Білицьке

Герб

Прапор

Білицьке
Країна	Україна
Область	Донецька область
Регіон країни	Донбас (територія)
Засновано	1950
Чисельність населення (тис.осіб)	8 764
Територія (кв.км.)	2,05

Бі́лицьке — місто у Покровському районі Донецької області України. Входить до складу Добропільської міської громади.

Географія

Розташоване у західній частині області в долині р. Водяна (притока р. Бик). Відстань до м. Донецька — бл. 93 км, до районного центру м. Покровська — близько 18 км, до м. Добропілля — 12 км. Площа — 2,05 км².

Історія

У 18 ст. територія належала Самарській паланці. У кінці 19 ст. — на початку 20 ст. на цих землях були поміщицькі маєтки. 1909 заможні селяни заснували тут хутір. Назву «Білицьке» отримав після переїзду сюди кількох родин з с. Білицького Бердянського повіту й вихідців із с. Терпіння, Мелітопольського повіту (обидва Таврійської губернії). Тут працював невеликий цегельний завод. Із початком Першої світової війни (1914) частина мешканців були мобілізовані. У 1915 неподалік прокладено залізничну колію Добропілля — Гришино. Після встановлення радянської влади (1920) — у підпорядкування сільській раді с. Ново-Олексіївки (з 1924 — с. Никанорівка, тепер Покровського району). 1929 проведено суцільну колективізацію, утворено радгосп, ліквідовано приватне сільське господарство. У 1929−1933 поблизу х. Білицьке геологи з м. Юзівки (тепер м. Донецьк) виявили значні поклади вугілля кам’яного.

Під час Другої світової війни окуповано, звільнено у вересні 1943.

У 1949 схвалено рішення про будівництво біля хутора шахти «Білицької»; від 1950 почалася розбудова об’єднаного селища для шахтобудівників шахт «Білицька № 1», «Водяна» і «Водяна № 2», «Дубрівська». На будівництві спершу працювали в’язні, згодом прибули заробітчани, демобілізовані військові з родинами, мешканці навколишніх сіл.

1951 затверджено проєкт, а 1953 розпочато будівництво робітничого селища на 15 000 мешканців. Після смерті Й. Сталіна частина амністованих в’язнів лишилися працювати тут як вільнонаймані працівники.

У 1950-х у селищі Білицьке відкрито школу, лікарську медичну амбулаторію, гірничо-промислову школу (1954, з 1957 — училище), бібліотеку, збудовано лікарню, Будинок культури ім. Т. Г. Шевченко.

Статус селища міського типу — від 1956.

Запущено в експлуатацію нову шахту ім. 21-го з’їзду КПРС (1959). Від 1960 діяв хлібокомбінат, міська бібліотека. 1961 засновано збагачувальну фабрику «Жовтнева».

Статус міста районного підпорядкування — від 1966. Розвиток інфраструктури міста тривав і в 1970 ті.

У 1989 створено першу міську українську громадсько-політичну організацію Народного Руху України. Відкрито перший храм Святої Олександри (1997).

Російсько-українська війна

2014 Білицьке увійшло до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО (розпорядження КМУ № 1053 від 30.10.2014).

Після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну (24.02.2022) місто постраждало від обстрілів: пошкоджено приватні будинки, адміністративні будівлі, інфраструктурні об’єкти.

Білицьке стало прихистком для тимчасово переміщених осіб з прифронтових територій, міст Авдіївки, Волновахи, Мирнограда, Новогродівки, Покровська тощо.

Населення

Загальна кількість населення —7 764 осіб (2022, оцінка); за 2022‒2024 населення збільшилося на 1 тисячу осіб (2024, оцінка). Густота — 3 787 осіб/км2 (2001, перепис).

Склад населення за етнічними групами: українці (70,6 %), росіяни (26,2 %), білоруси (1,5 %), мешкають також греки, татари, молдовани, азербайджанці.

Українську мову вважали рідною 43,72 % жителів, російську — 55,68 %, білоруську — 0,33 %, вірменську — 0,02 % та ін. (2001, перепис).

