Аутопоезис

Аутопое́зис, аутопое́зіс, автопое́зис, аутопое́з (від ауто… і грец. ποίησις — створення) — тип живої системи (зокрема й у людини), здатної до самовідтворення й самостворення, самопобудови, реплікації (без розподілу на виробника і продукт).

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
3 Значення
4 Джерела
5 Література
6 Автор ВУЕ

Історична довідка

Термін ввели 1972 у науковий обіг учені-біологи У. Матурана (нар. 1928) і Ф. Варела (1946–2001; обидва — Чилі), розуміючи під аутопоезисом тип організації живого, що має властивість породжувати, будувати, конституювати й забезпечувати самих себе. При цьому відбувається не лише самовідтворення, а й продукування системою чогось нового, що перетворює її на власний витвір.

Термін переосмислив Н. Луман у контексті системно-комунікативної теорії для пояснення функціонування та взаємодії соціальних систем.

Характеристика

Аутопоезисні системи — цілісності та мережі виробництва компонентів, які одночасно рекурсивно генерують мережу, що їх виробляє, і конституюють її кордони (наприклад, клітина виробляє компоненти своєї власної мембрани, без яких не могла б ані існувати як така, ані виробляти ці компоненти). Аутопоезну організацію вчені вважають важливим критерієм вирізнення живого.

Значення

Теорія аутопоезису вплинула на низку теоретичних і практичних галузей: природознавство, когнітивні науки, штучний інтелект, соціологію й соціальну психологію, синергетику, комунікації теорію, сімейну психотерапію, правознавство тощо.

Джерела

Luhmann N. Einfьhrung in die Systemtheorie. Heidelberg : Carl-Auer-Systeme, 2004. 347 p.
Varela F. J., Maturana H. R. Demбquinas y seresvivos: Laorganizaciуndelovivo. Buenos Aires : Lumen ; SantiagodeChile : Universitaria, 2004. 140 p.
Varela F. J., Maturana H. R. El Arboldel Conocimiento: Las Bases Biologicasdel Conocer Humano. Santiago de Chile :Universitaria, 2009. 172 p.

Література

Аутопоезис соціальних систем / За ред. В. П. Беха. Київ : Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
2010. 746 с.
Новоселова Г. Сущность и эволюцияпонятия «аутопойезис» // Державне управління: удосконалення та розвиток. 2011. № 8. С. 1–5. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Duur_2011_8_18
Силкіна С. О. Методологічний потенціал теорії аутопоезисув становленні нової парадигми гуманізму // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. 2016. Вип. 67. С. 71–80. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=znpgvzdia_2016_67_8
Середа О. До питання визначення правового аутопоезису // Вісник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
2017. № 2. С. 40–45.