Державний орган України у справах релігій

Держа́вний о́рган Украї́ни у спра́вах релі́гій — центральний орган у системі органів виконавчої влади України, що реалізує державну політику у сфері релігії та забезпечує формування цієї політики.

Зміст і напрям державної політики у сфері релігії та функції відповідного державного органу безпосередньо залежать від утвердженого типу відносин між державою та релігійними організаціями. Зазначений тип відносин обумовлений історичним контекстом, державним ладом, формою правління, особливостями політичного режиму тощо.

Всеукраїнська наукова конференція «Державний орган у справах релігій в Україні: історія та сучасність», 20.06.2018

Історична довідка

В історії Української Держави спеціальний орган у справах релігій функціонує понад століття, що дає змогу виділити такі періоди:

• період українських урядів (1917–1919);
• період радянської влади (1920–1991);
• період незалежності України (від 1991).

Назва органу, його статус і підпорядкування у структурі центральних органів виконавчої влади неодноразово змінювалися.

Період українських урядів (1917–1919)

Формування та діяльність державного органу України у справах релігій здійснюються в контексті революційних подій (національні-визвольні змагання за незалежність Української Держави); є результатом об’єднання проукраїнських демократичних сил. У цей період за короткий проміжок часу відбулися кількаразові зміни державних формацій, форм правління, урядів. Відповідно, змінювались перелік, структура, статус і назва державних органів у справах релігій.

• Під час діяльності Української Центральної Ради (17 березня 1917 — 29 квітня 1918) у Міністерстві внутрішніх справ діяв Департамент ісповідань.
• За Гетьманату (29 квітня 1918 — 26 грудня 1918) в структурі Уряду створене Міністерство ісповідань.
• У часи Директорії УНР (14 листопада 1918 — кін. 1920) — Управління культів при Міністерстві народної освіти та Міністерство культів/ісповідань.
• У період Української Народної Республіки в еміграції (поч. 1921 — 22 серпня 1992) діяло Міністерство ісповідань в екзилі (1921–1924).

Період радянської влади (1920–1991)

У радянський період державну політику для всієї системи управлінського апарату визначала і формувала Комуністична партія Радянського Союзу. Антирелігійна й антицерковна політика тоталітарного режиму найбільш системно і нещадно провадилася на території України. Реалізація такої політики була покладена на відповідні державні органи: центральні (в м. Москві) та підконтрольні їм держоргани в союзних республіках. Цими функціями в УСРР / УРСР були наділені:

• Народний комісаріат юстиції, в структурі якого функціонував Ліквідаційний комітет Відділу з відділення церкви від держави (5-й відділ);
• Народний комісаріат внутрішніх справ, у структурі якого діяв Відділ з відділення церкви від держави;
• Всеукраїнський центральний виконавчий комітет рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, у структурі якого було створено Відділення з відділення церкви від держави;
• Центральний виконавчий комітет, у структурі якого функціонував відділ, а згодом — підвідділ культів;
• Президія Верховної Ради УРСР, з її структурною складовою — відділом культів;
• Апарат Уповноваженого Ради у справах Російської православної церкви при Раді народних комісарів СРСР по УРСР, згодом — при Раді Міністрів СРСР по Українській РСР;
• Апарат Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Народних Комісарів СРСР з Української РСР, згодом — при Раді Міністрів СРСР з Української РСР;
• Апарат Уповноваженого Ради в справах релігій при Раді Міністрів СРСР по Українській РСР;
• Рада у справах релігій при Раді Міністрів Української РСР, згодом — при Кабінеті Міністрів Української РСР.

Період незалежності України (з 24 серпня 1991)

З проголошенням державної незалежності Україна задекларувала демократичний курс розвитку.

