Мартінсон, Гаррі

Мáртінсон, Гáррі Éдмунд (швед. Martinson, Harry Edmund ; 06.05.1904, парафія Нютебуда, волость Ємсхег, лен Блекінге, Швеція — 11.02.1978, парафія Сольна, лен Стокгольм, Швеція) — поет, прозаїк, драматург, лауреат Нобелівської премії з літератури (1974).

Мартінсон, Гаррі (Martinson, Harry Edmund)
Народження	06.05.1904
Місце народження	Блекінге
Смерть	11.02.1978
Місце смерті	Стокгольм (лен)
Місце поховання	цвинтар Сільвердал
Місце діяльності	Швеція
Напрями діяльності	літературна творчість
Відзнака	Нобелівська премія з літератури (1974).

Життєпис

Народився в багатодітній сім’ї. 1910 втратив батька. 1911, після еміграції матері до США, залишився разом із братами та сестрами під опікою місцевої парафії. Жив у різних селянських родинах, згодом — у дитячому притулку.

1920–1927 служив кочегаром на кораблі, відвідав Бразилію та Індію. У перервах між рейсами подорожував пішки по Швеції та Норвегії. Від 1949 — член Шведської академії.

В останні роки життя страждав від депресії, викликаної падінням інтересу до його творчості та критичним ставленням до неї деяких рецензентів.

Творчість

1929 разом із А. Н. Лундквістом, Е. Асклундом (1908–1980), Г. Сандгреном (1904–1983) та Й. К’єллгреном (1907–1948; усі — Швеція) опублікував антологію віршів і прози «П’ятеро молодих» (швед. «Fem Unga»). Головні мотиви книги — уславлення життя в усіх його проявах, розкутість і природність.

Відомим став після виходу поетичної збірки «Кочівник» («Nomad»; 1931). У прозі дебютував книгою подорожніх нарисів «Мандрівки без мети» («Resor utan mål»; 1932).

Своєму дитинству присвятив роман «Цвітіння кропиви» («Nässlorna blomma»; 1935), наступним автобіографічним твором стала книга «Вихід у світ» («Vägen ut»; 1936).

1937 написав радіоп’єсу «Стерновий із Молукських островів» («Lotsen från Moluckas»; уперше надруковано 1948), яку присвятив експедиції Ф. Магеллана.

1940 вийшла друком збірка есеїв «Смертельна реальність» («Verklighet till döds»). У ній, зокрема, відтворив атмосферу І З’їзду радянських письменників, куди його запросили як іноземного гостя; згадав про культ Й. Сталіна, що панував у СРСР; розповів про стан мистецтва в тоталітарній державі (див. Тоталітаризм), акцентувавши на письменницькій несвободі. Не сприймав сучасний йому прогрес науково-технічний, вважав його причиною нещасть цивілізації.

У романі «Дорога в Королівство дзвонів» («Vägen till Klockrike»; 1948) розкрив тему бродяжництва. Події розгортаються в кінці 19 — на початку 20 ст. Для головного героя твору — схильного до мандрів колишнього цигарника Боллє — бродяжництво є пристрастю, прагненням до незалежності, свого роду протестом проти життя, яким живе більшість. Зі сторінок роману постають кілька типів безхатьків, у кожного з яких своя філософія та історія. Торкнувся також теми згубності індустріалізації, що спричиняє безробіття, а відтак — вимушене бродяжництво і масову еміграцію. 1953 роман екранізував режисер Г. Скоглунд (1899–1983; Швеція), спільно з яким письменник створив сценарій картини. Вершиною творчості вважають науково-фантастичну поему «Аніара» («Aniara»; 1956). Твір розповідає про подорож людей, які тікають із зараженої радіацією Землі на космічному кораблі «Аніара» на Марс. Корабель (Мартінсон називав його голдондер; використання оказіоналізмів — одна з мовних особливостей стилю поеми) збивається з курсу. Згодом потік космічного каміння завдає йому шкоди і рятівна мандрівка перетворюється на довгий політ у напрямку сузір’я Ліри, під час якого помирають усі пасажири «Аніари». На думку критиків, «Аніара» та ті, хто на ній перебувають, уособлюють Землю і людство. Сама ж Земля у творі являє собою зруйнований людиною і втрачений нею рай. На сюжет поеми письменник Е. Ліндегрен (1910–1968) написав лібрето для однойменної опери композитора К. Б. Бломдаля (1916–1968; обидва — Швеція), прем’єра якої відбулася 1959.

Увага до природи, замилування нею характерні для поетичних збірок «Кочівник», «Пассат» («Passad»; 1945), «Трави в Фуле» («Gräsen і Thule»; 1958), «Колісниця» («Vagnen»; 1960), «Вірші про світло та пітьму» («Dikter om ljus och mörker»; 1971) та останньої прижиттєвої — «Купини» («Tuvor»; 1973).

Зацікавлення історією, філософією та культурою Сходу знайшло відбиток у єдиній сценічній п’єсі «Три ножі з Вею» («Tre knivar från Wei»; 1964), події якої розгортаються в Китаї кінця 7 ст.

Мартінсон та Україна

Вірші Мартінсона переклав Д. Павличко.

Нагороди та визнання

1938 — Головна премія Дев’яти;

1944 — літературна премія газети «Свенска Дагбладет» (швед. «Svenska Dagbladet»);

1954 — премія Доблоуга;

1974 — Нобелівська премія з літератури (спільно з Е. Юнсоном) за «творчість, у якій у краплині роси відбивається космос» та ін.

1974 Шведське бібліотечне товариство заснувало літературну премію «Аніара».

Від 1988 Шведська академія присуджує стипендію пам’яті Мартінсона.

На честь письменника названо вулицю в м. Стокгольмі.

Додатково

Журналістська громадськість не сприйняла присудження Е. Юнсону та Мартінсону Нобелівської премії з літератури. Журналісти звинуватили Шведську академію, членами якої були лауреати, у корупції. Це негативно відбилося на душевному стані письменника. Перебуваючи в лікарні, Мартінсон вкоротив собі віку.

Твори

Aniara. Stockholm : Albert Bonniers, 1956. 218 p.
Dramatik: Gringo, Salvation, Lotsen från Moluckas, Tre knivar från Wei. Stockholm : Albert Bonniers, 1999. 250 p.
De tusen dikternas bok. Stockholm : Albert Bonniers, 2004. 192 p.
Dikter: 1929–1953, 1958–1973. Stockholm : Albert Bonniers, 2004. 243 p.
Vägen till Klockrike. Stockholm : Albert Bonniers, 2023. 327 p.

Література

Söderblom S. Harry Martinson. Stockholm : Natur och Kultur, 1994. 370 p.
Espmark K. Harry Martinson — mästaren. Stockholm : Norstedt, 2005. 205 p.
Larsson Bj. Harry Martinson: på luffen i ett författarskap. Stockholm : Carlssons, 2021. 261 p.

Автор ВУЕ

К. С. Буркут

Покликання на цю статтю: Буркут К. С. Мартінсон, Гаррі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мартінсон, Гаррі (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.07.2025