Бітті, Генрі Воррен

Бі́тті, Ге́нрі Во́ррен (англ. Beatty, Henry Warren; уроджений Бейті (англ. Beaty) 30.03.1937, м. Річмонд, штат Вірджинія, США) — актор, режисер і продюсер, лауреат премії «Оскар» (1981) та ін. премій. Брат Ш. Маклейн.

Бітті, Генрі Воррен (Beatty, Henry Warren)
Справжнє прізвище	Бейті
Народження	30.03.1937
Місце народження	Річмонд
Місце діяльності	США
Напрями діяльності	кіномистецтво

Відзнаки
Премії	Оскар, Золотий глобус, Гільдії режисерів Америки, Гільдії сценаристів Америки, Асоціації кінокритиків Лос-Анджелеса, почесна премія Британської академії кіно та телевізійних мистецтв, Сесіля Б. де Мілля

Життєпис

Народився в сім’ї професійних педагогів. Батько спеціалізувався на психології, мати викладала мистецтво драми. 1945 сім’я переїхала до м. Арлінгтона, де батько обійняв посаду в середній школі Томаса Джефферсона. Ще в дитинстві Бітті захопився театром і кіно під впливом старшої сестри та враженнями від фільмів «Любовний роман» (1939, режисер Л. Маккері), «Філадельфійська історія» (1940, режисер Дж. К’юкор) та ін. У старших класах виявив талант пародиста, імітуючи коміка М. Берла (1908–2002; США), ведучого телешоу «Техаський зоряний театр».

1954 поступив до Північно-Західного університету за фахом «гуманітарні науки». Однак підбадьорений успіхом своєї сестри, яка успішно дебютувала в кіно в стрічці «Неприємності з Гаррі» (1955, режисер А. Гічкок), уже 1955 кинув університет. Переїхав до м. Нью-Йорка, щоб вивчати акторську майстерність у студії актриси С. Адлер (1901–1992; США), де домінувала методика системи К. Станіславського.

Творчість

Дебютував як актор з незначних ролей у телешоу «Перша студія» (1957), «Телетеатр Крафт» (1957), «Ігровий будинок — 90» (1959), а також у першому сезоні серіалу «Багато кохання Добі Гілліс» (1959). Першим акторським успіхом стала поява у бродвейській постановці п’єси В. Інджа «Втрата троянд» («A Loss of Roses»; 1960), за що був відзначений номінацією на премію «Тоні» як найкращий драматичний актор.

Після перших акторських спроб на телебаченні та в театрі дебютував у ролі Бада Стемпера у фільмі «Пишність у траві» (1961, режисер Е. Казан), який був схвально сприйнятий критиками та глядачами. Наступні кілька років продовжив продуктивну акторську діяльність, знявся у ролях: Паоло ді Лео у романтичній драмі «Римська весна місіс Стоун» (1961, режисер Х. Куінтеро); Бері-Бері Віларта у драмі «Усі падають униз» (1962; режисер Дж. Франкенгаймер); Вінсента Брюса у драмі «Ліліт» (1963; режисер Р. Россен); Гаррі Рамела в романтичній комедії «Пообіцяй їй щось» (1964; режисер А. Гіллер); заголовну роль у кримінальному фільмі «Міккі перший» (1965, режисер А. Пенн); Барні Лінкольна в комедії «Калейдоскоп» (1966; режисер Дж. Смайт).

У 1965 заснував продюсерську компанію «Татайра» («Tatira»), яку назвав на честь батьків: матері Кетлін (домашнє ім’я — Тат) та батька Айри. Етапним у кар’єрі Бітті став вестерн «Бонні та Клайд» (1967, режисер А. Пенн), в якому він був виконавцем головної ролі Клайда і продюсером. Стрічку вважають однією з показових для епохи раннього «Нового Голлівуду». Фільм був номінований на десять нагород премії «Оскар» Американської академії кіномистецтва (зокрема у категоріях найкращий фільм і найкращий актор), а також на сім нагород «Золотий глобус».

Знявся у ролі піаніста Джо Грейді в романтичній комедії «Єдина гра в місті» (1970, режисер Дж. Стівенс), азартного гравця Маккейба у вестерні «Маккейб та місіс Міллер» (1971, режисер Р. Альтман), консультанта з безпеки банку Дж. Коллінза у комедії «Доллари» (1971, режисер Р. Брукс), журналіста Джо Фредді в політичному трилері «Змова “Паралакс”» (1974, режисер А. Дж. Пакула), афериста Ніккі Вільямса в чорній комедії «Статок» (1975, режисер М. Ніколс).

Драматичний фільм «Шампунь» (1975, режисер Г. Ешбі), продюсером якого, а також співавтором сценарію та виконавцем головної ролі перукаря Дж. Раунді був Бітті, було номіновано на чотири премії «Оскар», зокрема за найкращий оригінальний сценарій, а також на п’ять нагород «Золотий глобус».

Як продюсер, сценарист, співрежисер випустив фантастичну комедію «Небо може зачекати» (1978, режисер Б. Генрі) і зіграв роль Джо Пендлтона. Стрічка була номінована на дев’ять премій Оскар (зокрема, категорії найкращі фільм, режисер, актор та адаптований сценарій). Фільм також здобув три нагороди «Золотий глобус».

У розпал холодної війни з СРСР зняв історичну драму «Червоні» (1981) про американського журналіста Дж. Ріда. Ця режисерська, акторська, продюсерська та сценарна робота Бітті була високо оцінена критиками та глядачами.

