Йомі

Йо́мі (яп. 黄泉, 夜見), Йомоцукуні (яп. 黄泉つ国), Йомі-но-Куні (яп. 黄泉の国, букв. — Земля Йомі, Країна Йомі) — у міфології синто — країна померлих, «нечиста» земля, відокремлена від світу живих.

Зміст

1 Походження терміна
2 У міфології
3 Література
4 Автор ВУЕ

Походження терміна

Етимологія назви достеменно невідома. Запозичене з Китаю кандзі насправді стосується міфологічного даоського царства мертвих Хуанцюань (黄泉, букв. — Жовті води, Жовті джерела), письмові згадки про яке відомі ще з 8 ст. до н. е.

Уявлення про Йомі містить збірка «Кодзікі», де обитель мертвих існує поряд зі світами Такамагахара (обитель богів, Рівнина високого неба) та Асіхара-но Накацукуні (обитель людей, Серединна земля — очеретяна рівнина).

Більшість інтерпретаторів описують Країну Йомі як підземну (у контексті трирівневої будови світу, поряд зі світом небесним і земним) або як нижній рівень міфологічного Всесвіту (поряд із верхнім та центральним). Проте наявна й інша точка зору, послідовники якої аргументують, що «Кодзікі» не дає підстав визначати Йомі саме як «підземне» царство, радше як окрему частину створеного богами світу, що існує на тому ж рівні, що й земля людей (Асіхара-но Накацукуні), та початково пов’язана з нею (потім цей зв'язок було розірвано).

У міфології

Традиційні синтоїстські вірування щодо посмертя не підлягають чіткій систематизації. Рання японська релігія не містила сформовану концепцію безсмертя душі, загробного життя, персонального посмертя (залежного від чеснот і прожитого життя), потойбічної відплати. Міфи, пов’язані зі світом Йомі, де перебувають померлі, дуже нечисельні, а їхній зміст часто непрояснений. У морально-етичному вченні та релігійному культі превалювали аспекти ритуальної чистоти (головне джерело нечистого — смерть і все пов’язане з нею), додержання приписаних практик очищення, належне виконання поховальних і заупокійних обрядів.

Найвідомішим є міф про бога-творця Ідзанагі, який пустився в мандрівку до Країни Йомі за своєю дружиною й сестрою Ідзанамі. Але Ідзанамі вже скуштувала їжі з вогнища Йомі (у цьому сюжеті вбачають аналогію з грецьким міфом про Персефону) та вже не могла вийти з темного й похмурого світу померлих. Запаливши світло, Ідзанагі жахнувся потворного вигляду дружини та кинувся навтьоки. Був переслідуваний демонами, фуріями, богами грому й самою Ідзанамі, мусив використати магічні предмети, щоб урятуватися. Назавжди заблокував вхід до Йомі (біля основи схилу) масивною скелею та розлучився з дружиною. Вигукнув, що повернувся із нечистої, забрудненої землі та здійснив ритуали омовіння.

Дотепер чимало інтерпретаторів міфу поділяють погляд, що переказ про подорож Ідзанагі до країни мертвих є відображенням архаїчних японських практик поховання у схилах гір та навідування померлих.

Дослідники вказують на хибність ототожнення Йомі з уявленнями про рай чи пекло, блаженство чи страждання, радше це просто похмуре місце вічного перебування померлих, незалежно від їхніх заслуг і вчинків.

Із поширенням в Японії буддизму архаїчні вірування були суттєво трансформовані. У японській культурі утвердилося поняття дзігоку, яке зазвичай співвідносять із буддійськими уявленнями про пекло і часом протиставляють Йомі (проте ці поняття функціонують у розбіжних контекстах).

Література

Takamitsu K. The Land of Yomi. On the Mythical World of the Kojiki // Japanese Journal of Religious Studies. 1984. Vol. 11. Is. 1. P. 57–76.
Ōmine A., Taitetsu U. The Genealogy of Sorrow: Japanese View of Life and Death // The Eastern Buddhist. 1992. Vol. 25. Is. 2. Р. 14‒29.
Ashkenazi M. Handbook of Japanese Mythology. Oxford : Oxford University Press, 2008. 376 p.
Японська література: Хрестоматія : в 3 т. / Упоряд.: І. П. Бондаренко, Ю. В. Осадча. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. Т. 1: VII–XIII ст. 562 с.