Синодальний переклад Біблії

Синода́льний пере́клад Бі́блії — усталене позначення першого перекладу Біблії з церковнослов’янської мови російською мовою, здійснений у 19 ст., який дотепер використовує Російська православна церква. Був затверджений Святійшим синодом для домашнього читання (а не літургійного використання), звідси й назва.

До початку 19 ст. церковнослов’янську мову Єлизаветинської Біблії погано розуміла більшість населення Російської імперії. Робота над новим перекладом, адаптованим до тогочасної російської мови, тривала майже шість десятиліть (з перервами). Перші фрагменти опубліковані 1819 (чотири Євангелія), 1822 вийшло перше повне видання Нового Завіту і Псалтир, повний текст завершено 1876. Переклад канонічних книг Старого Завіту здійснювали з масоретського тексту, книг Нового Завіту — з друкованих видань грецькою мовою (т. з. Textus Receptus). Уже після публікації переклад зазнав гострої критики як з боку науковців (лінгвістів, філологів, сходознавців), так і богословів-біблеїстів за численні відхилення від оригінального масоретського тексту, тенденційні інтерпретації оригіналу.

Переклад широко використовують російськомовні віряни різних конфесій: не лише православні, а й католики, баптисти, п’ятидесятники, адвентисти та інші.