Вірча грамота

Ві́рча гра́мота (фр. Lettre de créance) — дипломатичний письмовий документ обов’язкового характеру, завдяки якому здійснюється, формалізується, легалізується та завершується процес акредитації дипломатичного представника. Змістовне навантаження назви документа визначає її номенологічне походження від слова «вірити» — це посутньо прохання глави акредитуючої держави (тієї, що направляє дипломатичного представника) до глави держави, що приймає, «вірити всьому, що казатиме» глава дипломатичного представництва.

Загальна характеристика

Вірчі грамоти засвідчують насамперед представницький (дипломатичний) характер як усієї дипломатичної місії, так і конкретно особи дипломатичного представника.

У процесуальному розумінні видача конкретно визначеній фізичній особі вірчої грамоти стає свідоцтвом:
а) отримання главою дипломатичного представництва агреману від конкретної зарубіжної держави на призначення в цьому статусі;
б) юридичного оформлення призначення цієї особи згідно з конституційною процедурою держави, що акредитує, на посаду посла або посланника в конкретній зарубіжній державі;
в) готовність призначеного дипломатичного представника прямувати до держави призначення для виконання службових обов’язків.

Вірчі грамоти мають характер загальних повноважень дипломатичного представника, що діють упродовж усього періоду його перебування на посаді та поширюються на всі питання, що входять у функції представництва.

Вимоги до оформлення і структури

Діють відповідні організаційно-звичаєві правила оформлення вірчих грамот.

Так, вірчу грамоту для послів укладають:
а) за встановленою формою, від глави однієї держави (адресант) до глави іншої (адресат);
б) зазвичай із використанням настанов традиційної дипломатичної мови;
в) за допомогою спеціального шрифту; г) із відповідними підписами офіційних осіб: підпис глави держави зазвичай скріплено підписом глави відомства закордонних справ («підпис зі скріпою», за винятком абсолютних монархій);
г) посвідчують відповідною печаткою.

На відміну від глав дипломатичних представництв процес акредитації повірених у справах та інших політичних представників забезпечують (замість вірчої грамоти) відповідним листом від глави відомства закордонних справ держави, що їх направила, до глави відомства закордонних справ держави призначення.

Існують відповідні вимоги до структури вірчої грамоти. Її обов’язкові елементи:

• ім'я та офіційний титул (звання) відправника, тобто офіційне, конституційне найменування глави держави, який спрямовує посла;
• повний титул глави держави, що приймає (держави перебування) та його офіційне, конституційне найменування;
• висловлене бажання, що призначення нового посла сприятиме подальшому розвитку та поглибленню відносин між двома державами;
• ім'я та ранг дипломатичного представника;
• прохання «вірити» останньому саме як дійсному, належному і повноважному представнику даної держави (у тексті грамоти зазначено, що глава держави просить адресата-главу іншої держави довіряти всім висловам і заявам цього дипломатичного представника в державі перебування);
• зазвичай (коли фіксують, хто саме прямує як представник і в якому ранзі) констатовано стан відносин між державами;
• часом у вірчій грамоті стисло викладають мотиви й цілі дипломатичної місії.

Вірчу грамоту виписують у двох примірниках. Оригінал вкладають у конверт, який опечатують сургучною печаткою. Його новий посол вручає главі держави, якому адресована вірча грамота, під час офіційної урочистої церемонії. Завірену копію вірчої грамоти посол вручає як офіційне свідоцтво про своє прибуття за першого ж візиту до міністра закордонних справ держави перебування. Тоді ж посол звертається з проханням про його прийом главою держави перебування і одночасно передає міністрові текст своєї промови на майбутній урочистій церемонії (практики передання тексту промови дотримуються не всі держави).

Процедура вручення

Процедуру вручення вірчої грамоти міжнародне право не регулює, у різних державах вона відбувається в різний спосіб, відповідно до узвичаєних норм дипломатичного церемоніалу та дипломатичного протоколу. З-поміж основних елементів протокольного церемоніалу, які відповідають міжнародній практиці, вирізняють:

• вірчі грамоти глава держави приймає у своїй офіційній резиденції (наприклад, у Ватикані — це Латеранський палац у Римі, у Великій Британії — Букінгемський палац у Лондоні, в Україні — Маріїнський палац у Києві);
• на церемонії присутні високопосадовці з боку глави держави та міністерства закордонних справ;
• посла супроводжують члени дипломатичного персоналу посольства;
• під час вручення можливий обмін промовами (не обов’язково, зокрема у Великій Британії не практикують);
• після вручення вірчих грамот глава держави має бесіду з послом.

Відповідно до принципу рівності держав, як у самій церемонії вручення вірчих грамот, так і в порядку черговості їхнього вручення, неприпустима жодна дискримінація, для всіх глав дипломатичних місій цього класу процедура і церемоніал вручення мусять бути однаковими (і згідно зі звичаями, що існують у цій столиці). Це правило закріплене у ст. 18 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961.

Правові наслідки

Акт вручення вірчих грамот породжує важливі правові наслідки:

• саме з цього моменту офіційно розпочинається дипломатична місія глави даного представництва: всі наступні його дії та заяви розглядають у державі перебування як такі, що здійснені від імені та за дорученням уряду акредитуючої держави;
• від моменту акредитації посла вся його наступна діяльність більше не потребує інших додаткових документів, які б підтверджували б його компетенцію;
• дата і час вручення вірчих грамот визначають не тільки час вступу на посаду посла, а й позицію серед колег з дипломатичного корпусу в питанні визначення старшинства (зокрема, щодо поста дуаєна дипломатичного корпусу).

