Гвоздик, Кирило Васильович

Гво́здик, Кири́ло Васи́льович (22.06.1895 с. Ребедайлівка, тепер Черкаського району Черкаської області, Україна — 20.06.1981, м. Київ, тепер Україна) — художник монументального та станкового малярства, учень майстерні М. Бойчука.

Гвоздик, Кирило Васильович
Народження	22.06.1895
Місце народження	Ребедайлівка
Смерть	20.06.1981
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Напрями діяльності	образотворче мистецтво
Традиція/школа	Бойчукізм

Життєпис

Народився в селянській родині. Служив у царській армії рядовим у лейбгвардії Петроградського полку. Від серпня 1917 зарахований до Гайдамацького коша Слобідської України. Після демобілізації 1920 переїхав до м. Києва, відвідував зразкові художньо-педагогічні курси при Інституті пластичних мистецтв, де викладали М. Трубецька (1897–1976; тепер Україна) та К. Єлева. 1923 вступив на малярський факультет Інституту пластичних мистецтв, що невдовзі був реорганізований в Київський художній інститут (КХІ; тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), в майстерню професора М. Бойчука.

Студентом брав участь у «першому досліді фрескового розпису» на стінах аудиторій КХІ (знищені на початку 1930-х).

1928 працював разом з учнями майстерні А. Івановою, М. Рокицьким, М. Шехтманом під керівництвом М. Бойчука над розписами Селянського санаторію імені ВУЦВК (існував до 1964) на Хаджибейському лимані біля м. Одеси.

О. Бізюков, І. Врона, К. Гвоздик в майстерні. Фото. Київ, 23.12.1969

Член Асоціації революційного мистецтва України (від 1928).

1929–1931 працював на малярському факультеті КХІ в майстерні М. Бойчука. Через звинувачення у «візантинізмі» та «селянській домінанті» мусив припинити викладання.

1934 працював над останньою монументальною роботою бойчукістів — оформлення Червонозаводського державного українського драматичного театру в м. Харкові (1934–1935; фрески не збереглися). Через непорозуміння з М. Бойчуком припинив роботу та повернувся до м. Києва.

25.11.1936 звинувачений «у систематичній антирадянській діяльності»; 15.07.1937 художника засудили до 10 років виправно-трудових робіт та 5 років «поразки в правах». Відбував вирок у в’язницях суворого режиму на Соловецьких островах та м. Норильську (тепер Росія). Твори художника репресовано.

Звільнений у листопаді 1946, отримав тимчасовий паспорт, займався оформленням міського клубу м. Норильська. У січні 1947 повернувся до м. Києва. 1948–1949 працював на посаді майстра-скульптора в художньо-ремісничому училищі № 17.

За доносом звинувачений в антирадянській терористичній діяльності. 25.06.1949 Гвоздика вислали на пожиттєве поселення в Красноярський край (тепер Росія).

Реабілітований 1956. повернувся до м. Києва.

Похований на Байковому кладовищі.

Творчість

Працював у галузі монументального та станкового малярства, рисунку та скульптури.

Творчу манеру художника-бойчукіста започаткував в середині 1920-х. На міжнародній мистецькій виставці у м. Венеції (1928) за монументалізм та декоративну площинність критики назвали його «українським Гогеном».

Під час розпису Селянського санаторію імені ВУЦВК (1928), брав участь у створенні колективних композицій — «Свято врожаю» та «Землеустрій». Власноруч виконав композиції «Оранка» та «Розгром поміщицької садиби».

1928 експонував твори «Селянин у біді» та «Пастух», виконані в техніці яєчної темпери, які поєднували європейські традиції з народним примітивом.

1929 звернувся до теми побутового жанру — створив низку картин на селянську тематику, зокрема «Радіо на селі», «Сніданок комунарів», «Мітинг», «Селянин у полі».

Разом із М. Бойчуком виконав перший ескіз картону фрески «Свято врожаю» для оформлення Червонозаводського театру у м. Харкові. 1935 створив полотно «Приїзд Марії Демченко на 2-й всесоюзний комсомольський з’їзд», але картина не потрапила на виставку.

