Тольба, Веніамін Савелійович

То́льба, Веніамі́н Саве́лійович (12.11.1909, м. Харків, тепер Україна — 13.04.1984, м. Київ, тепер Україна) — оперний і симфонічний диригент, музичний публіцист, педагог. Заслужений артист УРСР (1948), народний артист УРСР (1957), доцент (1940), професор (1962).

Тольба, Веніамін Савелійович
Народження	12.11.1909
Місце народження	Харків
Смерть	13.04.1984
Місце смерті	Київ
Alma mater	Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського
Напрями діяльності	Музичне мистецтво

Життєпис

Народився в cімʼї музиканта. З 7-ми років навчався гри на скрипці, пізніше грав у Харківському симфонічному оркестрі. 1927–1929 — навчався у класі композиції П. Рязанова (1899; тепер Естонія — 1942; тепер Грузія) у Центральному музичному технікумі в м. Ленінграді (тепер Санкт-Петербурзьке музичне училище імені М. П. Мусоргського). Після повернення до м. Харкова грав в оркестрі Першої пересувної опери. Продовжив освіту в Харківському музично-драматичному інституті (1929–1932; тепер Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського) у класі композиції — у професора С. Богатирьова (1890; тепер Україна — 1960; тепер Росія), диригування – у професора Я. Розенштейна (1887; тепер Росія — 1946; тепер Україна). Стажувався на Вищих диригентських курсах при інституті у Г. Адлера (1932–1934). Від 1928 почав виступати як диригент в оркестрі Харківського радіокомітету (де грав на скрипці), у Театрі російської драми (тепер Харківський академічний драматичний театр ім. Г. Ф. Квітки-Основʼяненка) та Українському єврейському театрі (існував до 1950). Грав 1929–1931 у групі перших скрипок оркестру Української державної столичної опери (тепер Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка). 1931 дебютував як оперний диригент у виставі В. А. Моцарта «Весілля Фігаро». 1931–1934, 1935–1941 — диригент Харківської опери. Працював у Музично-драматичному інституті (від 1934 — Харківській державній консерваторії, тепер Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського): був асистентом С. Богатирьова у класі інструментування (1932–1933), вів оркестровий клас, викладав диригування, інструментування, читання партитур (1935–1941). 1940–1941 — завідувач кафедри диригування. 1934–1935, 1944–1949, 1953–1959 — диригент Київського театру опери та балету (тепер Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка). 1942–1944 під час Другої світової війни перебував в евакуації в м. Іркутську у складі об’єднаної трупи Харківського і Київського оперних театрів, де здійснив перше сценічне втілення опери М. Вериківського «Наймичка» (1943). Після отримання Державної премії СРСР за постановку опери «Іван Сусанін» М. Глинки (1949) його запросили працювати у Великому театрі в м. Москві. Вів класи оркестрової й оперної підготовки (1934–1935, 1946–1973; від 1962 — професор) у Київській консерваторії (тепер Національна музична академія України імені Петра Чайковського). Від 1946 — один із фундаторів та диригент Оперної студії при консерваторії, на сцені якої здійснив постановку опер «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського в первісній редакції, «Ноктюрн» М. Лисенка у власному оркеструванні, «Чарівна флейта» В. А. Моцарта тощо.

1951–1952 працював диригентом Симфонічного оркестру Українського радіо. (тепер Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо). Входив до складу журі ІІ Всесоюзного конкурсу диригентів (1966). Після 1973 займався композиторською та музично-публіцистичною діяльністю.

Творчість

Як оперно-симфонічний диригент сформувався під впливом сучасників — Г. Адлера, Л. Штейнберга, А. Маргуляна, А. Пазовського. У роботі з оркестром демонстрував якості аналітика та диригента-мислителя, прагнув найповнішого розкриття композиторського задуму музичного твору, спираючись на «енциклопедичну» обізнаність. Значну увагу приділяв роботі зі співаками. Виховав плеяду солістів у Київському оперному театрі (тепер Національна опера України): Л. Лобанова, Є. Мірошниченко, В. Любимова (1925–2020; Україна), Е. Томм, Д. Гнатюк, А. Кікоть, М. Шевченко (1923–1993; Україна) та ін.

Оперний репертуар диригента нараховував майже 50 класичних і сучасних оперних творів. Уперше виконав українські опери «Наймичка» М. Вериківського, «Честь», «Ростислава» Г. Жуковського (1913–1976; тепер Україна), «Молода гвардія», «Зоря над Двиною» Ю. Мейтуса, «Милана», «Арсенал» Г. Майбороди.

