Перек, Жорж

Пере́к, Жорж (фр. Perec, Georges; 07.03.1936, м. Париж, Франція — 03.03.1982, м. Іврі-сюр-Сен, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція) — письменник, кіносценарист, автор єдиного у 20 ст. роману-ліпограми. Писав французькою мовою.

Перек, Жорж (Perec, Georges)
Народження	07.03.1936
Місце народження	Париж
Смерть	03.03.1982
Місце смерті	Іврі-сюр-Сен
Місце поховання	Пер-Лашез
Alma mater	Паризький університет
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	літературна творчість, кінематографія

Життєпис

Народився у робітничій сім’ї емігрантів з Польщі. Батько загинув на фронті під час Другої світової війни у червні 1940, мати — наприкінці 1942 в концентраційному таборі Аушвіц.

З осені 1942 до кінця війни жив у інтернаті у вільній зоні в містах Віллар-де-Лані та Ланс-ан-Веркорі (обидва — тепер у регіоні Овернь — Рона — Альпи). Повернувся до м. Парижа в 1945. Виховувався тіткою, згодом був нею усиновлений.

Навчався з 1949 у ліцеї К. Бернара (м. Париж), згодом у колежі Жоффруа Сент-Ілера в м. Етампі (тепер регіон Іль-де-Франс). Від 1954 вивчав історію у Паризькому університеті, 1960–1961 — соціологію в Тунісі.

Літературну творчість розпочав з 18 років. Від 1955 писав для літературних журналів: замітки — для «Нувель ревю франсез» (франц. «Nouvelle Revue française») і критику — для «Леттр нувель» (франц. «Les Lettres nouvelles»). З 1960 опублікував кілька статей у літературному і політичному журналі «Партизан» (франц. «Partisans»).

Проходив військову службу у м. По (тепер регіон Нова Аквітанія) у полку десантників-парашутистів (1958–1959).

Працював архівістом у службі медичних досліджень (1961–1978).

Від 1966 належав до літературної групи письменників-новаторів УЛІПО (франц. Oulipo, «Ouvroir de littérature potentiel» — «Відкриття потенційної літератури»), які займалися «перевідкриттям літературних обмежень», зокрема, питаннями взаємозв’язку між математикою та поезією. Працював також у кінематографі, на радіо, у пресі, зокрема з 1976 вів у журналі «Пуен» («Le Point») рубрику «Кросворди».

На запрошення кафедри французької мови Університету Квінсленда відвідав Австралію (серпень — жовтень 1981), читав лекції студентам.

Помер від раку легенів. Похований у колумбарії кладовища Пер-Лашез.

Творчість

Література

Перек — один з оригінальних письменників 20 ст., літератор-новатор, його творчість не належить до якогось певного напряму чи школи. Твори насичені конфліктами, дивними персонажами, вбивствами, зрадами тощо.

Перші романи Перека за життя не були опубліковані: «Замах у Сараєво» («L’Attentat de Sarajevo»; 1957, опублікований 2016), «Гаспар не помер» [«Gaspard pas mort»; 1958–1959; згодом перейменований на «Кондотьєр» («Le Condottière»); опублікований 2012], «Я просуваюся вперед непомітний» («J’avance masqué»; перейменований на «Gradus ad Parnassum», 1961).

Перший опублікований роман «Речі. Історія шістдесятих років» («Les Choses. Une histoire des années soixante»; 1965) мав успіх, отримав престижну літературну премію Т. Ренодо, був перекладений багатьма мовами (зокрема англійською, іспанською, італійською, німецькою, румунською, російською, угорською, японською та ін.), згодом багаторазово перевидавався, увійшов до шкільних підручників. Твір вважають соціологічним — йдеться про засудження суспільства споживання, яке з’явилося у 1960-х. Завдяки публікації письменник став відомим, розпочалася літературна кар’єра.

Автор романів: «Чий велик з хромованим кермом посеред двору?» («Quel petit vélo à guidon chromé au fond de la cour?»; 1966), «Людина, що спить» («Un homme qui dort»; 1967), «Зникнення» («La Disparition»; 1969), «Повернені» («Les Revenentes»; 1972), «W, або Спогади дитинства» («W ou le Souvenir d’enfance»; 1975), «Життя. Інструкція з експлуатації» («La Vie mode d’emploi»; 1978, премія Медічі), «Кабінет аматора. Історія картини» («Un cabinet d’amateur. Histoire d’un tableau»; 1979); поеми в прозі «Оповідання Елліс Айленд» («Récits d’Ellis Island»; 1980), п’єс, статей, поем тощо.

Твори Перека вирізняються віртуозним володінням словом. Ліпограматичні твори «Зникнення» (у тексті немає літери «е» — найважливішої та найчастішої у французькій мові) та «Повернені» (в усіх словах вживається лише одна голосна — «е») свідчать про захоплення літературною технікою. Словесні формальні пошуки Перека мали на меті реабілітувати літературну майстерність, якою тривалий час нехтували автори. Практикуючи написання роману як математичну гру, Перек у реалістичній манері вдавався до акробатичної ретельності в описах деталей і оповіді.

