Кассен, Самюель Рене

Кассе́н, Самюе́ль Рене́ (франц. Cassin, Samuel René; 05.10.1887, м. Байонна, тепер регіон Нова Аквітанія, Франція — 20.02.1976, м. Париж, Франція; 05.10 1987 перепохований у Пантеоні, м. Париж, Франція) — правознавець, доктор права (з 1914), член Академії моральних і політичних наук (з 1947), почесний доктор Оксфордського університету та низки інших провідних університетів, Лауреат Нобелівської премії миру (1968).

Кассен, Самюель Рене (Cassin, Samuel René)
Народження	05.10.1887
Місце народження	Нова Аквітанія, Франція
Смерть	20.02.1976
Місце смерті	Париж, Франція
Місце поховання	Церква Святої Женев’єви (Пантеон) в Парижі
Alma mater	університет, Екс-ан-Прованс
Місце діяльності	Париж, Франція
Напрями діяльності	правознавство

Відзнаки
Ордени	Великий хрест ордена Почесного легіону (1959); орден Визволення (1941)
Премії	Нобелівська премія миру (1968)

Життєпис

Народився у сім’ї комерсанта (торговця вином).

Навчався у ліцеї Массена у м. Ніцці (1901–1903). Закінчив університет у м. Екс-ан-Провансі (1908), здобув ступені ліценціата з історії та права. З 1909 працював у м. Парижі: стажером адвоката в Державній раді, редактором «Збірника законів і декретів».

З початком Першої світової війни мобілізований на фронт, невдовзі тяжко поранений. У липні 1915 звільнений з армії через інвалідність. Відтоді читав лекції з цивільного права, кримінального права і процедури на юридичному факультеті університету м. Екс-ан-Прованса. З 1919 викладав право приватне в університеті м. Лілля.

Брав участь в утворенні Федеральної спілки французької асоціацій інвалідів і ветеранів війни, їхніх вдів, сиріт і родичів, з 1924 був її генеральним секретарем. 1924–1938 представляв Францію в Лізі Націй та на кількох Женевських конференціях з роззброєння. 1929–1960 (з перервою в 1940–1944 під час німецької окупації) завідував кафедрою цивільного права на факультеті права та економічних наук Паризького університету.

Після вторгнення нацистських військ на територію Франції виїхав до м. Лондона, де взяв участь в утворенні «Вільної Франції» під керівництвом Ш. де Голля. З 27.10.1940 — постійний секретар її Ради оборони, з 12.03.1941 очолював службу юстиції, з 24.09.1941 — комісар юстиції та народної освіти Національного французького комітету (уряду у вигнанні). В окупованій Франції 13.12.1942 військовий трибунал м. Клермон-Феррана засудив Кассена до смертної кари. 06.08.1943 Кассен був призначений головою Юридичного комітету «Франції, що бореться» (м. Алжир).

Після звільнення Франції повернувся в м. Париж. У листопаді 1944 був призначений віце-президентом Державної ради. Заснував Консультативну раду єврейських організацій (1945), Міжнародну асоціацію юристів-демократів (1946), Французький інститут адміністративних наук (1947). Очолював адміністративну раду Національної школи адміністрації (1946–1960).

На міжнародному рівні став одним з ініціаторів утворення ЮНЕСКО (1945), був першим французьким делегатом у цій організації. 1946 обраний віце-головою Комісії з прав людини ООН, у 1955–1956 — голова цієї Комісії, до березня 1971 — її член. Був головним розробником і автором тексту Загальної декларації прав людини (1948). Учасник підготовки Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950). У 1950–1960 — член Міжнародного суду ООН у м. Гаазі. Брав участь у розробленні статуту й утворенні Європейського суду з прав людини, з 18.09.1955 був його віце-президентом, а в 1965–1968 — президентом.

Водночас був одним із засновників (1948) і президентом Вільного інституту міжнародних відносин і політичних наук (1954–1976).

З 21.01.1960 — член Конституційної ради Франції. Від 30.09.1960 — почесний президент Державної ради Франції. З 1962 — президент Академії моральних і політичних наук. Очолював французьку делегацію на міжнародній конференції з прав людини (22.04–13.05.1968, м. Тегеран). Заснував і очолив Міжнародний інститут прав людини (м. Страсбург, 1969), тепер Фонд Рене Кассена — Міжнародний інститут прав людини.

