гельмінтози, пріонні та ін.;
  • за джерелом збудника: антропонозні, зоонозні, сапронозні;
  • за органним принципом: хвороби шкіри, очей, легень тощо;
  • за синдромальним принципом: перебігають із жовтяницею, діарейним синдромом тощо).

Багато збудників хвороб інфекційних можуть спричиняти комплексні, генералізовані ураження (наприклад, черевний тиф), тому їх важко віднести до тих чи тих «органних» класифікацій.

Етіологія

Збудниками хвороб інфекційних є патогенні мікроорганізми: бактерії, віруси, паразити, гриби. Серед останніх відкриттів — пріони. Це новий біологічний варіант збудників — змінені білки людини і тварин, що не містять нуклеїнових кислот. Доведено етіологічну роль пріонів у розвитку деяких захворювань головного мозку і м’язової системи (пріонові хвороби).

Перебіг

Характерною ознакою хвороб інфекційних є їхня циклічність, тобто наявність періодів:

1) інкубаційний — прихований, латентний;

2) продромальний — поява перших ознак хвороби, але неспецифічних, тобто притаманних багатьом інфекціям;

3) розпал — активні ознаки, характерні для конкретної хвороби;

4) вихід — одужання, смерть або перехід в хронічні форму.

Лікування

Раціональне лікування інфекційного хворого полягає у впливі на всі складники інфекційного процесу та хвороби. Використовують препарати і неспецифічні (проти різних збудників), і специфічні (проти конкретного збудника), зокрема, лікувальні сироватки, імуноглобуліни, бактеріофаги тощо.

Насамперед використовують етіотропні препарати — проти збудника, а також його продуктів життєдіяльності, особливо токсинів. Доцільні хіміопрепарати: антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурани, похідні 8-оксихіноліну, інгібітори нейрамінідази, група ацикловіру, біологічні препарати (інтерферони, лізоцим, піоцианін, субтілін, ДНК-аза тощо).

При інфекційному процесі мікроорганізм зумовлює одночасний розвиток різних патологічних реакцій та процесів, тому слід призначати патогенетичне лікування (для активізації природних механізмів детоксикації, парентеральна детоксикації та ін.), замісну, протизапальну терапію, симптоматичне лікування (для зменшення виразності симптомів).

Профілактика

Для запобігання небезпечним хворобам інфекційним застосовують заходи профілактики — неспецифічної (загальної) та специфічної (спрямованої проти конкретного збудника). Провадження цих заходів регулюють Міжнародні медико-санітарні правила 2005 (ММСП).

Стратегія Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо зниження смертності та захворюваності на хвороби інфекційні, насамперед серед дітей, передбачає обов’язкове впровадження специфічної імунізації населення. Для цього використовують вакцини, анатоксини, сироватки, імуноглобуліни. Вакцини та анатоксини створюють активний імунітет — в організмі формуються специфічні імунні реакції на антигени, які входять до складу вакцин. Планова вакцинація є ефективним засобом контролю багатьох інфекцій. Значний епідеміологічний ефект можна отримати при охопленні вакцинацією не менш ніж 95 % відповідних груп населення.

Сироватки та імуноглобуліни створюють пасивний імунітет — містять вже готові антитіла або імуноглобуліни, тому їх застосовують для екстреної профілактики контактних осіб та для лікування окремих хвороб (правець, газова гангрена, дифтерія). Виконання програм імунізації є ефективним засобом у боротьбі з хворобами інфекційними. Наприклад, завдяки проведеній у світовому масштабі імунопрофілактиці ліквідовано натуральну віспу.

Джерела

Про захист населення від інфекційних хвороб : Закон України № 1645-III від 06.04.2000. [1645-14]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14

Література

  1. Основи лікування інфекційних хвороб / О.П. Адамович, О.Б. Ворожбит, О.Б. Герасун та ін. Львів : ЛНМУ, 2015. 124 с.
  2. Sherwood L. Gorbach, John G. Bartlett, Neil R. Blacklow (Editors). Infectious Diseases / 3 еd. Philadelphia, PA: Lippincott Williams&Wilkins, 2004. 111 p.
  3. Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби : В 3 т. Київ : Здоров’я, 2008. Т. 1.; 2-е вид., перероб. і доп. 884 с.
  4. Third edition. Lippinscott. Philadelphia : Williams & Wilkins. 2516 p.

Автор ВУЕ

Л. Ф. Сілаєва

Див. також


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
27.05.2020


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Сілаєва Л. Ф. Хвороби інфекційні (Л. Ф. Сілаєва) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Хвороби інфекційні (Л. Ф. Сілаєва) (дата звернення: 27.09.2020).

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