Сіон

Сіо́н (від івр. ציון, етимологія достеменно невідома) — багатозначний термін, географічна та історична назва, священна метафора.

1) Початково (бл. 10 ст. до н.е.) — пагорб у південносхідній частині м. Єрусалима (висота понад 760 м). До захоплення міста царем Давидом тут було розташоване найдревніше поселення та однойменна фортеця євусейців (2 Сам. 5:6). Після перемоги царя, який розширив і укріпив фортецю, вона отримала ще одну назву — Ір-Давид, букв. місто Давида (див. 2 Сам. 5:7, 1 Царів 8:1). Місто стало резиденцією царя та політичним центром всього царства. У скелях Сіона, за Біблією, знаходилися гробниці Давида (1 Царів 2:10), Соломона та інших царів.

2) Пізніше горою Сіон називали й сусідній пагорб Офель, згодом — Храмову гору (до 1 ст. н. е.). Назву також поширено на т. з. Верхнє місто Єрусалима, огороджене муром в елліністичний період. У промовах біблійних пророків і псальмах Сіон звеличено як священну гору, місце перебування Бога, де йому вклоняються й славлять (наприклад, Йоіл 4:17, 21; Ісая 60:14).

3) З часом назва Сіон була поширена не тільки на весь Єрусалим (Міх. 4:8), а й на коліно Юди та на все Юдейське царство, землю Юдеї. Термін «донька Сіона» міг позначати м. Єрусалим, його мешканців або навіть всіх ізраїльтян. Переносно — місце перебування Бога на небесах, місце Слави Божої, звідки прийде спасіння Ізраїлю, Царство Боже земне й горнє. Для юдеїв термін став символом національних сподівань і Землі обіцяної, до якої єврейський народ прагнув від часу Вавилонського полону, розпорошення у діаспорі. Звідси назва єврейського руху за національне відродження — сіонізм.

4) Близько 1 ст. н. е. (можливо, після руйнування Єрусалимського храму) цю назву перебрав західний пагорб міста. Відповідно, від часів Візантії саме він вважався фактичним місцем поховання царя Давида (історики та археологи спростовують цю версію). Натепер Сіоном іменують південну частину західного пагорбу за мурами Старого міста.