Боровиковський, Левко Іванович

Боровикóвський, Левкó Івáнович (22.02.1806, за іншими даними 1808, с. Мелюшки, тепер Лубенського району Полтавської області, Україна — 26.12.1889, там само) — поет-романтик, перекладач, учений-фольклорист, етнограф, філолог. Писав українською мовою. Племінник В. Боровиковського.

Життєпис

Походив із козацького роду.

1819–1821 навчався в Хорольському повітовому училищі, 1822–1826 — Полтавській гімназії, 1826–1930 — на етико-філологічному відділенні філософського факультету Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені Н. В. Каразіна). Під впливом П. Гулака-Артемовського вивчав польську мову, захопився творчістю письменників-романтиків А. Міцкевича, І. Красицького, Дж. Г. Байрона. На становленні Боровиковського позначилася діяльність Харківської школи романтиків, зокрема знайомство з І. Срезневським.

1831–1837 викладав історію, географію та латинську мову в Курській гімназії, 1837–1838 — у Новочеркаській гімназії. Влітку 1838 переїхав до м. Полтави, працював у гімназії (1838), викладав словесність і географію в Полтавському інституті шляхетних дівчат (з 1839). Від 1852 був інспектором Полтавської гімназії.

1856 пішов у відставку. Жив то в с. Мелюшках, то в м. Хоролі.

Похований в с. Мелюшках.

Діяльність

Творчість

1828 в журналі «Вісник Європи» («Вестник Европы») опубліковано поему «Бенкет Володимира Великого» (рос. «Пир Владимира Великого») і баладу «Молодиця» (українською мовою).

Більшість творів написав у 1830-х.

Значну частину літературної спадщини втрачено. Серед збереженого: 20 віршованих балад, 20 притчевих оповідань, написаних ритмічною прозою (усі російською мовою), 600 віршованих байок і «прибаюток» (з них 250 — українською мовою), 12 «дум-пісень» баладного характеру та переклади.

Писав вірші за мотивами й темами фольклору, історичного минулого та народного побуту українців.

Визначив провідні жанрово-стильові й тематичні тенденції розвитку романтизму в національному письменстві. Своїми творами подолав бурлескний стиль (див. Бурлеск) в українській літературі, який у 1830-х породжував численних наслідувачів традицій І. Котляревського як автора «Енеїди».

Балади

Розвинув жанр фольклорно-побутової балади («Молодиця», «Рибалка», «Розставання», «Чорноморець», «Маруся», «Чарівниця», «Заманка» та ін.). Творам здебільшого притаманний казково-фантастичний зміст. Їхніми джерелами були легенди й перекази, народна демонологія та вірування, а також народна обрядовість і магія. Переважали мотиви нещасливого кохання, розлуки закоханих, смерті одного з них, сирітської недолі, продажу душі нечистому. В основі сюжетів здебільшого були народно-пісенні джерела («Чарівниця», «Розставання», «Чорноморець», «Убійство», «Бивідка»). Твори нерідко мали відповідний підзаголовок: «З пісень». Окремі з них — стилізації (вільні переспіви) пісень народних («Журба», «Рибалка»).

Балади на історичні теми Боровиковський назвав «думами» («Бандурист», «Козак», «Боян», «Палій», «Смерть Пушкаря»). Цими творами започаткував історичну тематику, яку згодом розвинули А. Метлинський, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко та ін. У Боровиковського не було ідейного протиставлення минулих епох як ідеально-героїчного часу та безславної сучасності. Персонажі — гайдамаки й козаки, втрачали свою історичну конкретику й поставали шукачами долі. Вони нагадували героїв Дж. Г. Байрона, котрим притаманні настрої світової туги, рефлексії та песимізму.

Балади Боровиковського засвідчили, що потенціалу української мови достатньо не лише для відтворення комічного матеріалу й розважання читача, а й для розгортання серйозних сюжетів, відтворення глибоких характерів, широкого діапазону настроїв і почуттів героїв.

