Остром, Елінор


Остром, Елінор

(Ostrom, Elinor)

Народження 07.08.1933
Місце народження Лос-Анджелес, штат Каліфорнія, США
Смерть 12.06.2012
Місце смерті Блумінгтон, штат Індіана, США


О́стром, Еліно́р (англ. Ostrom, Elinor; уроджена Аван, Елінор Клер, англ. Awan, Elinor Claire; 07.08.1933, м. Лос-Анджелес, штат Каліфорнія, США — 12.06.2012, м. Блумінгтон, штат Індіана, США) — політолог, економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки (2009; спільно з О. Вільямсоном) за аналіз економічного врядування, особливо щодо благ суспільних.


Життєпис

Народилася в сім’ї голлівудського художника-декоратора і постановника та музикантки. Після розлучення батьків залишилася з матір’ю.

1951 закінчила старшу школу Беверлі-Гіллз. Участь у команді дебатів та ораторських конкурсах допомогли їй подолати ваду мовлення (заїкання). Викладала плавання, щоб заощадити кошти на вищу освіту.

Навчалася в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі, де 1954 здобула ступінь бакалавра мистецтв з політології (з відзнакою), 1962 — ступінь магістра мистецтв.

Після закінчення університету зіткнулася із гендерною дискримінацією на ринку праці. Працювала на канцеляристських та адміністративних посадах.

1965 здобула ступінь доктора філософії з політології, захистивши дисертацію «Громадське підприємництво: Тематичне дослідження з управління басейном ґрунтових вод». Наукову працю присвятила проблемі самоорганізації користувачів вод ґрунтових у Південній Каліфорнії, що дало змогу запобігти інфільтрації солоної води та ефективно управляти спільним ресурсом. Дослідження заклало основи її майбутньої авторської теорії.

1965 переїхала до м. Блумінгтона (округ Монро, штат Індіана), де працювала в Університеті Індіани. Пройшла шлях від запрошеного доцента (з 1965) до професора (з 1974). 1980–1984 — завідувач кафедри політології (перша жінка на цій посаді).

Від 2006 — директор-засновниця Центру вивчення інституційного різноманіття при Університеті штату Аризона.

Наукова діяльність

Наукова діяльність Остром зосереджена на теорії дії колективної, управлінні спільними ресурсами та ролі інституцій в економічному врядуванні. Її праці належать до течії нової інституціональної економіки.

1973 разом із чоловіком, професором політології В. Остромом (1919–2012; США) заснували в Університеті Індіани «Майстерню з політичної теорії та політичного аналізу» — міждисциплінарний центр, що став інтелектуальною базою для розвитку їхніх ідей, поєднуючи політологію, економіку та соціологію.

Ранні дослідження (1970-ті) присвячено організації надання суспільних благ на місцевому рівні, зокрема аналізу ефективності поліцейських управлінь у мегаполісах США.

Визнання здобула завдяки праці «Керування спільним» (1990), де переглянула панівну теорію «трагедії спільного» (1968) еколога Ґ. Гардіна (1915–2003; США). На основі масштабних польових досліджень (зокрема, систем іригації в Непалі та Іспанії, управління лісами у Швейцарії та Японії, рибальства в США та Індонезії) довела, що люди не завжди діють егоїстично і не завжди вичерпують спільні ресурси.

Емпірично продемонструвала, що спільноти користувачів здатні самі розробляти складні й ефективні інституційні механізми (правила, норми, санкції) для довготривалого та сталого управління спільними ресурсами, уникаючи як повної приватизації, так і надмірного державного контролю.

Сформулювала вісім принципів проєктування (англ. design principles) для стабільних інституцій управління спільним:

  1. Чітко визначені межі (ресурсу та спільноти користувачів).
  2. Відповідність правил місцевим умовам.
  3. Участь користувачів в ухваленні рішень (колективний вибір).
  4. Наявність моніторингу (контролю).
  5. Градуйовані санкції для порушників.
  6. Механізми швидкого вирішення конфліктів.
  7. Визнання права спільноти на самоорганізацію з боку зовнішньої влади.
  8. Багаторівнева структура (для великих ресурсів).

Нагороди та визнання

Перша жінка, яка отримала Нобелівську премію з економіки.

Лауреат премій: Френка Е. Сейдмана з політичної економії (1998), Югана Шютте в галузі політичних наук (1999; перша жінка-лауреат), Джона Карті за розвиток науки від Національної академії наук США (2004), Джеймса Медісона від Американської асоціації політичних наук (2005), В. Райкера з політології (2008; перша жінка-лауреат) та ін.