Науковий доробок

У наукових працях розробляв різні правові проблеми, зокрема питання прав людини тощо. Основні праці: «Заборона торгівлі та економічних відносин з ворогом: її порядок, санкції, наслідки» (1916), «Нерівність між чоловіком і жінкою у цивільному законодавстві» (1919), «Асамблея Ліги Націй та Женевський протокол» (1926), «Нова концепція місця проживання в урегулюванні правових конфліктів» (1930), «Міжнародна акція ветеранів війни», «Народи та уряди перед війною і миром» (обидві — 1937), «Загальна декларація і культурні права людини» (1953), «Міжнародний захист прав людини» (1960), «Участь молоді в її долі» (1968), «Думка і дія» (1972).

Автор книг про «Вільну Францію»: «Вісімнадцять місяців “Вільної Франції”» (1942), «Люди, що почали з нічого» (1974).

Нагороди та визнання

Лауреат Нобелівської премії миру (1968) — за діяльність у Комісії з прав людини ООН, яка прийняла Загальну декларацію прав людини (1948).

Лауреат Премії прав людини ООН (1968).

Нагороджений Великим хрестом ордена Почесного легіону (1959), Військовим хрестом (1918), орденом Визволення (1941), Військовою медаллю, медаллю Опору. Командор ордена Академічних пальм.

Ім’ям Кассена названо вулиці, заклади освіти у Франції та інших країнах.

З 1984 в університетах країн Європи відбувається Європейський конкурс у галузі прав людини імені Кассена, в якому беруть участь студенти юридичних і політичних факультетів.

Профіль і підпис Кассена зображено на ювілейній монеті номіналом 2 франки, випущеній в обіг на честь 50-ї річниці Загальної декларації прав людини (1998).

Додатково

Загальна декларація прав людини (1948) була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН після 97 засідань упродовж двох місяців роботи та 1200 голосувань за поправки. За словами Е. Рузвельт (1884–1962; США), яка очолювала Комісію з прав людини ООН, текст документу укладав саме Кассен. Від 1950 день ухвалення декларації 10 грудня відзначають як День прав людини.

Кассен заснував Міжнародний інститут прав людини на кошти від Нобелівської премії миру.

Цитати

«Є люди, знамениті тим, що втілювали біль або славу епохи. Є інші, велич яких у тому, що вони змогли випередити свій час, сіючи в ньому зерна майбутнього. Рене Кассен саме з них».

«Il est des hommes illustres pour avoir incarné la douleur ou la gloire d’une époque. Il en est d’autres dont la grandeur d’avoir su anticiper sur leur tempes en y semant les germes du futur. René Cassin est de ceux-là».

(Ф. Міттеран. Цит. за: Prost A., Winter J. René Cassin. Paris : Fayard, 2011. 444 p. URL: https://books.google.co.uk/books?id=ELmSl07_QKIC&pg=PT10&hl=fr&source=gbs_toc_r&cad=3#v=onepage&q&f=false)

Праці

La Conception des droits de l’etat dans les successions d’apres le code civil suisse. Paris : Sirey, 1914. 200 p.
L’Inégalité entre l’homme et la femme dans la législation civile. Marseille : Barlatier, 1919. 32 p.
Pour la défense de la paix : en 2 t. Paris : Plon, 1936–1940.
La Declaration universelle et la mise en œuvre des droits de l’homme // Recueil des cours. 1951. T. 79. P. 239–367.
How the Charter on Human Rights Was Born // UNESCO Courier. 1968. P. 4–6.
Les Hommes partis de rien: le réveil de la France abattue, 1940–1941. Paris : Plon, 1974. 490 p.

Література

Agi M. De l’idée d’universalité comme fondatrice du concept des droits de l’homme, d’après la vie et l’œuvre de René Cassin. Antibes : Alp'Azur, 1980. 402 p.
Кассен Рене // Лауреаты Нобелевской премии : в 2 кн. / Пер. с англ. Москва : Прогресс, 1992. Кн. 2. С. 321–323.
Agi М. René Cassin. 1887–1976. Prix Nobel de la Paix. Рerе de la Declaration universelle des droits de l’homme. Paris : Perrin, 1998. 378 p.
Prost A., Winter J. René Cassin. Paris : Fayard, 2011. 444 p.
Prost A. René Cassin, l’inconnu du Panthéon // L’Histoire. 2019. № 455. P. 20–21.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Кассен, Самюель Рене // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кассен, Самюель Рене (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.10.2022