Велес
Ве́лес, Во́лос — у давньослов’янській міфології — бог, наділений багатьма функціями: покровитель землеробства та свійської худоби, ремесел і торгівлі, достатку, цілительства, музики й поезії; ймовірно, володар підземного світу і таємних знань, опікун волхвів, суддя (свідок присяги, клятви).
Етимологія й семантика імені
За припущеннями, образ Велеса сформувався у давніх слов’ян на межі мисливського й землеробського етапів розвитку. Знаходять підстави вважати Велеса архаїчним верховним божеством праслов’янського періоду, яке з часом поступилося місцем молодшим богам, як-от Сварог і Перун.
Етимологія імені дискусійна: назву виводять, зокрема, від південнослов. vels, vols-, що пов’язане з volst' — волость, влада, voldeti — володіти; від старослов. веле — великий, а також воля — повелитель, або веле, вельми — дуже, багато, сила та ін. Форму імені «Волос» вважають пізнішою та пов’язують з лексемою волос — волосся, шерсть, волохатість, що підтверджує функцію опіки над свійською худобою (скот, череда означали багатство назагал).
Письмові згадки. Культ
«Слово о полку Ігоревім» називає легендарного співця Бояна «Велесовим внуком», звідси реконструкція уявлень про Велеса як покровителя співців, поетів (а можливо — і мудреців-волхвів). «Повість минулих літ» називає його «скотнім Богом». Літопис від 907, угода Святослава від 971 згадують, що руси складали клятви перед «Перуном і Велесом», а відтак свідчать про значно вищі священні повноваження Велеса як сторожа клятви й присяги. Дійшли й інші рукописні згадки.
На кумирі-пантеоні Святовита (див. Збручанський ідол) образ Велеса триликий, він тримає на плечах усю світобудову з богами й людьми (за реконструкцією Б. Рибакова), що може вказувати на його зв’язок з пращурами (корінням дерева роду). Потрактовують, що сила Велеса спрямована знизу вгору (від землі до неба) на противагу силі Перуна (з неба на землю).
За літописами, кумир Велеса знаходився в м. Києві «під горою», тобто у нижньому місті, на Подолі. Висловлено також різні версії про можливі місця знаходження культових статуй і капищ Велеса у руських містах і місцинах. Залишки культу Велеса вбачають, зокрема, у топонімах, фольклорі, обрядових звичаях (до прикладу, залишати після жнив пук колосся і зв’язувати їх стрічкою на т. з. Велесову бороду).
Більшість дослідників слов’янського язичництва поділяють думку про близькість Велеса до грецького Гермеса та римського Меркурія.
Пізніше християнство синкретизувало в Русі культ Велеса з культами св. Власія (див. Власій Севастійський) та св. Миколая (див. Миколай Чудотворець).
Додатково
- Прихильники автентичності «Велесової книги» звертають увагу на те, що текст містить вказівку на зв’язок Велеса з небесними світилами: Сонцем (Велес вранці виводить Сонячного коня на небо) і Місяцем (Бог-пастух зоряних отар). Образ Велеса як наглядача за «отарами» хмар, що викликає дощі, які зрошують Землю, тлумачать як вказівку на його функцію сприяння родючості.
- Велес не увійшов до пантеону т. з. Володимирового шестибожжя. Поряд із тим житіє св. Володимира переповідає, що князь після хрещення наказав скинути кумир Волоса в р. Почайну.
Література
- Писаренко Ю. Г. Велес-Волос в язичницькому світогляді Давньоï Русі. Київ : [б.в.], 1997. 238 с.
- Гнатюк В. М. Нарис української міфології. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2000. С. 69–71.
- Лозко Г. Велесова Книга. Волховник. Тернопіль : Мандрівець, 2011. С. 46–53.
- Худаш М. Походження та релігійно-міфологічні функції давньоруських і спільнослов'янських язичницьких Божеств. Львів : Інститут народознавства НАНУ, 2012. С. 274–323.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Лозко Г. С. Велес // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Велес (дата звернення: 28.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.06.2022
