Булат

Була́т (пн.-тюрк. bulat, від давньоперс. فولا — сталь) — вуглецева лита сталь, що пройшла особливі процеси гартування та перековування і вирізняється чергуванням шарів із різним хімічним складом та характерним візерунком поверхні.

Виготовленій із булату холодній зброї притаманна висока міцність, пружність, довготривала гострота лез.

Історична довідка

Найдавніші вироби з булату походять з Індії (індійська назва булату — вуц) і згадані у працях Аристотеля (4 ст. до н. е.). Технологію виготовлення «візерункового» металу було втаємничено. Тривалий час вуц у невеликих кількостях надходив лише з Індії. Від 6 ст. технологію виробництва освоїли у Східному Ірані (найкращий метал за місцем виробництва отримав назву хорасан), пізніше — в Сирії (дамаська сталь). Численні кузні було збудовано в м. Дамаску за часів римського імператора Діоклетіана, що заклало місцеві традиції металургії та зброярства. Під час Хрестових походів європейці ознайомилися з булатною зброєю східних народів, проте секрети її виготовлення тривалий час не були розкриті.

На початку 19 ст. М. Фарадей дослідив зразки індійського булату й визначив його хімічний склад, зокрема вміст вуглецю — 1,3–2 %.

1828 металург П. Аносов (1797‒1851; тепер РФ) на Златоустовських заводах (тепер Челябінська область, РФ) розробив способи виробництва булату; довів, що його властивості залежать від кількісного складу та способу введення вуглецю в залізо, а також від режимів охолоджування, гартування та відпускання металу.

Технологічні особливості

Структура булату складається з в’язкої маловуглецевої матриці та розподіленої в ній високоміцної карбідної фази (хімічного поєднання вуглецю з одним або декількома металами). Під час багаторазового перековування булатної заготовки (або кількох булатних прутків чи пласких пасів) пластичні шари деформуються, у крихких вуглецевих зонах утворюються розриви та мікротріщини, які відразу заварюються під тиском пластичного металу. Наявність високоміцних включень запобігає руйнації та затупленню леза.

Додатково

Булатну зброю виготовляли в м. Златоусті у незначних кількостях, технологія вирізнялася складністю та високою вартістю. Спроби європейців розкрити технологію булату сприяли винаходу легованих сталей.

Література

Прокошкин Д. А. Павел Петрович Аносов. Москва : Наука, 1971. 296 с.
Щербаков В. А., Борзунов В. П. Булатная сталь. Москва : Московский институт стали и сплавов, 1996. 311 с.
Гайко Г. И. История освоения земных недр. Донецьк : Східний видавничий дім, 2009. 292 с.
Назаренко В. Р. Булатна сталь. Індія, Росія, Україна. Київ-Черкаси : Інлес, 2013. 437 с.