Коротич, Віталій Олексійович
Коро́тич, Віта́лій Олексі́йович (26.05.1936, м. Київ, тепер Україна — 29.09.2025, м. Москва, тепер Російська Федерація) — письменник, публіцист, перекладач, лікар. Лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1981). Писав українською та російською мовами.
|
Коротич, Віталій Олексійович | |
|---|---|
| Народження | 26.05.1936 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 29.09.2025 |
| Місце смерті | Москва |
| Alma mater | Національний медичний університет імені О. О. Богомольця |
| Місце діяльності | Київ, Москва |
| Напрями діяльності | поезія, переклад |
Зміст
Життєпис
Народився в сім'ї лікарів. Разом з батьками пережив німецьку окупацію.
1959 закінчив Київський медичний інститут (тепер Національний медичний університет імені О. О. Богомольця).
Працював лікарем, науковим співробітником Київського НДІ кардіології імені Стражеска (тепер Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска).
Член КПРС (з 1967).
Секретар правління Спілки письменників УРСР (1965–1969, 1981–1986), Спілки письменників СРСР (1981–1991). Народний депутат Верховної Ради УРСР 11 скликання. Народний депутат СРСР (1989–1991). Заступник голови Українського республіканського комітету захисту миру.
1969–1978 займався творчою діяльністю. У 1970-х часто перебував у закордонних відрядженнях. 1976 відвідав Університет Канзасу (м. Лоуренс, штат Канзас, США), у складі делегації УРСР — Генеральну Асамблею ООН у м. Нью-Йорку, у Канаді був учасником кампанії «за мир у світі та ядерне роззброєння». Як лектор виступав в університетах Канади, Австралії, Мексики, США.
Головний редактор журналів «Ранок» (1966–1967), «Всесвіт» (1978–1986), «Вогник» (рос. «Огонёк», м. Москва, 1986–1991).
1991–1998 — професор Бостонського університету.
Від 2014 мешкав у м. Москві. Голова редакційної ради тижневика «Бульвар» (1998–2014). Дописував у газету «Новий погляд» (рос. «Новый взгляд»).
Похований на Олексіївському цвинтарі (м. Москва).
Діяльність
Творчість
Дебютував 1954 як поет.
Прийшов у літературу водночас з М. Вінграновським, І. Драчем, Є. Євтушенком на початку 1960-х.
Перша книжка — збірка поезій «Золоті руки» (1961) — одержала схвальні відгуки М. Рильського, Н. Хікмета. Наступні — «Запах неба» (1962), «Вулиця волошок» (1963), «Течія» (1965), «Поезії» (1967), «Вогонь» (1968), «Можливості» (1970), «Перевтілення» (1971), «Щоденник» (1973), «Закон землі» (1975), «Гідність» (1977), «Голоси» (1981), «Закономірність» (1983) та ін.
Для поетичного мислення Коротича характерна інтелектуальна напруга, прагнення розкрити внутрішній філософський смисл буття. Інтенсивній праці думки підпорядковані безпосередні життєві враження, далекі й несподівані асоціативні зв’язки, парадоксальні судження, афористична влучність.
Своєрідність творчого обдарування, полемічна майстерність автора яскраво виявилися в публіцистиці. Після подорожей до Канади, США, країн Європи підготував книги роздумів над долею планети, про незнищенність людства й миру: «О, Канадо!» (1965), «Зорі та смуги» (1968), «Кубатура яйця» (1977) та «Побачити зблизька» (1980). Підсумком поїздок по різних регіонах СРСР стали книги «Мандрівка на край світу» (1974), «Людина у себе вдома» (1974), «Біля витоків світла» (1976). Кількаразово виходив публіцистичний роман «Обличчя ненависті» (1984) — анатомія політики розпалювання холодної війни, осторога проти ядерного безумства.
У повістях «Така лиха пам’ять» (1970) і «Метроном» (1982), романі «Десяте травня» (1978) порушив складні морально-психологічні проблеми.