Байки

Байки Боровиковського подібні до творів Езопа, Федра, І. Красицького, П. Гулака-Артемовського. Писав у жанрі короткої байки («прибаютки»), максимально стискаючи сюжет. Його цікавила не розгорнута мораль, а влучний афоризм, виражений здебільшого прислів’ям. Засуджував такі людські вади, як лінощі, пияцтво, заздрощі, дурість, хвалькуватість. Показав безправність бідних, здирництво та несправедливість суду.

Перекладацька діяльність

Перекладав із доробку Горація, А. Міцкевича та ін.

Використовував типову для доби романтизму практику переспіву (тобто вільного перекладу), яка передбачала запозичення мотивів світової літератури та надання їм національного колориту. Підтвердженням рівнозначності літературного потенціалу української та російської мов стали переклади творів О. Пушкіна («Два ворони», «Зимовий вечір») та переспів балади «Світлана» В. Жуковського («Маруся»).

Фольклорна та етнографічна діяльність

Зі студентських років фіксував етнографічні свідчення та збирав український фольклор, зокрема записував пісні, прислів’я та приказки. Вважав фольклорні тексти джерелом літературних сюжетів і художніх засобів.

Демонстрував увагу до народних повір’їв і народних методів лікування хвороб. Йому належали також висновки щодо української ментальності, які ґрунтувалися на аналізі фольклорних текстів, що, як і мова, фіксують національний дух.

Мовознавча діяльність

З часів навчання в Харківському університеті збирав матеріали для словника української мови. Вплинув на розвиток української літературної мови, збагатив її лексичний запас, запровадив низку неологізмів.

Автор дослідження з історії української літератури (не збереглося).

Твори

Маруся // Вестник Европы. 1829. № 6. С. 117–127.
Козак // Украинский альманах. Харьков : Унив. типография, 1831. С. 62–64.
Чорноморець // Ластівка : сочинения на малорос. языке. С.-Петербург : Изд. В. Полякова, 1841. С. 20–22.
Вивідка // Ластівка : сочинения на малорос. языке. С.-Петербург : Изд. В. Полякова, 1841. С. 26–31.
Палій // Ластівка : сочинения на малорос. языке. С.-Петербург : Изд. В. Полякова, 1841. С. 246–248.
Волох // Ластівка : сочинения на малорос. языке. С.-Петербург : Изд. В. Полякова, 1841. С. 249–250.
Байки й прибаютки Левка Боровиковського. Київ : В унив. типографии, 1852. 118 с.
Твори Левка Боровиковського. Харківська школа романтиків : у 3 т. Харків : Держ. вид-во України, 1930. Т. 1. С. 139–191.
Твори / Упоряд. та прим. С. А. Крижанівського, Г. А. Нудьги. Київ : Радянський письменник, 1957. 283 с. (Бібліотека поета).
Твори. Київ : Дніпро, 1980. 135 с.

Література

Ротач П. Літературні скарби Полтавщини. Колоски з літературної ниви. Полтава : Полтавський літератор, 1999. 560 с.
Ткачук М. П. Поетика балад Левка Боровиковського : монографія. Тернопіль : Збруч, 2000. 145 с.
Ротач П. Поет із роду Боровиків : Матеріали до біографії поета і байкаря Л. І. Боровиковського. Полтава : Верстка, 2003. 64 с.
Свириденко (Тютюнник) О. М. «Согрущу грусти вашей…» (романтична поетика епістолярію Левка Боровиковського) // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. 2017. № 1 (37). С. 73–78.
Ткачук М. П. Романтичний дискурс Левка Боровиковського : монографія. Київ : КНТ, 2017. 169 с.
Свириденко (Тютюнник) О. М. Епістолярій у творчій спадщині українських письменників-романтиків : монографія. Київ : Міленіум, 2019. 450 с.
Дворянчикова С. Є. Романтичні засади онімного простору балади Л. Боровиковського «Маруся» // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Філологія. 2020. № 46. Т. 1. С. 122–125.

Автор ВУЕ

О. М. Тютюнник