Марабут

Марабу́т [мурабут, мурабіт; фр. marabout з араб. مُرابِط‎‎ (murābiṭ) або араб. مَربوط‎‎ (marbūṭ) — той, хто живе в рибаті (укріпленні, монастирі), від араб. رباط‎ (ribāṭ) — укріплення, гарнізон, табір] — багатозначний термін.

1) Початково — член мусульманської релігійної громади, що жив у рибаті (назва прикордонних фортечних поселень, укріплених монастирів у Північно-Західній Африці, зокрема Марокко), виконував як релігійні, так і військово-оборонні функції. Витоки терміна сягають 11 ст., коли серед берберських племен поширилися мусульманські військово-релігійні братства, що вели аскетичний і дисциплінований спосіб життя в особливих фортецях (див. у ст. Альморавіди), пізніше поширився на суфійські обителі.

2) Від 13‒14 ст. із поширенням у Магрибі суфізму — проповідник, що закликав до утворення суфійського братства, засновник дервішського ордену, шанований мусульманами духовний наставник, мандрівний вчитель, аскет-відлюдник. Із часом — суфії назагал, а особливо ті, хто набув репутацію святих — валі. Термін перейняла французька колоніальна влада, його застосовували практично до кожного імама, мусульманського вчителя, релігійного або світського лідера.

3) У Північній Африці — мавзолей благочестивої людини, місце поховання святого. Найчастіше має вигляд споруди з характерним видовженим куполом (проте можуть бути зведені в традиціях місцевої архітектури). Поширені вірування в особливе благословення (барака), яке марабут отримав від Бога і передає навіть після своєї смерті. Такі святині є одночасно місцями паломництва та центрами ринків і релігійних фестивалів.

4) У Мавританії — найменування представників особливої соціальної групи (касти) берберського походження, що становили найосвіченішу частину населення, виконували релігійні функції (тлумачили Коран, здійснювали релігійні обряди), вчителювали.