Біоорієнтація

Біоорієнта́ція (від біо… і орієнтація) — здатність тварин обирати оптимальне положення, напрямок руху, місце в навколишньому середовищі або в угрупованні за допомогою органів чуття.

Зміст

1 Характеристика
2 Способи
3 Значення
4 Література
5 Автор ВУЕ

Характеристика

Складний процес, заснований на: 1) отриманні сигналів зовнішнього середовища здебільшого за допомогою рецепторів; 2) обробці й оцінці інформації центральною нервовою системою, 3) формуванні відповіді. Прийом і обробка сигналів складається з розпізнавання образу й визначення положення джерела сигналу відносно організму.

Способи

Способи орієнтації є результатом тривалої морфологічної та фізіологічної адаптації до певних екологічних умов існування, залежно від яких у тих чи інших груп тварин переважає розвиток різних механізмів і систем отримання інформації про довкілля. Наприклад, оптичну біоорієнтацію визначають можливості фоторецепторів. Комахи орієнтуються по поляризованому світлу (див. Поляризація світла), деякі сприймають ультрафіолетові промені (див. Ультрафіолетове випромінювання). Птахи і ссавці орієнтуються за положенням Сонця, Місяця і зір. Хімічна біоорієнтація ґрунтується на хеморецепції. Завдяки запахам тварини орієнтуються в пошуках їжі, шлюбних партнерів, під час міграцій і освоєння нових оселищ. Акустична орієнтація (див. Біоакустика) має переваги у водному середовищі, або в наземних біотопах із густим рослинним покривом, що обмежує можливості зору. Хижаки часто знаходять здобич саме завдяки слуху. Ехолокація сприяє орієнтуванню у просторі рукокрилих і дельфінів. Терморецепція допомагає деяким видам змій у пошуках їхньої здобичі — гризунів. Органи бічної лінії у риб дозволяють визначити напрямок течії води, а електричні органи — зорієнтуватися по електричному полю.

Значення

Пристосування до визначення положення виникали незалежно в різних групах тварин, тому їхні системи орієнтування відрізняються. Біоорієнтація — це завжди результат аналізу інформації, отриманої різними каналами, тому вона здебільшого є комплексною відповіддю на сигнали зовні. Найрозвиненіші системи орієнтування мають далекі мігранти, які здатні визначати не лише компасні напрямки, а й координати свого місцеперебування щодо кінцевого пункту призначення (див. Біонавігація). Висока досконалість орієнтаційних здібностей імовірно сформована за одночасного й послідовного застосування різних орієнтирів (магнітне поле Землі, астроорієнтири тощо).

Література

Недосєков В., Блаха Т., Ситюк М та ін. Основи біобезпеки та благополуччя тварин. Ніжин : Лисенко М. М., 2021. 231 с.
The Behavior of Animals: Mechanisms, Function, and Evolution / Ed. by J. J. Bolhuis, L. A. Giraldeau, J. A. Hogan. 2nd ed. Hoboken : John Wiley & Sons, 2021. 528 p.
Zwergal A., Grabova D., Schöberl F. Vestibular Contribution to Spatial Orientation and Navigation // Current opinion in neurology. 2024. Vol. 37. Is. 1. P. 52–58.