Білинський, Михайло Іванович

Біли́нський, Миха́йло Іва́нович (Білінський; 12.07.1883, с. Драбове-Барятинське, тепер Черкаської області, Україна – 17.11.1921, с. Малі Міньки, Україна, тепер не існує) — військовий та політичний діяч, міністр морських справ Української Народної Республіки (УНР), контрадмірал, організатор та командир 1-ї Дивізії морської піхоти Директорії УНР.

Білинський, Михайло Іванович
Народження	12.07.1883
Місце народження	Драбове-Барятинське, Черкаська область, Україна
Смерть	17.11.1921
Місце смерті	Малі Міньки, Житомирська область, Україна
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	військовий, політичний діяч, міністр морських справ Української Народної Республіки (УНР), контрадмірал

Відзнаки
Ордени	Святого Станіслава ІІІ ступеня (1915), Святої Анни ІІІ (1916) і ІV ступенів (усі — Російська імперія), Визволення І ступеня (УНР).

Життєпис

Походив із заможної родини священника-землевласника.

Закінчив повний курс 2-ї Київської гімназії та Лазаревський інститут східних мов (м. Москва).

Від 1904 служив юнкером Балтійського флоту Морського корпусу в м. Санкт-Петербурзі. З вересня 1908 — підпоручик Адміралтейства, з грудня 1910 — корнет Окремого корпусу прикордонної варти. З виходом у відставку 1911 працював у міністерстві фінансів.

На початку Першої світової війни мобілізований на Балтійський флот. 1915 здобув звання поручика, 1916 — мічмана, згодом посаду помічника командира 2-го Балтійського флотського екіпажу.

Після подій Лютневої революції 1917 став одним із засновників «Українського воєнно-морського революційного Штабу Балтійської фльоти» та ініціатором «українізації» деяких кораблів флоту. Прихід до влади більшовиків після Жовтневого перевороту 1917 завадив залученню цих кораблів до складу українських військово-морських сил.

У грудні 1917 переїхав до м. Києва, вступив до Української партії соціалістів-самостійників, входив до її центрального комітету. Один із фундаторів Генерального секретарства морських справ Української Центральної Ради (УЦР). З грудня 1917 — директор контрольного департаменту Секретаріату морських справ УЦР. Брав участь у підготовці укладення Брест-Литовського мирного договору 1918 між Українською Народною Республікою і Четверним союзом. За часів Гетьманату — заступник начальника Головної господарчої управи Морського міністра. Член української делегації на переговорах між Українською Державою і Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою.

26.12.1918 увійшов до складу першого уряду Директорії, обійняв посаду міністра морських справ УНР. За його сприяння ухвалено низку законів, спрямованих на створення українського військового флоту УНР. 11.01.1919 набув чинності «Закон про гардемаринську школу», відкриття якої планували на початок жовтня 1919. Законом від 20.01.1919 затверджено структуру Морського міністерства та Генерального штабу. Основою законодавчої бази по розбудові військово-морського флоту держави мав стати «Закон про фльоту», затверджений 25.01.1919. Передбачалося створення українського флоту з бойових і допоміжних кораблів усіх типів, зокрема до нього мали увійти кораблі колишнього російського Чорноморського та частини Балтійського флотів, а також судна, які на той час будували в м. Миколаєві (наказом № 57/28 від 25.01.1919 їм присвоєно українські назви). Також йшлося про створення систем морської берегової охорони та берегової безпеки і зв’язку, відділу гідроавіації тощо. Особовий склад військово-морських сил мав нараховувати 800 старшин та 12500 матросів. На розвиток флоту уряд виділив 100 млн грн.

Після окупації узбережжя Чорного моря військами Антанти та захоплення більшовиками м. Києва, Білинський ініціював створення Приморського фронту на території між містами Миколаєвом, Очаковом і Херсоном у смузі 75 верст. Водночас переконав очільника Армії Української Народної Республіки С. Петлюру в необхідності створення підрозділів піхоти морської.

