Буколіка

Ілюстрація В. Р. Флінта до видання «Ідилій Теокріта» (The Idyls of Theocritus; 1922)

Буко́ліка (грец. βουκολικός — пасторальний, пастуший, від грец. βουκόλος — волопас, пастух, з грец. βοῦς — бик), буколічна поезія — це літературний жанр, що зображує життя пастухів, їхні щоденні заняття, турботу про тварин, а головне — пісенну творчість. У широкому розумінні — поетичний опис сільського життя на лоні природі.

Загальна характеристика

Жанр відомий з часів античної поезії.

Попри зацікавленість літературознавців особливостями буколічних творів (головні принципи, сюжети, дійові особи, мова), лишається непроясненим питання про види «пастушого письменства»: терміни буколіка, пастораль, ідилія, еклога зазвичай використовують як взаємозамінні для позначення творів, що варіюються від вишуканої поезії до бурлеску. Здебільшого терміни буколіка та пастораль вважають тотожними, оскільки останній відрізняється фактично походженням із римської традиції (від лат. pastor — пастух). Терміни ідилія та еклога літературні критики та укладачі запровадили щодо творів найвизначніших представників цього жанру — Теокріта (Феокріта) та Верґілія ще в античні часи: буколічні твори Теокріта назвали ідиліями, а збірку творів Верґілія — поперемінно або «Буколіки», або «Еклоги».

На думку критиків, основними характеристиками буколіки є:

• прагнення невинності та щастя;
• «золотий вік» як узагальнена ідея;
• протистояння Мистецтва та Природи;
• ворожість до міського життя як головний мотив;
• репрезентація ідей «естетичного платонізму» чи епікуреїзму;
• прослава безтурботного відпочинку, дозвілля (лат. otium) тощо.

Кожна така теза знайшла як своїх послідовників, так і противників серед науковців.

Автори

Найдавнішою пасторальною формою є ідилія — невеликий поетичний твір, складений дактилічним гекзаметром. Першість написання ідилії належить Теокріту — поетові епохи еллінізму (4–3 ст. до н. е.), який працював головно в м. Александрії. Збірку його творів уклали ще античні вчені та визначили його автором 30 ідилій і 26 епіграм. Згодом, після ретельного лексико-стилістичного аналізу тексту, науковці почали ділити ідилії на автентичні (тобто власне Теокрітові) та інших (невідомих) авторів.

Головними персонажами буколічних ідилій є пастухи — волопаси, вівчарі, козопаси. Домінує сюжет зустрічі в обідній час у мальовничих локаціях (лат. loca amoena, букв. — приємні місця), відпочинку у затінку та співів про свої переживання й часто нещасливе кохання. Однією з найвідоміших є перша ідилія («Тірсіс, або Пісня»), яка містить багато оригінальних композиційних елементів, що викликали чималий інтерес лінгвістів та літературознавців. Так, там є й пастуше змагання у вигляді почергового співу, і один із найвиразніших у всій античній літературі приклад екфразису (розширений опис деякого мистецького предмета, тут це розписаний дерев’яний кубок), і рефрени-звертання до Муз — покровительок поезії, і непересічний сюжет опису передсмертних мук Дафніса — мітичного пастуха, образ якого перетинається із образом Адоніса та є прототипом багатьох схожих персонажів у наступних століттях розвитку буколіки. Оскільки найкращі ідилії Теокріта стосуються життя пастухів (власне буколіками вважаються 1-ша, 3–9-ті, 11-та, 20-та і 27-ма ідилії), часто ідилії плутають з пастораллю, а самі терміни використовують як взаємозамінні. Таку ситуацію посилюють критики, які надають слову «пасторальний» широкого розуміння та позначають ним усе сільське назагал. Ідилія для багатьох із них означає зображення життя тихим і безтурботним, згідно з законами природи.

Поезію і стиль Теокріта наслідували такі грецькі поети, як-от Біон зі Смірни (2 ст. до н. е.) та (псевдо)Мосх (2 ст. до н. е.), відомостей про яких дуже мало. Найвідомішими їхніми творами є «Плач за Адонісом» першого автора та «Плач за Біоном» — другого, що мають багато запозичень із першої ідилії. Грецьку буколічну традицію завершує письменник Лонг, автор «Пастушої повісті про Дафніса і Хлою».

У 1 ст. до н. е. віршована буколіка відродилася й на римському ґрунті у десятьох еклогах Верґілія, які, на перший погляд, можуть здаватися лише імітацією ідилій Теокріта. Перекладач і дослідник А. Содомора у вступі до свого перекладу Верґілія дуже вдало підкреслив різницю між цими авторами. На його переконання, ідилії Теокріта «наче ковток джерельної води, мали освіжати пересиченого світськими умовностями міського мешканця, а ще — розважати […]», тому Теокріт старався реалістично передати побут та мову, а особливо пісенну творчість пастухів островів Сицилія та Кос, де відбуваються події його творів. Верґілій натомість спробував відкинути реалізм і поселив своїх персонажів у безтурботній утопічній Аркадії — батьківщині мітичного покровителя пастухів Пана. Звідси й задум Верґілія — щоб «у кожного, хто читає “Буколіки”, перед очима поставала своя “Аркадія”».

