Дилювій

Дилю́вій (від лат. diluvium — потоп, повінь, паводок) — генетичний тип пухких континентальних відкладів, що виникли завдяки акумуляції осадів у каналах стоку катастрофічних гляціальних суперпаводків після прориву льодовикових гребель на льодовиково-підпрудних озерах у геологічному минулому (близько 11–15 тис. років до н. е.).

У геології — також застаріла назва плейстоцену. Інша назва — делювіальні відклади.

Уперше термін запропонував 1823 В. Бакленд (1784–1856; Велика Британія), який був прихильником концепції «геологія повені» або дилювіалізм — теорії зв’язку четвертинних відкладів (див. Четвертинна геологія) зі всесвітнім потопом; означав буквально «утворений під час потопу». Історично дилювієм називали поверхневі відклади, утворені внаслідок паводків (на відміну від алювію, утвореного повільними та стійкими водними потоками), а також валунні глинисті відклади, спричинені (за припущенням) всесвітнім потопом.

Сучасне трактування терміну заклав О. Рудой (1952–2018; тепер Російська Федерація). Використовується для опису родовищ, утворених катастрофічними суперпаводками плейстоценових гігантських озер, запруджених льодовиками в міжгірських басейнах Алтаю. Найбільші з цих озер, Чуя та Курай, мали сотні кубічних кілометрів об’єму води, а скид у піковій фазі перевищував максимальні показники плейстоценового оз. Міссула (штат Монтана, США). Ця повінь була одним із найбільших викидів прісної води на Землі. Термін «дилювій» у трактуванні О. Рудого став загальновизнаним.

Показові приклади дилювію — паводкові плейстоценові відклади Алтайського регіону, зокрема більшості міжгірських западин на півдні Сибіру та півночі Монголії.

Додатково

Див. також: Відклади

Література

Павлов А. П. Генетические типы материковых образований ледниковой и постледниковой эпох // Известия Геологического комитета. 1888. Т. 7. № 7. С. 1–20.
Рудой А. Н. Основы теории дилювиального морфолитогенеза // Известия Русского географического общества. 1997. Т. 129. Вып. 1. С. 12–22.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
Huggett R. Fundamentals of Geomorfolofy. 4th ed. London : Routledge, 2016. 578 p.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Дилювій // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дилювій (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.09.2022