У квітні 1919 звільнився з посади міністра (за власним бажанням). Зосередився на створенні Першої дивізії морської піхоти Директорії УНР, командиром якої його призначено 25.05.1919. Головною ударною силою цього формування став 1-й Гуцульський полк морської піхоти, який комплектували на Галичині з колишніх моряків цісарського Адріатичного флоту, а також молодих сплавників лісу з карпатських річок. Згодом завдяки ентузіазму командира постали також 2-й та 3-й полки, які разом склали Першу дивізію морської піхоти. На чолі цього військового формування Білинський брав участь у боях проти більшовицьких та білогвардійських військ під час Першого Зимового походу Армії УНР 1919–1920.

1920 інтернований з Армією УНР у Польщі, перебував у таборах інтернованих. З травня 1920 обіймав посаду міністра внутрішніх справ УНР (в екзилі). 1920–1921 входив до складу та очолював Всеукраїнську національну раду, був заступником голови урядової комісії з розробки Конституції УНР. Згідно з конституційним проєктом Україна мала бути президентсько-парламентською республікою з чітким розподілом владних повноважень.

Напередодні Другого Зимового походу Армії УНР 1921 (див. Зимовий похід армії УНР) призначений керівником цивільного управління штабу Повстанської армії УНР. У складі Волинської повстанської групи, яку очолював генерал-хорунжий Ю. Тютюнник, вирушив на окуповану більшовиками територію України з метою організації там спротиву українського населення. Загинув у бою з окупаційними військами Червоної армії поблизу с. Малі Міньки (див. Базарська трагедія).

Нагороди та визнання

Кавалер орденів:

Святого Станіслава ІІІ ступеня (1915)
Святої Анни ІІІ (1916) і ІV ступенів (усі — Російська імперія)
Визволення І ступеня (УНР).

Іменем Білинського названо вулиці в містах Дніпрі, Запоріжжі, Києві, Львові, Миколаєві, Одесі та ін.

У селищі Драбів відкрито меморіальну дошку на його честь (2016).

Указом Президента України № 495/2019 від 05.07.2019 почесне найменування «імені контрадмірала Михайла Білинського» присвоєно 36-й окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських сил Збройних сил України.

Додатково

У довідковій літературі трапляються різні дати народження Білинського: 12.07.1882, 16.11.1882, 16.11.1883, 04.11.1888 та ін. У військовому документі «Повний послужний список мічмана Михайла Білинського» зазначено дату 12.07.1883.
За спогадами учасників бою поблизу с. Малі Міньки, 17.11.1921 важкопоранений Білинський, з метою уникнення полону, позбавив себе життя останньою кулею.
За одними даними військове звання контрадмірала Білинському присвоєне наказом Головного отамана військ і флоту УНР С. Петлюри наприкінці 1918, за іншими – наказом уряду УНР в екзилі посмертно.

Джерела

Про присвоєння почесного найменування 36 окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України: Указ Президента України № 495/2019 від 5 липня 2019 р. // Верховна Рада України. 2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/495/2019#Text

Література

Якимович Б. Збройні Сили України. Львів : Просвіта, 1996. 360 с.
Литвин М. Р., Науменко К. Є. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Львів; Харків : Видавництво Сага, 2007. 244 с.
Шатайло О. Нескорений державник // Спадкоємці козацької слави. Дрогобич : ВФ «Відродження», 2009. С. 124–139.
Каліберда Ю. Військово-морський міністр Української Народної Республіки Михайло Білинський // Воєнна історія. 2011. № 5. С. 65–71.
Мамчак М. Чорноморський флот. Курсом до України. Севастополь : Просвіта, 2013. 608 с.
Білінський Михайло Іванович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія : в 4 т. Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2018. Т. 1. С. 129–130.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Білинський, Михайло Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білинський, Михайло Іванович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.10.2024