Поряд із тим питaння дoцiльнocтi збереження особливого дeржaвнoгo oргaнy y cпрaвax рeлiгiй чи не одразу стало предметом гострої політичної полеміки. Це питання oбгoвoрювaли ще в 1991, у прoцeсi рoзглядy зaкoнoпрoєктy «Прo cвoбoдy coвicтi тa рeлiгiйнi oргaнiзaцiї» як y пeршoмy, тaк i в дрyгoмy читaнняx. Позиції народних депутатів України кaрдинaльнo рoздiлилися: oднa чacтинa нaрoдниx oбрaнцiв внocилa прoпoзицiї щoдo лiквiдaцiї такoгo дeржaвнoгo oргaнy, iншa — виcтyпaлa зa йoгo збeрeжeння. Приxильники лiквiдaцiї цієї дeржaвнoї cтрyктyри пiдкрecлювaли, щo держорган провадив передусім кoнтрoль, впливaв нa діяльність рeлiгiйних oргaнiзaцiй, делеговані йому функції значною мірою вигадані та, зрештою, він «вiджив своє». Наголошували, щo рeлiгiйнi oргaнiзaцiї у разі потреби можуть створити власний координаційний орган. Натомість їx oпoнeнти, y пeрeвaжнiй бiльшocтi дeржaвнi cлyжбoвцi, aкцeнтyвaли yвaгy нa тoмy, щo в Україні сформувалася складна й тривожна релігійна ситуація, релігійні організації висувають забагато майнових претензій, місцева влада є малоактивною, а тому не варто відмовлятися від існування спеціального державного органу на центральному рівні. Пiд чac oбгoвoрeння цього питaння також внocили прoпoзицiї щoдo зaлyчeння прeдcтaвникiв рeлiгiйниx oргaнiзaцiй нa грoмaдcькиx зaсaдax дo дiяльнocтi рeгioнaльниx cтрyктyрниx пiдрoздiлiв дeржaвнoгo oргaнy y cпрaвax рeлiгiй. Проте ця прoпoзицiя нe знaйшлa належної пiдтримки. Зрештою, пiд чaс обговорення в парламентській сесійній залі та в ході постатейного голосування пропозиція щодо вилучення статті 30 «Державний орган України у справах релігій» із законопроєкту «Про свободу совісті та релігійні організації» не набрала більшості голосів народних депутатів. За підтримку такої пропозиції проголосували 104 народних депутати, тоді як для її схвалення було необхідно 226 голосів. Таким чином, державний орган України у справах релігій залишився легітимним і продовжив свою діяльність. Разом із тим цей державний орган втратив контролюючі функції щодо внутрішньої діяльності релігійних організацій.

З ухваленням Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» існування державного органу України у справах релігій було передбачено нотою закону. Із внесенням відповідних змін (Див.: Закон від 16 жовтня 2012 р. № 5461-VI) було відкореговано назву статті 30, а саме — «Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії», що пов’язано із черговою зміною статусу держоргану. Безпосередньо у статті 30 чинного Закону йдеться про те, що «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви».

Центральний орган виконавчої влади, який реалізував державну політику у сфері релігії, за короткий період незалежної історії сім разів змінював свій статус і підпорядкування у структурі центральних органів виконавчої влади. Під час реорганізацій він чотири рази отримував статус центрального органу виконавчої влади та три рази був структурною одиницею центрального органу виконавчої влади. Від 1991 р. до початку 2019 р. функції Державного органу України у справах релігій виконували:

• Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів України (серпень 1991—липень 1994);
• Міністерство України у справах національностей, міграцій та культів (липень 1994 — грудень 1995);
• Державний комітет України у справах релігій (1995 — квітень 2005);
• Державний департамент у справах релігій при Міністерстві юстиції України (травень 2005 — листопад 2006);
• Державний комітет України у справах національностей та релігій (листопад 2006 — грудень 2010);
• Департамент у справах релігій та національностей у складі Міністерства культури України (2011 — червень 2019);
• Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС, з березня 2020).

Питання відновлення центрального органу виконавчої влади у справах національностей та релігій як окремого держоргану впродовж 2014–2019 постійно порушували представники міжнародних безпекових та правозахисних організацій, зокрема Верховні комісари з питань національних меншин ОБСЄ, Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні та Офіс Ради Європи в Україні.