Після Верґілія пасторальні мотиви спорадично з’являлись у Горація, римських поетів Альбія Тібулла (близько 55–19 до н. е.) та Секста Проперція (2-га пол. 1 ст. до н. е.), а особливо — в Овідія. Найбільшими послідовниками римської буколіки були два автори, імена яких загублені в історії античної літератури, а життєписи й досі не мають точної хронології. Йдеться про Кальпурнія Сікула (1 ст. н. е.) і «останнього буколічного поета» язичницької античності Марка Аврелія Олімпія Немезіана (3 ст.), які написали, відповідно, сім і чотири еклоги. Твори викликають у науковців як нещадну критику, так і захоплення новаторськими підходами.

Епоха Ренесансу повернула буколіці забуту славу, що увиразнилося у творчості Данте Аліг'єрі, Ф. Петрарки, Якопо Саннадзаро (1458–1530; Італія), Торквато Тассо (1544–1595; Італія), а в подальші століття буколічна поезія набула таких додаткових елементів, як-от драматичність, еротичність, сентиментальний ліризм та ін.

Пізніша традиція європейської пасторалі віддзеркалена творами П. де Ронсара, Ф. Сідні, Е. Спенсера, М. де Сервантеса, Л. де Вега, Я. Кохановського, Юзефа Шимановського (1748–1801; тепер Польща), Соломона Гесснера (1730–1788; Швейцарія) та ін.

Вплив на українську літературу

В історії української літератури трапляються приклади використання буколічних мотивів, але авторів, які цілковито присвятили себе цьому жанрові, немає. Тонкою тут є межа між власне буколікою і т. з. ідилічним характером твору, тобто описом безтурботного життя ліричних героїв та їхніх переживань в оточенні природи, але не обов’язково із притаманними буколіці персонажами і сюжетами. У цьому контексті згадують збірку «Сад Божественних пісень» Г. Сковороди, «Подражаніє Горацію» Л. Боровиковського, «Садок вишневий коло хати» Т. Шевченка, оповідання «Орися» і «Дівоче серце» П. Куліша, «Сон» Марка Вовчка, «Суджена» О. Стороженка, «Ідилія» та «Лісова ідилія» І. Франка, поетичні твори М. Рильського, М. Зерова, Б.-І. Антонича.

Цитати

«Солодко так щось шепоче-наспівує сóсна, козарю, —
Ось вона, — стиха шумить над струмком, але й ти на сирінзі
Солодко граєш»
(Теокріт. Ідилія І: 1–3. Переклад А. Цісика)

«Навіть лісисті верхи — і ті свої співи підносять
Ген до зірок; навіть скелі стрімкі, навіть камінь співає…»
(Верґілій. Еклога 5: 62–63. Переклад А. Содомори)

Додатково

Et in Arcadia ego (Аркадські пастухи),
худ. Н. Пуссен

Буколіка отримала свою репрезентацію й у візуальному мистецтві. Одним із виразних прикладів є картина Н. Пуссена (1637), що зображує пастухів за намаганням прочитати напис на надгробку. Написано ж там: Et in Arcadia ego, що отримало двояке трактування. За першою версією, у написі пропущено дієслово sum (букв. — я є), а переклад звучатиме як «І (навіть) я є в Аркадії». «Я» тут — це смерть, отже, це нагадування про плинність життя — навіть у такому ідеальному місці, як Аркадія, настає кінець. Іншим варіантом є пропущене дієслово fui (букв. — я був), що трансформує переклад на «І я був у Аркадії». Це може бути зверненням померлого до живих, аби вони цінували життя і пам’ятали, що все минуще.

Джерела

• А н г л. п е р е к л. — Greek Bucolic Poets (Theocritus, Bion, Moschus) / Ed. with a transl. by J. M. Edmonds. Cambridge : Harvard University Press, 1912. 527 p.
• У к р. п е р е к л. — Верґілій. Буколіки. Георгіки. Малі поеми / Пер. з лат. А. Содомора. Львів : Літопис, 2011. 404 с.
• Теокріт. Ідилії. Епіграми / Пер. з давньогр. А. Цісик. Львів : «Апріорі», 2020. 184 с.

Література

1. Alpers P. What Is Pastoral? // Critical Inquiry. 1982. Vol. 8 (3). Р. 437–460.
2. Payne M. Ecphrasis and Song in Theocritus’ Idyll I // Greek, Roman, and Byzantine Studies. 2001. No. 42. Р. 263–287.
3. Brill’s Companion to Greek and Latin Pastoral / Ed. by M. Fantuzzi, T. Papanghelis. Leiden; Boston : Brill, 2006. 654 p.
4. Івашків О. Пастуше життя у буколіках Феокріта: лексичний та стилістичний аспекти // Іноземна філологія. Український науковий збірник. 2012. Вип. 124. С. 226‒232.
5. Brill’s Companion to Theocritus / Ed. by Р. Kyriakou, Е. Sistakou, А. Rengakos A. Leiden : Brill, 2021. 832 p.
6. Абрамович С. Буколічний жанр в європейських літературах: витоки, динаміка й спрямованість історичного розвитку // Zeszyty Wiejskie. 2023. Vol. 29. Р. 65–92. URL: https://czasopisma.uni.lodz.pl/zwiej/article/view/21244/20865
7. Івашків-Ващук О. В. Адоніс і Дафніс: точки перетину мітологічних парадигм // Закарпатські філологічні студії. 2025. Вип. 42. Т. 1. С. 175‒181. URL: http://zfs-journal.uzhnu.uz.ua/archive/42/part_1/32.pdf

Автор ВУЕ

О. В. Івашків-Ващук

Покликання на цю статтю: Івашків-Ващук О. В. Буколіка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буколіка (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.02.2026