Кукерсит

Кукерси́т (від Кукерс, нім. назви с. Кукрузе, Естонія) — масивний плитковий глинисто-мергелистий горючий сланець коричнево-бурого кольору, енергетичне паливо.

Залягає у Балтійському сланцевому басейні.

Кукерсит

Історична довідка

Термін «кукерсайт» уперше використав 1916 геолог М. Залеський (1877–1946; тепер Росія). Раніше породу називали кукерівським шаром і кукерівським вогняним сланцем. Жителі узбережжя Фінської затоки здавна знайомі з горючими сланцями і використовували їх як паливо. Й. Г. Георгі описав породу в Кенігсберзькому географічно-фізичному та природно-історичному описі (1791–1798). Перші масштабні спроби видобутку зроблено в 1880-х у районі с. Кукрузе (тепер — район м. Кохтла-Ярве, Естонія), промисловий видобуток — з 1916. Перший великий завод із видобутку нафти з кукерситу уведено в дію 1924 в м. Кохтла-Ярве. У 2020-х кукерсит покриває 62 % потреб Естонії в нафті і є важливим джерелом енергопостачання. Наприкінці 1990-х існувало 6 шахт глибиною до 80 м і 4 кар'єри. У менших масштабах кукерсит видобувають у РФ. Місця видобутку — між м. Санкт-Петербургом і кордоном з Естонією.

Характеристика

Куркесит — сланцева, переважно дрібнозерниста порода, місцями багата на скам’янілості, видимі неозброєним оком. Складається переважно з органічних структур. Колір — від світло- до темно-коричневого. Вміст нафти — до 46 % (один із найвищих у горючих сланцях у світі). Крім органічних речовин, може містити силікати, алюмосилікати, вапно. Вміст важких металів низький. Неоднорідний, всередині трапляються шари та конкреції вапняку. Головні складники: кероген (масова частка від 20 до 70 %), тонкозернистий уламковий матеріал, карбонат кальцію.

Походження. Поширення

В ордовику значні частини континентальної території були затоплені. Це сприяло утворенню покладів вапняку в мілководних морях Центральної і Північної Європи (зокрема на території країн Балтії). У районі колишнього с. Кукрузе значна кількість синьо-зелених водоростей виду Gloeocapsomorpha prisca відклалася в мілководному морі, утворивши морську гіттію (лагунний мул). На підставі порівняння з аналогічними сучасними відкладами припускають, що глибина морської зони, де утворився кукерсит, не перевищувала 4 м. Кукерсит поширений на східному узбережжі Фінської затоки як повторювані включення у вапнякових товщах потужністю від 20 до 30 м. Виявлено також до 50 окремих шарів кукерситу та кукерситоподібних порід товщиною від кількох сантиметрів до 2–3 м. Одне з головних родовищ розташовано поблизу м. Тапа в Естонії. Від м. Таллінна до м. Санкт-Петербурга залягають пласти кукерситу протяжністю понад 90 км, глибина залягання — від 20 м на півночі до 100–150 м на півдні, площа поширення — понад 50 тисяч км². Загальні запаси кукерситу Естонії оцінюють у межах від 6 до 21 млрд т.

Застосування

Кукерсит використовують переважно як енергетичне паливо, для отримання побутового газу, рідкого палива, хімічних продуктів. Зола кукерситу придатна для виробництва будівельних матеріалів, вапнування ґрунтів.

Література

1. Kattai V., Lokk U. Historical Review of the Kukersite Oil Shale Exploration in Estonia // Oil Shale. 1998. № 15 (2). P. 102–110.
2. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с.
3. Altun N., Hiçyilmaz C., Hwang J.-Y. et al. Oil Shales in the World and Turkey; Reserves, Current Situation and Future Prospects: A Review // Oil Shale. 2006. Vol. 23. № 3. P. 211–227.
4. Dyni J. R. Geology and Resources of Some World Oil-Shale Deposits. Scientific Investigations Report 2005–5294. Reston : U. S. Geological Survey, 2006. 49 p.
5. Murawski H., Meyer W. Geologisches Wörterbuch. Heidelberg : Spektrum Akademischer Verlag, 2010. 220 p.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Кукерсит // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кукерсит (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.08.2023