Член Американської академії мистецтв і наук (з 1991), Національної академії наук США, Американської асоціації сприяння розвитку науки (обидві — з 2001) тощо.

Президент Американської асоціації політичних наук (1996–1997).

Почесний доктор Цюрихського університету (з 1999), Міжнародного інституту соціальних досліджень Університету Еразма Роттердамського (м. Роттердам, Нідерланди, з 2002), Лулеоського технологічного університету (Швеція, з 2005), Уппсальського університету, Гумбольдтського університету Берліна (обидва — з 2007), Норвезького університету природничих і технічних наук (м. Тронгейм), Університету Макгілла (м. Монреаль, Канада, обидва — з 2008), Університету штату Мічиган (м. Іст-Лансінг, з 2010), Університету Монпельє (Франція, з 2011), почесний професор Університету Бейхан (м. Пекін, Китай, з 2011) тощо.

2012 журнал «Тайм» («Time») назвав її однією зі 100 найвпливовіших людей світу.

Праці

  1.  Community Organization and the Provision of Police Services. Indiana University, Department of Political Sciences, 1970. 132 p.
  2.  Multi-Mode Measures : From Potholes to Police. Productivity and Program Evaluation : Challenges for the Public Service, 1976. 13 p.
  3.  Local Government in the United States. San Francisco : ICS Press, 1988. 274 p. (у співавт.).

Governing the Commons : The Evolution of Institutions for Collective Action. Cambridge : Cambridge University Press, 1990. 298 p.

  1.  Crafting Institutions for Self-Governing Irrigation Systems. San Francisco : Institute for Contemporary Studies Press, 1992. 112 p.
  2.  Rules, games, and common-pool resources. Ann Arbor : University of Michigan Press, 1994. 385 p. (у співавт.).
  3.  Understanding institutional diversity. Princeton ; Oxford : Princeton University Press, 2005. 370 p.
  4.  Working Together : Collective Action, the Commons, and Multiple Methods in Practice. Princeton, NJ : Princeton University Press, 2010. 376 p. (у співавт.).
  5.  The Future of the Commons : Beyond Market Failure and Government Regulation. London : The Institute of Economic Affairs, 2012. 111 p. (у співавт.).
  6.  Polycentric Systems : Multilevel Governance Involving a Diversity of Organizations // Global Environmental Commons : Analytical and Political Challenges in Building Governance Mechanisms. Cambridge, MA : Oxford University Press, 2012. P. 105–125 (у співавт.).



Література

  1.  Ostrom V. Artisanship and artifact // Public Administration Review. 1980. Vol. 40. № 4. P. 309–317.
  2.  Aligica P. D., Boettke P. Challenging Institutional Analysis and Development : The Bloomington School. London : Routledge, 2009. 176 p.
  3.  Sabetti F. Constitutional Artisanship and Institutional Diversity : Elinor Ostrom, Vincent Ostrom, and the Workshop // The Good Society. 2011. Vol. 20. № 1. P. 73–83.
  4.  Anderies J. M., Janssen M. A. Elinor Ostrom (1933–2012) : Pioneer in the Interdisciplinary Science of Coupled Social-Ecological Systems // PLOS Biology. 2012. Vol. 10. № 10. Art. e1001405.
  5.  Aligica P. D. Institutional Diversity and Political Economy : The Ostroms and Beyond. Oxford : Oxford University Press, 2013. 256 p.
  6.  McCay B. J., Bennett J. Elinor Ostrom 1933–2012 : A Biographical Memoir. Washington, DC : National Academy of Sciences, 2014. 9 p.
  7.  Aligica P. D. Public Administration, Public Choice and the Ostroms : the achievements, the failure, the promise // Public Choice. 2015. Vol. 163. № 1–2. P. 111–127.
  8.  Tarko V. Elinor Ostrom : An Intellectual Biography. London : Rowman & Littlefield International, 2017. 202 p.
  9.  Wall D. The Sustainable Economics of Elinor Ostrom : Commons, Contestation and Craft. New York ; London : Routledge, 2021. 236 p.
  10.  Wilson D. S. The Tragedy of the Commons : How Elinor Ostrom Solved One of Life’s Greatest Dilemmas // David Sloan Wilson Online Archive. 2022.17.02. URL :
  11.  Aligica P. D., Boettke P. Ostrom, Elinor (1933–2012) // The Essential Women of Liberty. Fraser Institute, 2022. P. 107–122.

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Тицький С. І. Остром, Елінор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Остром, Елінор (дата звернення: 11.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.04.2026


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