У 2-ій половині 1940-х займався скульптурою. Після повернення до м. Києва (1951) створив пейзажі «Вид на Дніпро», «Київський пейзаж», низку натюрмортів у стилі реалізму соціалістичного. Однак швидко зрозумів безперспективність такого малярства. Від 1961 усамітнився в майстерні, створював цикл робіт «Старе і нове село».

Брав участь у виставках київських художників (1924, 1926), всеукраїнських (від 1926) та всесоюзних (від 1927) виставках. Експонував свої роботи на міжнародних виставках у містах Венеції (1928) та Цюриху (1931).

Твори художника зберігаються в родинному архіві, зокрема декілька малюнків та фотографії незавершених композицій 1961–1981: «Сліпий з поводирем», «Кінь вмирає», «Зустріч. Орач», «На торг», «Сільське свято. Приїзд славетного земляка», «Дівчина», «Материнство»; 6 творів експонують у Національному художньому музеї України.

Визнання

2019 на честь Гвоздика названо вулицю в м. Києві.

Галерея

Твори та фото з приватного архіву родини художника (Д. Мороко, Київ)
Сільське свято. Приїзд славетного земляка. Полотно, темпера (?). Фото. 1961-1981
Сільський пейзаж вночі. Папір, акварель, 1960-ті
Кінь вмирає. Полотно, темпера (?) Фото. 1961-1981

Твори
Портрет дружини. 1955. Полотно на дереві (НХМУ)
Радіо на селі. 1928. Полотно, темпера (НХМУ)
Родина на згарищі. 1940-і рр. (?) Полотно наклеєне на картон (НХМУ)
Селяни на полі. 1928. Картон, темпера (НХМУ)
Кінь вмирає. Фото. 1960-1970-ті.

Додатково

До 1915 року всі в родині художника були баптистами (див. Баптизм).

На думку мистецтвознавця Б. Лобановського, останні твори Гвоздика по його смерті викинули з майстерні. Окремі роботи збереглися в запасниках НХМУ, завдяки мистецтвознавцю Д. Горбачову.

Цитата

«Як згадував художник-бойчукіст Охрім Кравченко, на відкриття його першої персональної виставки у Києві в Спілці письменників 1967 року, де кияни вперше за довгі роки змогли побачити твори, відмінні від загальноприйнятого соцреалізму, Кирило Гвоздик у приватній розмові відчайдушно запитав: «І навіщо здався тобі отой бойчукізм?». Можливо — боявся, можливо — заздрив, що не зумів зібрати сили і повернутись до мистецьких засад свого Вчителя».
Цит. за: Кравченко Я. Кирило Гвоздик: «…І навіщо той бойчукізм здався Вам?» // Артанія. 2008. № 2. С. 30.

Література

Бойчук і бойчукісти, бойчукізм / Упоряд. О. Ріпко, Н. Присталенко. Львів : Львівська картинна галерея, 1991. 88 с.
Кравченко Я. Кирило Гвоздик: «…І навіщо той бойчукізм здався Вам?» // Артанія. 2008. № 2. С. 26–31.
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. Київ : Оранта Арт Бук, 2010. 400 с.
Литвинець Ю. Спецфонд. 1937–1939. З колекції НХМУ. Київ : Фенікс, 2016. 406 с.
Білокінь С. Бойчук та його школа. Київ : Мистецтво, 2017. 256 с.
Кравченко Я. Драматичні перипетії долі Кирила Гвоздика // Образотворче мистецтво. 2017. № 4. С. 30–33.
Кравченко Я. Кирило Гвоздик — забутий і віднайдений художник-бойчукіст (1895–1981) // Текст і образ. Актуальні проблеми історії мистецтва. 2018. № 1 (5). С. 80–95.

Автор ВУЕ

Я. О. Кравченко

Покликання на цю статтю: Кравченко Я. О. Гвоздик, Кирило Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гвоздик, Кирило Васильович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.11.2024