Автор сценаріїв до фільмів: «Я — Водолаз-2» (1975, співавтор В. Хмельницький), «Така пізня, така тепла осінь» (1981, співавтор І. Миколайчук) тощо, мультфільму «І сестра їхня Либідь» (1981, співавтор О. Костинський).
Перекладав зі слов’янських, грузинської і англійської мов, зокрема твори Р. Рождественського, Д. Чарквіані (1931–2017; тепер Грузія), Т. С. Еліота, В. Вітмена та ін.
Окремі твори Коротича перекладено багатьма мовами.
Громадська діяльність
Під час роботи в журналах «Всесвіт» та «Вогник» впливав на розвиток української культури та знайомив читачів зі світовою класикою.
У радянські часи відмовився засуджувати І. Дзюбу за його працю «Інтернаціоналізм чи русифікація», у якій ішлося про зросійщення українських земель. Сприяв поверненню М. Лукаша до перекладацької роботи.
У серпні 2011 підписав лист «десятьох» на підтримку політики Президента України В. Януковича. Від 2014 відстоював проросійські погляди щодо територіальної належності Автономної Республіки Крим. У лютому 2023 внесений до бази Центру «Миротворець».
Згідно із розсекреченими документами, був агентом КДБ на псевдо «Январский»; завербований 1963.
Нагороди і визнання
Кавалер орденів: Жовтневої революції (1984), Пошани (1999), Князя Ярослава Мудрого V ст. (2011).
Нагороджений Почесними грамотами Президій ВР Української, Грузинської, Казахстанської РСР.
Заслужений діяч культури Польщі.
Лауреат Республіканської премії ЛКСМ України ім. М. Островського (1972, за поетичну збірку «Можливості»), Літературної премії імені Павла Тичини (1978), Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1981, за публіцистичну збірку «Побачити зблизька»), Премії Спілки письменників СРСР імені О. М. Толстого (1982), Премії ім. Б. Полєвого (1983), Міжнародної премії ім. Ю. Фучика (1984), Державної премії СРСР (1985, за роман «Лице ненависті»), Премії Вейнталя (1987, м. Вашингтон, Джорджтаунський університет).
Член російського ПЕН-клубу.
Твори
- Золоті руки : поезії. Київ : Радянський письменник, 1961. 81 с.
- Запах неба : поезії. Київ : Радянський письменник, 1962. 91 с.
- Вулиця волошок : поезії. Київ : Радянський письменник, 1963. 77 с.
- О, Канадо! Київ : Радянський письменник, 1966. 153 с.
- Така лиха пам’ять : поезії. Київ : Радянський письменник, 1970. 162 с.
- Людина на повен зріст : поезії. Київ : Радянський письменник, 1972. 104 с.
- Десяте травня : поезії. Київ : Радянський письменник, 1978. 142 с.
- Лице ненависті : роман-памфлет. Київ : Радянський письменник, 1983. 191 с.
- Вибрані твори : у 2 т. Київ : Дніпро, 1986. Т. 1 : Поезії. 350 с.
- Вибрані твори : у 2 т. Київ : Дніпро, 1986. Т. 2 : Проза, публіцистика. 616 c.
Література
- Рильський М. Т. Батьки і діти // Рильський М. Т. Вечірні розмови. Київ : Радянський письменник, 1964. С. 138–142.
- Дзеверін І. О. Поетичний світ Віталія Коротича // Коротич В. О. Вибрані твори : у 2 т. Київ : Дніпро, 1986. Т. 1 : Поезії. С. 5–22.
- Здоровега В. Й. Віталій Коротич: літературно-критичний нарис. Київ : Радянський письменник, 1986. 212 с.
- Ільницький М. М. «Я — з міста цього…» (Віталій Коротич) // ІльницькийМ. М. На перехрестях віку: у 3 кн. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. Кн. 1. С. 447–468.
- Зінченко О. Із поетів — у сексоти // УСІМ | UWIN : Українська світова інформаційна мережа. 19.12.2024. URL : https://ukrainainc.net/2024/12/19/20726/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Коротич, Віталій Олексійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Коротич, Віталій Олексійович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.06.2026
