Ваджд

Ваджд (араб. وجد‎ — знаходження [Бога], досвідне знання) — суфійський термін, що описує стан (хал) екстазу.

Зміст

1 Інтерпретація терміна
2 Характеристика
3 Література
4 Автор ВУЕ

Інтерпретація терміна

Ваджд є еквівалентом поняття містичного екстазу. Пов'язаний із іншим суфійським терміном — «таваджуд», який означає зусилля, спрямовані на досягнення такого стану [зокрема, за допомогою суфійської практики слухання, чування (сема)].

З-поміж перших суфійських авторів, хто подав тлумачення цього терміна, був Абу Наср ас-Саррадж (пом. 988; Іран). Він навів погляди ранніх суфіїв стосовно ваджду та представив власне його розуміння. За ас-Сарраджем, існують два його типи: ваджд може бути раптовим унесенням або ж стати результатом зусиль (таваджуд), а його суттю є досвідне знання таухіду, або Єдиного Буття.

Інший суфійський автор Абд аль-Карім аль-Кушейрі (986–1072; Іран) не протиставляв ваджд і таваджуд, але вважав їх різними етапами екстатичного досвіду. Таваджуд розумів початковим етапом екстазу, за яким слідує справжній екстаз: «Що стосується екстазу, це щось, що зустрічає ваше серце і спускається на вас без будь-якого наміру чи зусилля з вашого боку. Саме тому суфійські майстри кажуть: “Екстаз — це зустріч [із містичним моментом], а екстатичні дії є плодами [надмірних] молитов. Чим більше хтось вправляється в актах поклоніння, тим більше Божественних милостей сходить до нього від Бога”».

Дещо відмінну інтерпретацію ваджду подав перський суфій Алі аль-Худжвірі (бл. 1009–1072; Афганістан), який пов’язав цей термін із відчуттям нестачі та смутку, протиставив йому вуджуд у сенсі переживання знаходження і досягнення.

Характеристика

«Ваджд» та «вуджуд» є дієслівними іменниками, перший означає смуток, а другий — знаходження, віднайдення. Суфії використовують ці терміни для позначення двох станів, які проявляються під час слухання: один — пов'язаний зі смутком, а другий — із досягненням об'єкта бажання. Справжнє значення смутку полягає у втраті Коханого та неможливості досягти об'єкта бажання, тоді як справжнє значення знаходження — у досягненні бажаного об'єкта.

Таким чином, згідно зі вченням суфізму, ваджд — це стан екстазу, який оволодіває подвижником незалежно від його зусиль або є наслідком духовних практик. При цьому серед суфійських авторів існують різні погляди щодо його характеру.

Література

Аl-Sarraj A. N. The Kitab Al-Luma Fi L-Tasawwuf / Ed. by R. A. Nicolson. Leyden : Brill ; London : Luzac & Co, 1914. 712 p. URL: http://www.sufi.ir/books/download/farsi/sarraj-toosi/al-luma-fi-tasavof-en-ar.pdf
Аl-Qushayri A. al-K. Al-Qushayri’s Epistle on Sufism / Trans. from ar. A. D. Knysh. London : Garnet Publishing, 2007. 460 p. URL: https://ia801309.us.archive.org/19/items/QushayriRisala/Qushayri_Risala.pdf
Schimmel A. Mystical Dimensions of Islam. 35th ed. Chapel Hill : The University of North Carolina Press, 2011. 512 p.
Аl-Hujwiri A. The Kashf аl-Maḥjúb: The Oldest Persian Treatise on Sufism / Trans. from per. by R. A. Nicolson. London : Forgotten Books, 2018. 441 p.
Ісмагілов С. В., Козловський І. А., Халіков Р. Х. та ін. Іслам: Енциклопедичний словник. Київ : Бібліотека ісламознавства ; Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України ; Халіков Р. Х., 2021. С. 105.