Волховник

Волховник Рідної віри. Видання Релігійного центру Об'єднання Рідновірів України, 2019

Волхо́вник (від старослов. вълхвъ — волхв, відун, віщун, чарівник; букв. книга волхвів) — у дохристиянській релігійній культурі давніх слов'ян — літопис, молитвослов, книга передбачень, ворожінь, заклинань, пророцтв, цілительських рецептів тощо.

Зміст

1 Історична довідка
2 Жанрові особливості
3 Сучасні волховники в конфесії Рідної віри
4 Література
5 Автор ВУЕ

Історична довідка

Існування дохристиянських книг тривалий час заперечували: панувала офіційна думка про появу писемності у русичів лише після хрещення Русі. Проте, на думку акад. Б. Рибакова, книжну культуру Русі не варто пов'язувати винятково з християнством, бо існувало й давніше «дружинно-язичницьке літописання».

Волхви — давньоруські мудреці, охоронці знань, жерці, знавці народної медицини й цілителі, носії глибинної народної культури. Припускають, що тексти жрецьких книг початково вирізували на дерев’яних дощечках (т. з. дерев'яні книги, старослов. древні).

За прот. Г. Дяченком (укладач ґрунтовного словника церковнослов’янської мови; 1850–1903), волхви — люди, що володіли знаннями таємних сил природи, небесних світил, священних письмен, тлумачники сновидінь, віщуни майбутнього, а волховник — книга жерця, людини, «що несе пам'ять про поклоніння світлу» (тобто початково — книга служителя сонячного культу).

Жанрові особливості

Імовірно, дружинні книги містили промови («слово» як жанр), звернені до воїнів перед боями.

До жанру волховників відносять книги, в яких зафіксовані найдавніші знання волхвів, богословські концепції чи обрядові традиції. Їх могли зберігати таємно або переписувати уже в християнські часи.

На думку В. Титова, ворожильні й інші апокрифічні («зречені») книги 15–18 ст. були компіляціями давніх язичницьких джерел. До них відносять волховники, середньовічні азбуковники, лунники, громники тощо, які щоправда, вже позначені язичницько-християнським світоглядним синкретизмом.

Сучасні волховники в конфесії Рідної віри

Рідновіри України називають волховниками збірки молитов етнічної релігії. Прихильники автентичності «Велесової книги» вважають її певною мірою волховником, де, крім літопису подій, викладені й молитви, основи віровчення, повідомлення про богів, храми та жерців, промови волхвів перед битвами.

Перший «Волховник. Основи язичницького віровчення» видано в 1994. Такі збірки готує і видає Українська духовна академія рідновірів, створена в Об'єднанні Рідновірів України, наприклад, «Волховник. Правослов Рідної віри» (2012, 2019). До книги увійшли молитви з «Велесової книги», частина української фольклорної спадщини (тексти колядок, веснянок, купальських пісень), обрядові тексти, замовляння тощо, світоглядні та обрядові коментарі до них. До цих збірок також включено тексти ведичної, орфічної, піфагорійської спадщини (як зразки словесної магії давніх віровчень) в українських перекладах І. Франка, Лесі Українки, В. Шаяна та ін.

Література

Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси. Москва : Наука, 1987. С. 358; 362.
Титов В. В. Ложные и отреченные книги славянской и русской старины Тексты-первоисточники ХV–XVIII вв. с примечаниями, комментариями и частичным переводом. Москва : Государственная публичная историческая библиотека России, 1999. 133 с.
Дидик-Меуш Г. Волхвъ — Вѣщокъ // Українська медицина. Історія назв. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. С. 51–56.
Лозко Г. Велесова Книга — волховник. Тернопіль : Мандрівець, 2011. 520 с.
Дьяченко Г. Полный церковно-славянский словарь. Киев : Свято-Успенская Киево-Печерская Лавра, 2018. С. 929.
Волховник: Правослов Рідної Віри / Упоряд. Г. Лозко. 4-те вид., випр. та допов. Київ : ФОП Стебеляк, 2019. 464 с.