Роман «W, або спогад дитинства» містить автобіографічну розповідь дитини, що пережила Другу світову війну і втратила батьків. Уривки цієї розповіді чергуються з уривками вигаданої історії про життя на острові W. У цій алегорії вгадується реальність нацистських концтаборів. Тексти двох сюжетів чергуються між собою, вони набрані різними шрифтами (читач може обирати, яку з оповідей чи обидві читати).

Вершина новаторських пошуків Перека — роман «Життя. Інструкція з експлуатації» — про спробу художника за допомогою окремих пазлів намалювати життя паризької багатоповерхівки. Ця книга поєднує усі жанри: детектив, фантастику, психологічний, етнологічний роман тощо.

Писав також поетичні твори: збірки «Виразки» («Ulcerations»; 1974), «Алфавіти» («Alphabets»; 1976), «Загородження» («La Clôture»; 1980). У поезії експерементував, накладав на себе певні обмеження. Наприклад, збірка «Алфавіти» містить 1936 гетерограматичних (граматично інших) віршів, тобто кожен з них не повторює жодної своєї літери. Кожен вірш складається з 10 найчастіших літер французького алфавіту (E, S, A, R, T, I, N, U, L, O), а також однієї з 16 літер, що залишилися (B, C, D тощо).

Автор найдовшого у світовій літературі паліндрома (тексту, що читається однаково зліва направо та справа наліво) обсягом 5 тис. знаків. Після смерті письменника залишилася низка незавершених текстів, які виходили збірками від 1985.

Романи Перека українською мовою переклали В. Омельченко, Г. Малець, Р. Осадчук.

Кіно

Письменник від 1974 працював у кінематографії як режисер — короткометражний фільм «Місце втечі» (1978, за власним автобіографічним оповіданням), сценарист — «Людина, що спить» (1974, за власним романом, режисер Б. Кейзанн; премія Ж. Віго), телефільм «Око іншого» (1977, режисер Б. Кейзанн), драматичний фільм «Повернення до коханої» (1979, режисер Ж.-Ф. Адам), «Оповідання Елліс Айленд», за власним твором, 1979, режисер Р. Бобер), діалогіст — фільм у жанрі неонуар «Чорна серія» (1979, режисер А. Карно). Фільм «Чорна серія» був включений до офіційної програми Каннського кінофестивалю, отримав 5 номінацій на премію «Сезар», зокрема за найкращий сценарій.

Нагороди та визнання

Лауреат літературних премій Т. Ренодо (1965), Медичі (1978).

На честь письменника названі вулиці, бібліотеки в кількох містах Франції, астероїд (відкритий 1982), випущено марку (2002).

Асоціація Перека (утворена 1982) сприяє читанню, дослідженню та розповсюдженню творів письменника.

Цитата

«Тепер у мене є спогади, — скороминущі чи стійкі, дріб’язкові чи важливі, та їх ніщо не об’єднує. […] Цей період мого життя був характерний передусім відсутністю орієнтирів: спогади — наче обривки життя, що плавають у порожнечі. Жодного якоря. Ніщо не втримує їх на місці, не припиняє. Майже ніщо їх не підкріплює. Жодної хронології, окрім тієї, яку я з часом довільно вибудовував за плином часу»
Цит. за: (Перек Ж. W, або спогад дитинства / Пер. з фр. Г. Малець. Київ : Пульсари, 2014. С. 89).

Твори

Les Choses. Paris : Julliard, 1965. 135 p.
La vie mode d’emploi. Paris : Hachette, 1978. 700 p.
Œuvres : en 2 t. Paris : Gallimard, 2017.
Укр. перекл. — Речі. Історія шістдесятих років / Пер. В. Омельченко // Таким було наше кохання. Сучасна французька повість. Київ : Дніпро, 1985. С. 59–136.
W, або спогад дитинства / Пер Г. Малець. Київ : Пульсари, 2014. 196 с.
Речі. Людина, що спить / Пер Р. Осадчук. Київ : Комубук, 2022. 224 с.

Література

Burgelin C. George Perec. Paris : Les Contemporains, 1988. 256 р.
Roche A. W ou Le souvenir d’enfance de Georges Perec. Paris : Gallimard, 1997. 240 p.
Damour J.-P., Stemmer V. Perec Georges // Beaumarchais J.-P., Couty D., Rey A. Dictionnaire des écrivains de langue française : en 2 t. Paris : Larousse, 2001. T. 2. P. 1382–1385.
Рош А. Жорж Перек // Алхімія слова живого. Французький роман 1945–2000. Київ : Промінь, 2005. C. 159–163.
Magné B. Georges Perec. Paris : Armand Colin, 2005. 128 р.
Bellos D. George Perec, une vie dans les mots. Paris : Seuil, 2022. 816 р.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Перек, Жорж // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Перек, Жорж (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.03.2025