Гуль

Гуль (араб. غُول‎ , ghūl‎) — в арабській, перській і тюркській міфології та фольклорі — надприродна істота, потвора, нежить, нижчий ранг джинів.

У доісламському фольклорі, народних казках, арабській поезії — шкідлива істота жіночого роду, повторної зовнішності, упир, перевертень. Наділена зооморфними рисами (котяча голова, собачий тулуб, віслючі копита, які не зникають за будь-яких змін подоби, сполучення ознак кози, змії, хижих тварин). Мешкає у закинутих усамітнених місцях — пустелях, печерах, болотах, цвинтарях, на полях битв, харчується мертвечиною. Небезпечна, брехлива, нападає на самотніх мандрівників, викрадає дітей, п’є кров, краде, вводить в оману. Може набувати подоби молодих привабливих жінок, заманювати чоловіків у своє лігвище, вбивати і зжирати. У більшості випадків герої перемагали гуль одним ударом меча (другий удар натомість оживлює істоту).

За віруванням бедуїнів, гуль-упир може заволодіти тілом людини і звести її з розуму, звідси — різноманітні практики екзорцизму, вигнання злого духа з людини.

Віра в гуль була міцно вкорінена у народному світогляді (збереглася й дотепер). Із поширенням ісламу перед богословами постало завдання узгодити язичницькі вірування з новими релігійними ідеями. Образ набув демонічних рис, гуль постала різновидом джинів, жіночим (рідко — чоловічим) демоном-перевертнем, породженням шайтана (Ібліса). Поширилися погляди, що засобом унебезпечення від гуль є декламація віршів Корану, заклик до молитви (азан), вигук імені Аллаха. Звертання до Аллаха, за віруваннями, дозволяє розвіяти чари й побачити гуль в її справжньому вигляді. Згідно з хадисами, про гуль кількаразово згадував Мухаммад, причому суперечливо, — то підтверджував, то заперечував її існування. Серед мусульманських богословів тривають суперечки щодо достовірності згаданих хадисів.

У середньовічних бестіаріях є згадки про альгулів. З 18 ст. образ увійшов до англомовної літератури (англізований як ghoul — упир). Сучасна художня література, масова культура, геймінг використовують термін на позначення певного виду монстрів. Від нього походить і назва зорі Алголь.

Література

Al-Rawi A. K. The Arabic Ghoul and its Western Transformation // Folklore. 2009. Vol. 120 (3). Р. 291–306.
Al-Rawi A. The Mythical Ghoul in Arabic Culture // Cultural Analysis. 2009. Vol. 8. Р. 45–69. URL: https://www.ocf.berkeley.edu/~culturalanalysis/volume8/pdf/ghouls.pdf
Lebling R. Legends of the Fire Spirits: Jinn and Genies from Arabia to Zanzibar. New York : I. B. Tauris, 2010. 300 р.
El-Zein A. Islam, Arabs, and the Іntelligent World of the Jinn. Syracuse : Syracuse University Press, 2017. 215 p.