Діяльність новоствореного спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері етнополітики та свободи совісті у формі Державної служби спрямовував та координував Кабінет Міністрів України через Міністра культури. Експерти міжнародних моніторингових організацій та вітчизняні аналітики позитивно оцінили відновлення автономного статусу та розширення спектру повноважень такого державного органу, до компетенції якого віднесено реалізацію державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Деякі питання діяльності Державної служби з етнополітики та свободи совісті», якою визначено, що ДЕСС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України; структурні підрозділи обласних, Київської міської державних адміністрацій (військових адміністрацій) з питань етнополітики та свободи совісті підзвітні та підконтрольні Державній службі України з етнополітики та свободи совісті.

Функції

Відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», на державний орган у справах релігій покладено такі функції:

• здійснення реєстрації статутів релігійних організацій, а також змін і доповнень до них;
• офіційне погодження ведення проповідницької чи іншої канонічної діяльності, виконання релігійних обрядів священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні;
• здійснення контактів і координаційних зв’язків із відповідними органами інших держав;
• забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів;
• сприяння зміцненню взаєморозуміння й терпимості між релігійними організаціями різних конфесій;
• сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами та зарубіжними релігійними організаціями.

Згідно з відповідними Указом Президента України та розпорядженням КМУ, у 2018 на державному рівні відзначали 100-річчя українського державотворення. Цей контекст є надзвичайно актуальним для сучасної державної політики у сфері релігії, адже інституційна традиція профільного держоргану залишалася безперервною протягом століття.

Упродовж 2018 року Департаментом у справах релігій та національностей Міністерства культури України було проведено низку заходів, присвячених 100-річчю держоргану з питань релігії, та підготовлено виставку на основі архівних матеріалів, фотодокументів та наукових досліджень. Зокрема, у листопаді 2018 у колонній залі ім. М. В. Лисенка Національної філармонії України (м. Київ) відбулася урочиста Академія, присвячена відзначенню ювілею — 100-річчю з часу заснування Державного органу України у справах релігій та національностей.

Державна служба України з етнополітики та свободи совісті

Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) зареєстрована як юридична особа 18.03.2020 (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 № 503 «Про утворення Державної служби України з етнополітики та свободи совісті» та Положення про Державну службу України з етнополітики та свободи совісті, затвердженого постановою КМУ від 21.08.2019 № 812).

Основні завдання ДЕСС:

• реалізація державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав корінних народів і національних меншин в Україні; *внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо формування державної політики у цих царинах;
• впровадження євроінтеграційної політики у сфері свободи совісті, релігії та забезпечення прав національних меншин (спільнот) та корінних народів України.

Напрями діяльності ДЕСС щодо реалізації державної політики у сфері релігії:

• надає адміністративні послуги пов’язані із державною реєстрацією статутів релігійних організацій та відповідних змін до них; державною реєстрацією створення або припинення релігійної організації як юридичної особи або відповідних змін до відомостей про юридичну особу; оформленням витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань; погодженням можливості здійснення проповідницької чи іншої канонічної діяльності представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами та ін.;
• формує та оновлює (згідно зі встановленими критеріями) перелік релігійних організацій, критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, та здійснює бронювання військовозобов’язаних священнослужителів, які є керівниками, а також працюють в релігійних організаціях на умовах трудового договору, на період мобілізації та воєнного стану;
• готує статистичні матеріали про мережу релігійних організацій в Україні та про забезпеченість церков і релігійних організацій України культовими будівлями та приміщеннями, пристосованими під молитовні (станом на 1 січня кожного року);
• забезпечує надання організаційно-методичної допомоги відповідним структурним підрозділам обласних, Київської міської державних адміністрацій, які відповідають за реалізацію державної політики у сфері релігії на регіональному рівні.

Працівники ДЕСС проводять робочі зустрічі з керівниками, офіційними представниками релігійних організацій різних конфесій і релігійних напрямів та міжрелігійних і міжконфесійних об’єднань, як-от Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій.