Співпрацював із композиторами-сучасниками щодо адаптації їхніх творів для оперної сцени.

Найвідоміші постановки: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Севільський цирюльник» Дж. Россіні, «Весілля Фігаро» та «Чарівна флейта» В. Моцарта, «Бал-маскарад», «Отелло», «Аїда» Дж. Верді, «Фауст» Ш. Ф. Гуно, «Тоска» Дж. Пуччині, «Віндзорські витівниці» О. Ніколаї (1810–1849; тепер Німеччина), «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського, «Приборкання непокірної» В. Шебаліна (1902–1963; тепер Росія) та ін.

У концертній діяльності пропагував симфонічні твори українських композиторів: Л. Ревуцького, С. Людкевича, А. Штогаренка, Г. Майбороди. Визнаний інтерпретатор творів А. В. Моцарта. Диригував симфонічними оркестрами в містах Києві, Харкові, Львові, Одесі, Москві. Вплинув на розвиток українського кінематографу, записав музику до майже 50 фільмів, зокрема фільму-опери «Запорожець за Дунаєм», художніх кінокартин «Сон», «Повія», «Украдене щастя», «За двома зайцями», «Олекса Довбуш», «Українська рапсодія», «Роман і Франческа» тощо. З-поміж грамзаписів — опера «Запорожець за Дунаєм» (1947) за участю І. Паторжинського, І. Козловського, М. Литвиненко-Вольгемут, З. Гайдай, М. Гришка.

Музичні твори: 2 симфонічні сюїти (1981), Симфонія пам’яті С. Гулака-Артемовського (1983) на теми з опери «Запорожець за Дунаєм»; оркестрування опери «Катерина» (ІІ акт) М. Аркаса, «Ноктюрн» М. Лисенка, «Орфей і Евридіка» К. В. Р. фон Глюка та ін.

Автор статей і рецензій, присвячених музичному виконавству.

Визнання

Лауреат Державної премії СРСР (1949).

Лауреат Всесоюзного фестивалю драматичних і музичних театрів, ансамблів і хорів (1957).

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1960, 1971).

На фасаді будинку по вул. Є. Чикаленка, 21 в м. Києві, де від 1944 мешкав диригент, 1992 встановлено меморіальну дошку.

Праці

Парадокс про диригента // Музика. 1974. № 4. С. 10–11.
До проблеми виконавства // Музика. 1976. № 4. С. 12–14.
Невикористані можливості гри на гобої // Музика. 1977. № 3. С. 25–26 (у співавт.).
Свято мистецтва // Михайло Роменський : спогади, матеріали / Упоряд. П. П. Поляков. Київ : Музична Україна, 1982. С. 155–158.
Об операх Б. Н. Лятошинского // Борис Лятошинский : воспоминания, письма, материалы / Сост. И. С. Царевич. Киев : Музична Україна, 1985. Ч. 1 : Воспоминания. С. 126–127.
Статьи. Воспоминания / Сост. В. В. Тольба. Киев : Музична Україна, 1986. 200 с.
Подвижник українського оперного театру : [про В. Я. Йориша] // Культура і життя. 1999. 27 листоп. (№ 45). С. 4.
Учитель співу : [про Д. Г. Євтушенка] // Музика. 2003. № 5/6. С. 27.

Література

Станішевський Ю. О. Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка : історія і сучасність. Київ : Музична Україна, 2002. С. 320–324, 358–361, 412–415.
Вениамин Тольба. Портрет дирижёра в воспоминаниях современников : к 100-летию со дня рождения / Сост. В. В. Тольба. Нежин : Аспект-Полиграф, 2009. 196 с.
Чепалов А. И. Записки «призрака оперы». Харьков : Золотые страницы, 2012. 256 с.
Тольба Веніамін Савелійович // Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського. 1917–2017. До 100-річчя від дня заснування : у 2 т. Харків : Водний спектр Джі-Ем-Пі, 2017. Т. 1 : Музичне мистецтво. С. 544–545.
Плужников В. Н. Из истории становления харьковской школы оркестрового дирижирования // Аспекти історичного музикознавства : зб. наук. ст. Харків : ХНУМ ім. І. П. Котляревського, 2017. Вип. 10. С. 136–154.
Летичевська О. М. Хорове виконавство в оперній виставі: творчість Л. М. Венедиктова. Київ : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2018. 312 с.

Автор ВУЕ

О. М. Летичевська

Покликання на цю статтю: Летичевська О. М. Тольба, Веніамін Савелійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Тольба, Веніамін Савелійович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.03.2026