Вірчі грамоти, по-перше, є офіційним результатом взаємного визнання де-юре двох урядів. Проте у деяких державах вручення вірчих грамот не потребує обов'язкового визнання де-юре — у цьому разі їх вручення можуть супроводжувати застереженнями про характер відносин, а самий документ засвідчує представницький характер діяльності дипломата. По-друге, вони фактично легалізують і легітимізують загальні повноваження дипломатичного представника акредитуючої держави. Після акредитації він не потребує будь-яких подальших уповноважень для своїх виступів і заяв у державі перебування, а отже, відповідальність за всі його посадові дії, слова, листи тощо повністю лягає на уряд держави, що його призначив.

Разом із тим вірча грамота не дає права дипломатичному представникові підписувати міжнародні угоди, що укладаються між державами, і вимагає спеціальних повноважень від держави, що його направила.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 не передбачає уніфікованого правила щодо початку дипломатичної місії дипломатичного представника акредитуючої держави. Так, згідно зі ст. 13 конвенції глава представництва вважається таким, що розпочав виконання своїх функцій у державі перебування залежно від практики, що усталилася у цій державі: або з моменту вручення вірчої грамоти, або з моменту повідомлення про прибуття й подання завіреної копії вірчої грамоти міністерству закордонних справ держави перебування (чи іншому міністерству, щодо якого є домовленість). Держава перебування сама вирішує, якої процедури вона буде дотримуватись, але мусить забезпечити застосування однакового порядку щодо всіх іноземних дипломатичних представників на її території.

Підстави припинення сили вірчої грамоти

Вірча грамота втрачає силу за таких підстав:

• у разі смерті глави держави, що призначила дипломатичного представника, або глави держави, при якій він акредитований, за умови, якщо не була вчасно вручена належним чином;
• внаслідок зміни форми правління в державі перебування або в державі, що направила дипломатичного представника, за умови, якщо не була вчасно вручена належним чином;
• за зміни рангу дипломатичного представника, за умови, якщо не була вчасно вручена належним чином;
• після отримання державою перебування відкличних грамот (фр. Lettre de rappel) на дипломатичного представника (у разі закінчення ним своєї дипломатичної місії або залишення своєї посади).

Відкличну грамоту, як і вірчу, адресують главі держави. У ній повідомляють про факт відкликання дипломатичного представника та висловлюють сподівання, що він сприяв підтримці та розвитку відносин між державами. У сучасній дипломатичній практиці відкличні грамоти зазвичай передає новопризначений дипломатичний представник одночасно зі своїми вірчими грамотами. Часом у відповідь на вручення відкличної грамоти дипломатичний представник, що залишає свою посаду, отримує від влади держави перебування рекредитив (фр. Lettre de récréance) для вручення урядові після свого повернення на батьківщину. Форма відкличних грамот і рекредитиву погоджується з вірчою грамотою як номенологічно (анкетні дані дипломатичного представника), так і змістовно.

Додатково

• Порядок і церемонії, яких дотримуються під час прийняття дипломатичних агентів, мають давні традиції. Існують певні особливості в дипломатичному протоколі за участю держав-монархій. За віковою традицією, глава дипломатичної місії за своїм правовим статусом вважається alter ego самого монарх — якщо монарх акредитуючої держави помирає або зрікається престолу, його наступник видає нові вірчі грамоти для глав дипломатичних представництв, які виконували на той момент таку функцію. Так само, якщо помирає або зрікається престолу монарх держави перебування, то виникає потреба подати вірчі грамоти його наступнику від усіх глав дипломатичних представництв, акредитованих у цій державі. Вручення нових вірчих грамот відбувається також за умови принципових змін державного ладу, наприклад, після революції. При цьому, черговість вірчих грамот або подання їх завіреної копії визначена датою і часом прибуття глави представництва. У республіканських державах подання нових вірчих грамот за зміни глави держави не вимагають.
• У дипломатичній практиці відомі випадки відмови у прийнятті від новопризначеного глави дипломатичного представництва його вірчих грамот (уже після того, як щодо його персони було надано агреман та візу на в’їзд до держави призначення). Відмова може бути виражена у формі зволікання із визначенням дати вручення вірчих грамот. За таких обставин новопризначений посол або посланник має урозуміти, що він фактично є персоною нон грата, і залишити територію держави, не чекаючи на офіційну відмову.
• У міжнародній дипломатичній практиці прийнято, що посол одразу після вручення вірчих грамот надсилає главам усіх дипломатичних представництв інших держав, що акредитовані у державі перебування, і з якими його держава підтримує дипломатичні зносини, особисті ноти, де повідомляє про факт вручення вірчих грамот.
• З червня 2022 церемонії вручення вірчих грамот новопризначеними очільниками дипломатичних місій Президенту України В. Зеленському відбувалися у Софії Київській.

Джерело

Венская конвенция о дипломатических сношениях 18 апреля 1961 г. // Законодавство України. URL: https://web.archive.org/web/20190926052222/https://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_048

Література

1. Матвієнко В. М. Вірчі грамоти // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Гол. ред. Л. В. Губерський. Київ : Знання України, 2004. Т. 1. 760 с.
2. Репецький В. М. Дипломатичне і консульське право. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ : Знання, 2006. 372 с.
3. Гулієв А. Д. Право зовнішніх зносин. Київ : Національний авіаційний університет, 2012. 488 с.
4. Баймуратов М. О. Міжнародне публічне право. Київ; Одеса : Фенікс, 2018. 762 с.

Автори ВУЕ

• М. О. Баймуратов
• Б. Я. Кофман

Покликання на цю статтю: Баймуратов М. О., Кофман Б. Я. Вірча грамота // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вірча грамота (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.06.2024