ДЕСС організовує та долучається до організації міжнародних та всеукраїнських заходів у сфері свободи совісті та віросповідання.

Здійснює медійні, просвітницькі, аналітичні та інші функції; залучає експертне середовище до питань, що стосуються реалізації державної політики у сфері релігії. У складі консультативно-дорадчих органів ДЕСС діє Експертна рада з питань свободи совісті.

Державна служба налагоджує активну співпрацю з міжнародними правозахисними організаціями та представляє Україну на міжнародному рівні.

Центральний апарат та офіс ДЕСС функціонують у м. Києві. Офіційний сайт: https://dess.gov.ua/

Російсько-українська війна

В умовах російської-української війни та дії режиму воєнного стану в Україні ДЕСС розширила спектр своїх завдань, як-от: сприяння реалізації можливостей релігійних об’єднань у справі зміцнення стійкості України, збереженню інституційної спроможності та цілісності релігійних спільнот; розбудова та зміцнення інституту воєнного капеланства; залучення релігійних спільнот до реалізації соціальних і доброчинних проєктів за умов гуманітарної кризи, спричиненої агресією РФ; заохочення церковних програм гуманітарної підтримки внутрішньо переміщених осіб, духовної опіки українських біженців за кордоном; зміцнення контактів з зарубіжними релігійними центрами та адвокація України на міжнародному рівні.

Розроблено пропозиції до низки нормативно-правових актів, які визначають порядок виявлення й дослідження ознак афілійованості релігійної організації з іноземним центром (релігійною організацією), діяльність якого заборонена в Україні; порядок розгляду питання щодо підтвердження фактів використання релігійної організації для пропаганди ідеології «русского мира»; порядок надання індивідуального погодження на відносини (зв’язки, комунікації) з іноземною релігійною організацією, діяльність якої заборонена в Україні.

Особливу увагу ДЕСС надає забезпеченню належного інформування міжнародних організацій та громадськості про стан свободи совісті та віросповідання в Україні в умовах воєнного часу.

Джерела

• Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України № 987-XII від 23.04.1991 // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 25. Ст. 283. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/987-12
• Третя сесія Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання. Бюлетень № 27. 21 березня 1991 р. Київ : Верховна Рада УРСР, 1991. 65 с.
• Третя сесія Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання. Бюлетень № 28. 22 березня 1991 р. Київ : Верховна Рада УРСР, 1991. 92 с.
• Третя сесія Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання. Бюлетень № 40. 23 квітня 1991 р. Київ : Верховна Рада УРСР, 1991. 65 с.
• Положення про Державну службу України з етнополітики та свободи совісті // Верховна Рада України. 2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/812-2019-%25D0%25BF#n9
• Звіт про результати роботи Державної служби з етнополітики та свободи совісті. 2024. URL: https://dess.gov.ua/wp-content/uploads/2025/06/Zvit-2024.pdf

Література

1. Владиченко Л. Д. Етапи розвитку державного органу у справах релігій в Україні XX–XXI ст. // Пріоритети державної політики в галузі свободи совісті: шляхи реалізації. Київ : Світ Знань, 2007. С. 47–58.
2. Киридон А. М. Держава — церква — суспільство: інверсна трансформація в Україні. Рівне : Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету, 2011. 216 с.
3. Хаварівський У. Б. Інституалізація державно-церковних відносин в Україні: історико-управлінський аспект. 2-ге вид. Тернопіль : Джура, 2014. 264 с.
4. 25-річчя Української незалежності як історія релігійних свобод і світоглядного плюралізму: державні інституції та релігійні організації у пошуку моделей партнерства. Київ : Дух і Літера, 2017. 616 с.
5. Про Державну службу України з етнополітики та свободи совісті // Державна служба України та свободи совісті. URL: https://dess.gov.ua/

Автор ВУЕ

Л. Д. Владиченко

Покликання на цю статтю: Владиченко Л. Д. Державний орган України у справах релігій // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Державний орган України у справах релігій (дата звернення: 11.10.2026).

Оприлюднено: 24.06.2024