Був продюсером, режисером та виконавцем заголовної ролі кримінальної комедії «Дік Трейсі» (1990), знятої за мотивами популярних коміксів.

Зіграв заголовну роль гангстера у кримінальному байопіку «Багсі» (1991, режисер Б. Левінсон). Цей фільм, спродюсований Бітті, здобув визнання критиків, комерційний успіх, номінації та винагороди.

Ремейк улюбленого фільму дитинства — мелодрами «Любовна історія» (1994, режисер Г. Г. Керон), в якому Бітті виступив як продюсер і зіграв головну роль Майка Гамбрила, став провальним у прокаті та отримав несхвальні відгуки преси та кінокритики.

Написав сценарій, був продюсером, режисером та виконавцем заголовної ролі у політичній сатирі «Булворт» (1998), фільм мав успіх, номінації, нагороди.

Після поганих касових зборів та негативних рецензій романтичної комедії «Місто та село» (2001, режисер П. Челсом), де Бітті зіграв головну роль, він не знімався в кіно та не працював режисером упродовж 15 років.

Для того щоб зберегти авторські права на образ детектива Діка Трейсі, Бітті мав періодично повертатися до нього та з’являтися десь як цей персонаж. З цією метою він зняв телевізійний спеціальний фільм «Дік Трейсі Особливий» (2010) та випустив 30-хвилинне зум-відео «Дік Трейсі Особливий: Трейсі в Зумі» (2023).

Як режисер, сценарист і один із продюсерів зняв заплановану ще в 1970-х мелодраму «Поза правилами» (2016), засновану на біографії бізнесмена, авіатора, режисера та продюсера Г. Г’юза (1905–1976; США), і зіграв головну роль. Попри неодностайні відгуки кінокритиків і глядачів (деякі з яких не сприйняли «старомодну» стилістичну манеру стрічки), вона здобула певну кількість номінацій і нагород.

Знімався також у документальних фільмах, зокрема «Мадонна: правда чи виклик» (1991), «Одна яскрава сяйна мить: Забуте літо Джорджа Макговерна» (2005) тощо.

Нагороди та визнання

Лауреат премій: «Оскар» (1981) за найкращу режисуру — за фільм «Червоні»; «Золотий глобус» (1961) за найкращий акторський дебют — за фільм «Пишність у траві»; (1978) за найкращий фільм (комедію чи мюзикл) та найкращу чоловічу роль — за стрічку «Небо може зачекати»; Гільдії режисерів Америки (1981) за найкращий фільм — за стрічку «Червоні»; Гільдії сценаристів Америки (1979) за найкращий адаптований сценарій комедії — за фільм «Небо може зачекати», Асоціації кінокритиків Лос-Анджелеса (1998) за найкращий оригінальний сценарій — за фільм «Булворт».

Здобув почесні відзнаки: нагороду імені Ірвінга Тальберга (2000); почесну премію Британської академії кіно та телевізійних мистецтв (2002), премію Сесіля Б. де Мілля (2007).

Додатково

В юності грав у футбол у середній школі, відмовився від спортивної кар’єри на користь вступу до університету.

Під час навчання в акторській школі підробляв мийником посуду, акомпаніатором на фортепіано, помічником муляра, різноробочим, що дало неабиякий досвід спостереження за різними соціальними типажами.

Єдиний, кого двічі номінували як актора, режисера, сценариста та продюсера за роботу над одним проектом: «Небо може зачекати» (1978) та «Червоні» (1981).

Фільм Бітті «Іштар» (1987) отримав три номінації антипремії «Золота малина», зокрема в категоріях «найгірший фільм» та «найгірший сценарій».

Активіст Демократичної партії США, прихильник політичної доктрини «родини Кеннеді», продюсував серію благодійних концертів для підтримки президентської кампанії 1972 сенатора демократа Дж. С. Макговерна (1922–2012; США).

Література

Wilmington M. Warren Beatty: The Sweet Smell of Success // The Velvet Light Trap. 1972. Vol. 7. P. 29–32.
Parker J. Warren Beatty: The Last Great Lover of Hollywood. London : Headline Book, 1994. 344 p.
Bingham D. Warren Beatty and the Elusive Male Body in Hollywood Cinema // IUPUI ScholarWorks. 2010. URL: http://hdl.handle.net/1805/2333
Biskind P. Star: How Warren Beatty Seduced America. New York : Simon and Schuster, 2010. 627 р.
Bettinson G. Warren Beatty: A Hollywood Career // Film International. 2011. URL: http://filmint.nu/warren-beatty-a-hollywood-career/
Cieply M. If Warren Beatty Is Directing, Shooting Can Wait. For Years // The New York Times. 2015. URL: https://www.nytimes.com/2015/03/07/movies/if-warren-beatty-is-directing-shooting-can-wait-for-years.html
Conterio M. Warren Beatty: 10 Essential Films // British Film Institute. 2016. URL: https://www.bfi.org.uk/lists/warren-beatty-10-essential-films
Hollywood: The Oral History / Comp.: J. Basinger, S. Wasson. New York : Harper, 2023. 740 p.
Warren Beatty: Biography // IMDb. URL: https://www.imdb.com/name/nm0000886/bio/?ref_=nm_ql_1

Автор ВУЕ

А. О. Ангелова

Покликання на цю статтю: Ангелова А. О. Бітті, Генрі Воррен // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бітті, Генрі Воррен (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.05.2024