Пастир

Па́стир — багатозначний термін.

1) У Новому Завіті — алегорія духовного пастуха, вівчара, який має турботливо пасти свою отару, пильнувати її, повертати в кошару заблудлих овець. Із добрим пастирем неодноразово порівняно Ісуса Христа: «Побачивши ж юрби, Він змилосердився над ними, оскільки були втомлені та розпорошені, наче вівці, які не мають пастуха» (Мт. 9:36), «Не бійся, мале стадо, бо уподобав ваш Отець дати вам Царство (Лк. 12:32), «Я — Пастир добрий! Пастир добрий кладе Свою душу за овець!» (Ів. 10:11), «Я маю й інших овець, які не з цієї кошари, тож Мені треба і їх привести; вони почують Мій голос, і буде одна отара й один Пастир» (Ів. 10:16) тощо. Словами «Господь — мій Пастир. Я не матиму недостатку» починається один із Давидових псалмів (Пс. 23:1).

2) Священнослужитель, клірик, який наглядає за «Господньою паствою». За Євангелієм від Івана Ісус тричі наказав Симону-Петру: «Паси ягнята Мої!», «Паси вівці Мої!» (Ів. 21:15‒17). Апостол Павло наставляв ефеських пресвітерів: «Пильнуйте себе та всю отару, в якій вас Дух Святий поставив єпископами, щоби пасти Церкву…, яку Він придбав Своєю кров’ю» (Дії 20:28). Апостол Петро напучував пресвітерів подавати особистий приклад правдиво християнського життя: «Пасіть те Боже стадо, що є у вас; наглядайте не з примусу, а добровільно, по-Божому; не задля ненаситної жадоби користі, а з ревності; …як ті, хто сам є прикладом для стада» (1 Петра 5:1‒3). При цьому Христос означений як Архипастир (1 Петра 5:4). У ранньому християнстві пастирем називали єпископа; пізніше термін поширився на інше духовенство, натепер так називають кожного священника як духовного наставника мирян, пастви (у католицизмі, протестантизмі — пастор). У межах православного та католицького богослов’я розвинуто окрему дисципліну — пастирське (пасторське) богослов’я, що обгрунтовує боговстановленість пастирького служіння, його необхідність у справі спасіння мирян, повчає про моральні риси та якості пастиря, формулює основні вимоги до священників як духовних наставників.