Клімат

Клімат — помірно-континентальний. Середня температура січня — ‒5 °C, липня — від +20 °C до +25 °C.

Господарство

Промисловість

Основне підприємство станом на 2024 — збагачувальна фабрика «Жовтнева» (видобуток кам’яного вугілля). Діє завод побутової хімії ТОВ «Алл Грін Україна Плюс».

Сфера послуг

Розвинені роздрібна торгівля, побутове обслуговування населення. Працюють заклади громадського харчування, міська лікарня, аптеки. Наявні філії банків України, поштові відділення.

Транспорт

Місто розташоване за 4 км від залізничної станції Мерцалове. Є автостанція. Курсують автобуси до міст Покровська, Києва, Дніпра, Харкова, Лубен тощо. Пролягає автошлях територіального значення Т 0515.

Наука, освіта, культура

Освіта

Станом на 2024 діяли 3 заклади дошкільної (ясла-садки) та 3 загальної середньої освіти; професійний ліцей. Є музична школа.

Культура та мистецтво

Наявні бібліотека, Центр культури та дозвілля. Працює Станція юних техніків, з-поміж гуртків — «Чарівний бісер», «Моделіст конструктор», «Модульне оригамі», «Радіоелектронне конструювання», «Робота з деревиною».

Від 2021 у Білицькому відкрито єдиний на Донеччині зоопарк «Зоосвіт».

Архітектура

Є культові споруди — храм Святої Олександри (1997), каплиця Святої Варвари (2006, в пам’ять про загиблих шахтарів). З-поміж пам’ятників: бюст Т. Шевченка, пам’ятний знак воїнам-землякам, які загинули в Другу світову війну та ін.

Спорт

Культивують: футзал, футбол, баскетбол, бокс, дзюдо тощо. Є Палац спорту, стадіон, спорт. зали, спорт. майданчики.

Додатково

Вихідці з села Білицького Дегтяр, Богма, Оніщенко, Ліщина, Дейкун, Лященко, Вєдмідів та інші заснували однойменний хутір в північній частині сучасного міста, біля джерела р. Водяна. А селяни з села Терпіння, родина Підлісних, заснували хутір Дубровський у південній частині сучасного міста.

Білицькі хутори належали до Казенно-Торсько-Олексіївської волості, Бахмутського повіту. Більшість мешканців хуторів займалось сільським господарством. Хуторяни були парафіянами Стрітенської церкви, яка знаходилась у с. Добропілля.

Мешканців хуторів у 1930-ті не оминув терор червоний, були репресовані селяни Ф. Заварзін і Г. Богма, яких засудили на різні терміни ув’язнення. В ці ж роки біля Білицького хутора знов були проведені геологічні розвідки братами Ізотовими які відкрили тут великі поклади вугілля.

Література

Білецький В. С. Історія Донецької крайової організації Народного Руху України (1989–1991 рр.). Донецьк : Український культурологічний центр ; Донецьке відділення НТШ, 2009. 172 с.
Белицький П. В. Добропільщина: витоки вуглевидобутку. Покровськ : [б. в.], 2017. 28 с.
Подолян В. В. Історія міст, селищ і сіл Добропілля. Добропілля : [б. в.], 2018. 290 с.
Белицький П. В. Залізниця Покровськ — Добропілля — Дубове. Краматорськ : Каштан, 2020. 100 с.
Галасюк А. Вовки, кози, леви, мавпи та птахи. Як живуть у зоопарку на Донеччині тварини, яких евакуювали з прифронтових міст // Суспільне. Донбас. 2023. URL: https://suspilne.media/donbas/515573-vovki-kozi-levi-mavpi-ta-ptahi-ak-zivut-u-zooparku-na-doneccini-tvarini-akih-evakuuvali-z-prifrontovih-mist/
Старий рудник. Запоріжжя : [б. в.], 2023. № 2. 100 с.

Автор ВУЕ

А. В. Мєдвєдєв

Покликання на цю статтю: Мєдвєдєв А. В. Білицьке // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білицьке (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.11.2024