Висадження

Ви́садження, підривання — процес збудження детонації зарядів вибухових речовин у заданий момент часу і заданій послідовності з метою виконання військових, гірничих, будівельних, геофізичних або інших інженерно-технічних завдань.

Термін «висадження» традиційно закріпився у гірничій літературі; у військовій і нормативно-технічній документації частіше вживають термін «підривання».

Історична довідка

Історія висадження (підривання) пов’язана з розвитком вибухових речовин. Першим вибуховим матеріалом був порох, який використовували у Китаї 10‒12 ст. Поширення пороху в Європі у 13‒14 ст. започаткувало розвиток вибухових технологій (див. Вибухові роботи), а від 17 ст. його почали використовувати для руйнування гірських порід під час видобування корисних копалин.

Одним із перших узагальнив знання про гірничу справу та методи руйнування порід Г. Агрікола. У своєму енциклопедичному виданні «Про гірничу справу» (лат. «De Re Metallica»; 1556) учений описав технології гірничих робіт, що стали підґрунтям подальшого розвитку вибухових і бурових методів (див. Бурові роботи). Революційний етап у розвитку висадження пов’язаний із діяльністю А. Б. Нобеля, який створив практичний капсуль-детонатор (1863) і запатентував динаміт (1867) — безпечнішу й ефективнішу форму використання нітрогліцерину. Ці винаходи заклали технічні основи сучасного висадження та дали змогу широко застосовувати вибухові роботи у гірництві, цивільному й транспортному будівництві. У 1831 В. Бікфорд (1774‒1834; Велика Британія) винайшов вогнепровідний шнур, названий за прізвищем винахідника бікфордовим. Його використання суттєво підвищило безпеку підривних робіт порівняно з відкритим підпалюванням порохових зарядів. Подальший розвиток технології висадження пов’язаний із появою капсулів-детонаторів, які забезпечили надійне ініціювання бризантних вибухових речовин. Поєднання капсуля-детонатора, динаміту та електричного способу підривання сформувало технічну основу сучасних вибухових робіт.

У 1-й половині 20 ст. набули поширення короткосповільнені способи висадження, що дозволило підвищити ефективність дроблення гірських порід і зменшити сейсмічний вплив вибухів. У 2-й половині 20 ст. вибухові процеси стандартизували для більшості відкритих і підземних гірничих робіт. Наприкінці 20 — початку 21 ст. розпочалось широке впровадження неелектричних та електронних систем ініціювання, які забезпечують високу точність керування послідовністю спрацьовування зарядів.

Зачинателем електричного підривання вважають інженера і винахідника Г. Дж. Сміта (дата народження невідома — 1901; США), який у 1890 отримав патент на один із перших практичних електродетонаторів. Електричне висадження дозволило одночасно або у визначеній послідовності підривати значну кількість зарядів, що суттєво підвищило безпеку та ефективність вибухових робіт.

У 20 ст. відбувся перехід до короткосповільненого підривання, коли окремі заряди спрацьовують із точно визначеними часовими затримками. Такі технології дозволили керувати процесом дроблення гірських порід, зменшувати втрати корисних копалин, знижувати сейсмічний вплив вибухів і підвищувати продуктивність гірничих підприємств. На початку 21 ст. основним напрямом розвитку стало впровадження електронних детонаторів і цифрових систем керування вибухами, які забезпечують мілісекундну точність спрацьовування зарядів та оптимізацію параметрів вибухових робіт.

В Україні

В Україні розвиток технологій висадження пов’язаний насамперед із потребами вугільної промисловості Донецького вугільного басейну, залізорудної промисловості Криворізького залізорудного басейну та марганцеворудних підприємств Нікопольського марганцевого басейну. Наприкінці 19 — у 1-й половині 20 ст. на шахтах і рудниках поширилися електричні системи підривання. У 2-й половині 20 ст. значний внесок у розвиток наукових основ вибухових робіт зробили фахівці гірничих наукових шкіл міст Дніпропетровська (тепер м. Дніпро) і Донецька, насамперед учені Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», Інституту геотехнічної механіки ім. М. С. Полякова НАН України, Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості, Донецького національного технічного університету та інших профільних наукових установ. У цей період розроблено і впроваджено ефективні схеми короткосповільненого висадження для відкритих і підземних гірничих робіт.

Характеристика

Висадження забезпечує передачу початкового імпульсу від засобів ініціювання до основного заряду вибухової речовини та кероване протікання вибухового процесу. Процес висадження включає підготовку засобів ініціювання, монтаж вибухової мережі, перевірку її працездатності та передачу початкового імпульсу до зарядів вибухових речовин.

Основні елементи системи висадження:

джерело ініціювання;
капсуль-детонатор;
проміжний детонатор (за необхідності);
основний заряд вибухової речовини;
вибухова мережа.

Класифікація

Класифікація способів підривання здійснюється за різними ознаками.

За способом ініціювання:

вогневе;
електричне;
неелектричне;
електронне.

За часом спрацьовування зарядів:

миттєве;
короткосповільнене;
довгосповільнене.

За схемою підривання:

послідовне;
групове;
комбіноване.

За призначенням:

гірниче;
будівельне;
військово-інженерне;
геофізичне;
спеціальне технологічне.

Застосування

Г і р н и ц т в о: відокремлення масиву гірських порід від цілика, дроблення порід, проведення гірничих виробок і підготовки корисних копалин до навантаження і транспортування.

Б у д і в н и ц т в о: під час спорудження тунелів, каналів, котлованів, автомагістралей, гребель та інших інженерних споруд, а також у процесі демонтажу будівель.

В і й с ь к о в а с п р а в а: руйнування фортифікаційних споруд, створення проходів у загородженнях, мінування та розмінування територій, виконання спеціальних інженерних операцій.

Г е о ф і з и ч н і т а с п е ц і а л ь н і р о б о т и: сейсморозвідка, створення підземних порожнин, ліквідація аварійних ситуацій та виконання спеціальних інженерних завдань.

Перспективи розвитку

Основні напрями розвитку технологій висадження: широке впровадження електронних детонаторів; цифровізація проєктування вибухів; автоматизований контроль вибухових мереж; комп’ютерне моделювання процесів руйнування порід; зменшення сейсмічної дії вибухів; створення екологічно безпечних вибухових матеріалів; застосування роботизованих і дистанційно керованих систем підривання.

Джерела

НПАОП 0.00-1.66-13. Правила безпеки під час поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення. Київ : Будстандарт, 2013. URL: https://online.budstandart.com/ua/catalog/doc-page.html?id_doc=5

4077

Література

Persson P.-A., Holmberg R., Lee J. Rock Blasting and Explosives Engineering. Boca Raton : CRC Press, 1994. 560 p.
Jimeno C. L., Jimeno E. L., Carcedo F. J. A. Drilling and Blasting of Rocks. Rotterdam : A. A. Balkema, 1995. 391 p.
Hustrulid W. A. Blasting Principles for Open Pit Mining. Vol. 1–2. Rotterdam : A. A. Balkema, 1999.
Konya C. J., Walter E. J. Surface Blast Design. Montville : Intercontinental Development Corporation, 2002. 340 p.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с.
Агрікола Г. Про гірничу справу: в 12 книгах / Перекл. і ред. В. Білецького, Г. Гайка. Львів: Новий світ-2000, 2023‒2024.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Висадження // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Висадження (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.08.2026